Егоїст
Шрифт:
— Тут дуже мило, чи не так?
Вона це сказала з чистим англійським пуританським прононсом і лондонською світською інтонацією. Пан Роланд і пані Кетрін з цікавістю подивилися на неї й оцінили по достоїнству Георгієву партнершу.
— О, яка у вас чудова вимова! — похвалив пан посол. Георгій почервонів від задоволення. Цей комплімент
немовби звучав так: «О! Георгію, яка чудова у вас партнерша з чудовим англійським акцентом!» Англійці дуже цінують саме англійський акцент в англійській мові на противагу американській граматичній недбалості і ваті в роті.
На питання,
Подружжя Вільсонів і Євдокія дуже швидко знайшли спільну тему для розмови, яка для Георгія, знову ж таки, виявилася терра інкогніта. Вільсони, що славилися своєю благодійницькою діяльністю, з надзвичайною симпатією ставилися до колористичного українського церковного обряду. Тож Євдокія розповідала про відмінності української і російської православної обрядовості, які склалися історично, про своєрідності греко-католицької традиції.
Вечеря вдалася і вже наближалася до кінця, як тут до їхнього столика на відповідний жест Георгія офіціант приніс хумідор — дерев'яну коробку з сигарами для джентльменів.
— О, СоЬіЬа ! — вигукнула Євдокія.
Два джентльмени уважно подивилися на молоду леді. Та, немов відчувши незручність ситуації, додала:
— Ви дозволите?
Ті ошелешено перезирнулися, однак жінка, не чекаючи відповіді, ніби й не сталося нічого особливого, вже вправно знімала «бант» з сигари за британською манерою і, швидко маніпулюючи усім інструментарієм — ножичками, гільйо-тинками, кусачками, буравчиками, — обрізала кінчик сигари, причому ідеально зберегла пропорцію між обрізаним кінчиком і товщиною сигари, тобто зробила зріз саме в тому місці, де і слід було обрізати сигару саме такої довжини. Так само віртуозно вона припалила сигару і чекаючи, поки вона розгориться, із замилуванням спостерігала за
жаринками.
Георгій і родина Вільсонів були шоковані. Вони зачаровано спостерігали за рухами молодої леді. У будь-якої іншої жінки сигара в руках виглядала б просто непристойно, тим більше в ресторані «Ландон-клаб», а тим паче в присутності вишуканої британської пари. Однак Євдокія робила все по-королівськи і з гідною майстерністю.
Сигарний ритуал відбувся за усіма правилами. Євдокія володіла ним бездоганно. її стовпчики попелу були висо-
кими і пружними. У світській розмові виявилося, що її усьому цьому навчив батько, який у студентські роки навчався в Гавані і, до речі, був особисто знайомим з Фіделем Кастро. Батько часто розповідав їй у дитинстві про феноменальну пам'ять харизматичного кубинця і його заворожуючі ораторські здібності.
Георгій отримав від відвідин ресторану задоволення. На його радість, Вільсони теж. Тільки в Євдокії на обличчі не було написано нічого конкретного.
Коли Георгій прощався з нею біля її будинку, він чекав, що вона бодай натяком покаже, що хотілася б лишитися з ним на ніч. Звісно, вона собі цього не дозволить, однак йому потрібен був тільки знак... Але знаку не було. Вона дуже привітно, проте абсолютно індиферентно подякувала йому за чудовий вечір і весело побігла на п'ятий поверх, перескакуючи через дві сходинки.
Георгій
Ні, не може бути. Увесь його життєвий досвід і досвід його друзів, колег доводив протилежне: любові, про яку пишуть у романах, не існує. Існує дружба, статевий потяг, звичка, але кохання?
А, може, це воно і є? Хоч би це було так! Він так довго був самотнім.
Георгій підняв голову до її балкону. Вона стояла там і махала йому рукою. «На добраніч!» — почулося згори.
«На добраніч!» — з відчуттям полегкості сказав він, скочив у машину і помчав додому.
Він був щасливий. Про це свідчило специфічне тремтіння у сонячному сплетінні.
Липинський відчував потребу побути на самоті, щоб насолодитися цим новим для нього станом невагомості. Він припаркував машину і рушив у бік сусіднього парку, щоб прогулятися перед сном і впоратися із невідомим досі збудженням. Йому стало приємно, що перед ним відкрилися дверцята у зовсім нову сферу життя, де немає ні політики, ні бізнесу, ні суєти його попереднього життя. Реальними є лише ті кілька днів нового життя, в якому з'явилася нова жінка, ні, не нова, а перша. Перша жінка. Єва...
Він гуляв нічним парком і мугикав собі під ніс якусь дитячу англійську пісеньку.
Напівдорозі його хтось наздогнав. Георгій почув важке дихання. Невже Борис? Він обернувся. Так, він. Чи не він? Борис був у брезентовій куртці з капюшоном.
— Це я, не лякайся, — прошепотів Борис.
— Що за маскарад? — незадоволено буркнув Георгій і пішов далі, немов втікаючи від нього.
Борис, важко дихаючи, підтюпцем побіг за ним.
— Не відвертайся від мене! — благально захрипів той. — Вислухай мене!
Георгій мовчав. Поява Бориса вибила його з колії.
— Слухай, Борисе! — зірвався Георгій, якому стало безмежно жаль себе, свого зруйнованого психологічного комфорту, який несподівано прийшов до нього і так само несподівано розвіявся. — Скажи мені — чому я? Чому ти приходиш саме до мене?
— Більше мені нема до кого... — прохрипів той. Вони стояли серед нічного парку. Георгій усе ще
сподівався, що він піде геть, тому сказав:
— Моя тобі порада: іди додому. Ніщо так не допомагає, як сім'я.
«Хто б казав!» — посміявся із себе подумки Липинський. Борис заскавулів:
— Я самотній! Ти собі не уявляєш, що значить бути самотнім, маючи сім'ю, фірму і, як колись казали в наші комсомольські часи, громадське навантаження. Ти навіть не уявляєш! Ти не розумієш, що значить прийти додому і відчувати, що вони тобі чужі, вони живуть на чужій планеті, вірніше, на супутнику моєї планети, і вони вічно обертаються навколо мене, не залишаючи мені ні крихти свободи, і самі вони не в змозі подолати мізерну відстань до мене через об'єктивні закони гравітації.