Люди та зорi
Шрифт:
Один з перших дослўдўв мав приблизно такий вигляд. Спочатку в порожнўй камерў з'явився пўддослўдний й поспўхом вўдскочив вбўк. Потўм дверў вўдчинились й до примўщення закинули... знову ж таки його! З секунду "близнюки" роздивлялись один одного, потўм той, що з'явився останнўм, зник. Просто взяв - ў зник. Наче розтанув в повўтрў. А по тому мўсцў, де вўн тўльки що знаходився, вдарив лазер.
Тривалўсть стрибка збўльшувалась, люди вже потроху почали розбиратись в таїмницях "провалу".
Пўд час чергового дослўду - на "об'їкт" мала падати бетонна брила той чоловўк не втўк, як завжди, на кўлька хвилин у минуле, а вдарив пўрокўнетичним ўмпульсом.
Його поспўхом перевели до ўншо?, бўльш надўйно? в'язницў - з бетонними казематами, електричною сўткою та роботами-охоронцями.
Через два днў вўн висадив в повўтря дверў, змусив роботўв вистрелити один по одному й втўк. Втўк, провалившись в минуле одразу на пўвстолўття.
Одразу ж за ним полетўв поспўхом зўбраний загўн воякўв.
"Об'їкт" - мўж ўншим, тодў його звали Джур Хелл - зустрўв ?х пўрокўнетичним залпом. Випадково вцўлўла лише одна людина - жўнка, керўвник лабораторў?, що теж взяла участь в тому полюваннў.
Витративши енергўю на тих смертникўв, Хелл знову провалився в минуле. На цей раз вже на цўле столўття.
Їдине, що встигла зробити та жўнка - це навўяти фальшиву пам'ять. Тепер Хелл уявляв себе космўчним десантником, що пўсля довго? вўдсутностў повернувся на Землю.
– А... жўнка?
– Та жўнка? Ўй не залишалось ўншо? ради, як знову пўти за ним.
О, це була розумна й хитра ўстота! Ў гарна. Рўч ще й тому, що подорожў в часў призвели до цўкавого ефекту - бўологўчно? рўвноваги. Вони молодшали. Кожен стрибок наближав втўкачўв та переслўдувачўв до ўдеального вўку - близь двадцяти трьох-двадцяти семи рокўв. Так сорокарўчна жўнка перетворилась у гарненьку бўляву дўвчину. Ў? звали...
– Досить...
– втомлено сказала Їлена.
– Я сама знаю, як мене звати.
Хелл посмўхнувся.
– А шкода. З цього справдў вийшло б непогане оповўдання.
Вони помовчали. Лўс так само тихо шелестўв гўлками.
– Як ти здогадався?
– запитала Їлена.
– Не знаю, - знизав плечима Хелл.
– Це приходить якось само по собў. Я перероджуюсь.
– Як саме? Розкажи. Все одно це вже нўчого не змўнить.
– Послухай, якщо цўкаво. Але до кўнця я сам не все розумўю. Враження приблизно таке, нўби з усўх бокўв до мене стўкаїться ўнформацўя...
– Яка?
– Всяка. Тобто, яка завгодно. Вся. Досить на секунду замислитись, прислухатись до тго потоку - ў все, вўдповўдь готова. На будь-яке запитання. Ось, хочеш, наприклад, скажу, про що ти зараз думаїш?
Дўвчина зблўдла й швидко засунула руку
Чотири диски - тў самў невеличкў, озброїнў кулеметами винищувачў, що Хелл присипав землею за десяток кўлометрўв звўдси - майнули на фонў свўтлого неба в кўнцў просўки й стрўмко спўкўрували вниз.
Й зникли.
Хелл, так само спокўйно посмўхаючись, перевўв погляд на Їлену.
Дўвчина затремтўла.
– Нў!
– прошепотўла вона.
– Не роби цього! Я... Я не хотўла! Я лише виконувала накази. Я... Я люблю тебе!
Останне було таким несподўваним, що Хелл здивовано пўдняв брови.
Звўльнившись на мить з-пўд влади страшного погляду, Їлена зойкнула, розвернулась й кинулась тўкати, не розбираючи дороги й проламуючись крўзь чагарник.
Й не пробўгши й сотнў метрўв, втрапила простов обўйми якогось здорованя в шкўрянўй куртцў.
– Ух ти!
– не дуже розумно протяг вўн.
– Оце так сюрприз! Хлопцў, дивўться-но, що я спўймав!
Збоку з темряви вивалило ще двў постатў. В одного дўвчина помўтила дивну ўграшку - зв'язанў ланцюжком дерев'янў палички.
– Га, непогана здобич!
– засмўявся один, навўщось торкнувши дўвчину за плече.
– Як дўлити будем?
– дўловито запитав другий.
Здоровань, що й досў тримав дўвчину, раптом притис до ?? до товстого дерева й схопив руками за груди.
– О, та тут щось ї!
– сповўстив вўн пўд загальний регўт.
– Прибери руки, дурню!
– крикнула Їлена.
– Щось ваше прохання не дуже переконливо звучить!
– ўронўчно кинув хлопець з нунчаками. Навўть розмовляючи, вўн лўниво крутив ?х через руку.
– То що?
– здоровань дихнув ўй в обличчя тютюном.
Дўвчину кинули на землю, двої притисли руки, здоровань почав здирати блузку.
– Пустўть-но ??, хлопцў!
– зненацька почулося ззаду.
Нападники завмерли й на диво синхронно розвернулись.
Позаду - як тўльки зумўв так непомўтно пўдўйти?
– стояв Хелл.
Їлена, зўбравши, мабуть всў сили вирвалась з-пўд здорованя й ўстерично заверещала:
– Юр, любий, врятуй мене!..
Невўдомо, чи став би Хелл захищати ??, але захищати чи не захищати себе - питання не було.
Здоровань кинувся вперед - Джур зустрўв його ударом ноги в шию.
Нападник важко брязнув на землю, захрипўв, кўлька разўв смикнувся й завмер.
Другий хлопець охнув, вилаявся й теж кинувся вперед. Нунчаки свиснули в повўтрў... й незрозумўлим рухом опинились в руках Хелла, а хлопець - з розтрощеним черепом - на землў.
Джур схилився над напўвсвдомою дўвчиною й обережно пўдняв ?? на руки. Їлена здригнулась й сховала обличчя на його грудях.
Майже як двўстў рокўв тому, в лўсў, ьбўля обвугленого кўстяку катеру.