220 днів на зорельоті
Шрифт:
Я знав, що він змушений буде наважитися. Недостатня швидкість корабля змушувала нас точно дотримуватися графіка. Зореліт не міг затриматися на Марсі. Це привело б до загибелі всієї експедиції. Якщо Камов не повернеться вчасно, Бєлопольському нічого не залишиться, як тільки летіти на Землю без нього. Хоч яка жахлива загибель товариша, але погубити всіх інших членів екіпажу і цим самим завдати тяжкого удару всій справі зореплавання було б зовсім безглуздо.
В обсерваторії панувала
Перший не витримав і порушив мовчання Бєлопольський. Він раптом схопився і швидко підійшов до вікна. Декілька хвилин він пильно вдивлявся вдалину дивно нерухомими, завмерлими очима. Великі краплі поту блищали на його лобі.
Що переживала зараз ця людина, якій випало на долю сказати страшне слово? Він був заступником командира зорельота, а зараз його єдиним командиром. Йому належало дати команду, рівнозначну смертному вироку відсутньому товаришеві: «В дорогу!»
Він обернувя і сказав дуже тих:
— Лишилося двадцять хвилин!
Я здригнувся всім тілом. Пайчадзе не поворухнувся. Ми обидва нічого не відповіли.
— Приведіть сюди Бейсона. — Бєлопольський звертався до мене.
Привести Бейсона… Так ось кому доведеться замінити на кораблі Камова! Ми повернемося на Землю вчотирьох, як і прибули сюди.
Я відчинив двері каюти і сказав:
— Ідіть за мною!
— Корабель відлітає з Марса? — запитав американець.
Я йому нічого не відповів.
Весь цей час я намагався не дивитися на годинника, але тепер не міг одвести від нього очей. Я бачив, що Пайчадзе теж дивився на нього. Стрілка неухильно і, як мені здавалося, дуже швидко наближалася до цифри вісім.
— Надіньте шоломи! — по-англійському сказав Бєлопольський. Йому не хотілося двічі повторювати цю страшну фразу. Він подав шолом Бейсону. Я помітив, що це був його власний шолом.
Той, що належав Камову, він залишив собі. Отже, все закінчено! Ми відлітаємо!..
— Костянтине Євгенійовичу! — прошепотів Пайчадзе. Бєлопольський запитливо подивився на нього, але Арсен Георгійович не сказав більше жодного слова. Пройшла нескінченно довга секунда…
— Гаразд! — сказав Бєлопольський. — Я чекатиму ще двадцять хвилин.
Пайчадзе несподівано встав і сказав голосно і чітко:
— Всюдихід міг поламатися. Сергій Олександрович чекає на нас.
Бєлопольський мовчки показав на червону лампочку радіостанції і тихо промовив одне тільки слово:
— Повітря!
Смагляве обличчя Пайчадзе стало сірим. Ми обидва відразу зрозуміли, що хотів сказати Костянтин Євгенійович.
Індикаторна лампочка неспростовно доводить, що рація всюдихода
— Треба шукати! — сказав я.
Бєлопольський відповів якимсь чужим, дерев'яним голосом:
— Гаразд! Зореліт шукатиме свого командира ще десять хвилин. — І майже закричав: — Припиніть розмови!
Бейсон уважно прислухався до незрозумілої для нього мови. Він, безперечно, відчував величезне напруження, яке панувало на борту корабля, але не міг зрозуміти його причини.
— Де містер Камов? — запитав він.
Пайчадзе, який стояв до нього спиною, стрімко обернувся.
— Чули наказ командира зорельота? — з гнівом у голосі запитав він, забувши, що Бейсон не міг зрозуміти російської мови. — Одягніть шолом! Припиніть розмови!
Американець збентежено подивився на мене. Я повторив команду англійською мовою. Бейсон мовчки підкорився.
Стрілка швидко бігла по циферблату. За вікнами корабля стало темно. Настала ніч.
— Одягніть шоломиї — вдруге пролунала команда.
Цього разу я зрадів їй. У тому, що Камов не повернеться, сумнівів не було. Залишалася єдина надія знайти його згори. Сильний прожектор корабля освітить нам місцевість.
— Зайняти сітки!
В обсерваторії були заздалегідь підвішені спеціальні гамаки. На Марсі не було стартової площадки, і корабель змінюватиме напрям польоту.
Бєлопольський сів біля пульта. Його сітка залишилася вільною.
Навіть на Землі, під час першого в моєму житті старту, я не відчував такого болісного хвилювання…
Я невідривно дивився в обличчя нашого нового командира. Воно, як і раніше, було дуже бліде, але здавалося зосереджено спокійним.
Яким, мабуть, нелюдським зусиллям волі він зумів примусити себе бути спокійним!
Задрижав корпус корабля. Стугін двигунів, наростаючи і посилюючись з кожною секундою, заповнив собою, здавалося, весь світ… весь простір.
Зореліт рушив з місця.
Але він був ще на поверхні Марса.
Та ось Бєлопольський натиснув знайому кнопку. Зореліт ввібрав колеса.
Значить, ми в повітрі!
Блискавичний рух рук… Потужні двигуни замовкли, і одразу ж запрацював «атмосферний». Швидкий зліт корабля був перерваний, і, покірний своєму командирові, він уже спокійно летів над планетою, як і п'ять днів тому.