Габрієла
Шрифт:
— Є тут одна Маріазінья. Диво, а не куховарка!
Насіб рушив на Конкісту, схил був ще слизький після дощів, негритяночки, що стояли в гурті, дружно розсміялися, коли він упав і забруднив штани. Після довгих пошуків він знайшов, нарешті, на вершині пагорба помешкання куховарки — курінь з дощок та бляхи. Цього разу йому чомусь здалося, що він на вірній дорозі до мети. Сеньйор Едуардо, який розводив молочних корів, дав Маріазіньї позитивну характеристику. Вона в свій час працювала в нього, догодити вміє. Єдиний її недолік — це потяг до алкоголю. Куховарка страшенно полюбляла кашасу і, коли напивалась, починала буянити, ображала дружину Едуардо, дону Маріану, тому йому довелося звільнити Маріазінью.
—
П'яниця вона чи ні, але, коли вона добра куховарка, він її візьме. Принаймні до того часу, поки знайде іншу. Нарешті він побачив убоге помешкання і босоногу Маріазінью, що сиділа біля дверей. Вона розчісувала свої довгі коси і давила воші. Це була жінка років тридцяти — тридцяти п'яти, опухла від пиятики, але з слідами минулої краси на смаглявому обличчі. Вона вислухала його, не випускаючи з рук гребінця. Потім розсміялася, немовби Насіб сказав їй якийсь жарт:
— Ні, сеньйоре. Тепер я готую лише для чоловіка і для себе. Він навіть не хоче чути, щоб я була у когось куховаркою.
З будиночка почувся чоловічий голос:
— Хто там, Маріазіньє?
— Якийсь сеньйор шукає куховарку. Пропонує мені йти до нього... Обіцяє добре платити...
— Пошли його до дідька! Яка ти куховарка!
— От бачите, сеньйоре? Він навіть слухати не хоче, щоб я була прислужницею. Ревнивий... Через кожну дрібницю зчиняє галас... Мій чоловік поліцейський сержант,— закінчила вона з гордим і задоволеним виглядом.
— Ти ще довго розмовлятимеш з незнайомою людиною, жінко? Жени його, доки я не розсердився...
— Краще вам піти тихенько...
Вона знову почала розчісувати коси, вишукуючи вошей, і простягнула ноги, підставляючи їх під сонячні промені. Насіб стенув плечима:
— Може, знаєш ще кого-небудь?
Вона не відповіла, лише похитала головою. Насіб спустився схилом Віторія, пройшов через кладовище. Внизу виблискувало місто, щедро затоплене сонцем. Пароплав «Іта», що прибув вранці, стояв на розвантаженні. Паршиве містечко. Стільки базікається про прогрес, а не можна знайти навіть простої куховарки.
— Це тому, що зростають запити,— пояснив йому Жоан Фулженсіо, коли араб зайшов перепочити в «Папеларіа Модело»,— робочу силу стає все важче знайти, і вона дорожчає. Послухайте, а спробуйте пошукати щастя на базарі.
Недільний базар являв собою святкове видовище, галасливе і колоритне. Величезне пустирище навпроти дебаркадера тягнулось аж до залізниці. Шматки в'яленого і копченого м'яса, свині, вівці, олені, різноманітна дичина. Мішки з білим маніоковим борошном. Золотисті банани, товсті гарбузи, зелене жило [34] , кіабо [35] , помаранчі. В наметах подавали на бляшаних жаровнях сарапател [36] , фейжоаду [37] , мокеки з риби. Селяни закушували, запиваючи страви кашасою. Насіб спробував щастя тут. Огрядна негритянка, в тюрбані, з намистом на шиї і браслетами на руках, наморщила ніс:
34
Жило — плід бразільської рослини жилоейро.
35
Кіабо — плід бразильської рослини кіабейро.
36
Сарапател — страва, приготовлена з свинячої і баранячої крові, печінки, нирок, легень, серця.
37
Фейжоада — страва з квасом і салом, сушеним м'ясом,
— Працювати на господаря? Хай бог милує!
В клітках сиділи яскраві папуги, що вміли розмовляти.
— Хазяйко, скільки правите за цього блондина?
— Вісім рейсів, і то, як для вас...
— Така ціна мені не підходить.
— Але ж він справді говорить. Знає всі слова.
Папуга, немовби підтримуючи господарку, пронизливо заспівав: «Ай, сеу [38] ». Насіб пройшов поміж горами молодого сиру, сонце відтінювало жовтизну стиглих жак [39] . Папуга горлав: «Селюки! Селюки!» Ніхто не міг порадити Насібу нічого путнього.
38
Скорочено «сеньйор».
39
Жак — плід хлібного дерева — жакейри.
Сліпий, перед яким на землі лежав капелюх, розповідав під гітару історії з часів боротьби за землю:
Був Амансіо хоробрим. Та й стрільцем він був метким, Лиш один Жука Феррейра Потягатись міг із ним. Уночі, посеред лісу, Якось здибались вони,— На деревах, поміж листя, Досипали мавпи сни. — Стій, хто йде? — гукнув Феррейра... Прокотився лісом гул... То Амансіо у нього Мовчки вистрілив впритул. Розкотився постріл лісом І над жертвою закляк... Лиш розбіглися спросоння Зграї зляканих макак.Сліпі, як водиться, завжди добрі інформатори. Але зараз і вони не могли допомогти Насібу. Один з них приїхав із сертану і, на чім світ стоїть, проклинав ільєуську кухню. Не вміють тут готувати. От в Пернамбуко харчі так харчі! Не те що тутешня бридота. Тут ніхто не уявляє навіть, що то значить справжня кухня!
Араби, бродячі торговці, розклали свої чемодани з грошовим крамом — шматками дешевого ситцю, яскравим фальшивим намистом, каблучками із скляними діамантами, парфумами з іноземними назвами, виготовленими в Сан-Пауло. Мулатки і негритянки — служниці із заможних будинків — юрмились навколо арабів.
— Купуйте, хазяйки, купуйте. Дешевше дешевого...— У крамаря була смішна вимова, але голос його приваблював. Торгувались довго. Намисто на чорних грудях, браслети на смаглявих руках мулаток — велика знада! Скло в каблучці горіло проти сонця яскравіше від будь-якого діаманта.
— Все найсправжнісіньке. Все найвищої якості.
Насіб на хвилинку перервав торгівлю — запитав, чи ніхто не порекомендує йому пристойної куховарки?
— Була тут, сеньйоре, одна. Дуже гарна, на всі руки майстриня. Служила у командора Домінгоса Феррейри. З нею так поводились, ніби вона й не прислуга...
Крамар простягував Насібу різні блискітки:
— Купіть, шановний сеньйоре, подарунок для дружини, або для нареченої, або для коханки.
Насіб рушив далі, байдужий до всього. Негритяночки купували речі дешево, але все ж таки дорожче, аніж ті коштували.
Якийсь тип з ручною гадюкою і маленьким крокодилом клявся оточуючим людям, що може виліковувати від усіх хвороб. Він демонстрував слоїк з чудодійними ліками, буцімто винайденими індіанцями в сельві за плантаціями какао.