Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2)

Бабула Володимир

Густi прибережнi джунглi незабаром змiнила мертва пустеля з бiлiсiньким пiском. З обох бокiв її обступала горбиста рiвнина, яка поступово переходила в безмежний степ.

– Печальний край... Ще щастя, що його за мене спостерiгають кiнокамери, - стомлено сказала Алена i поринула у вивчення карти.

– Здається, на обрiї з'явились лiси, - вiдiрвав Северсон вiд думок свою супутницю. Вона пiднесла до очей бiнокль i кивнула:

– Твоя правда. Долиною тече якась рiчка, а за нею починаються джунглi... А постривай-но... Поверни

трохи лiворуч, я щось помiтила... вигукнула вона здивовано.

"Стрiла" нахилилась на лiве крило i попрямувала до великого колiна невiдомої рiки.

– Це надзвичайно! Поглянь, будови!
– Алена подала Северсоновi бiнокль.

– Сядемо на рiчку?
– запитав вiн.
– Ти розумiєш, що це означає?! Ми виявили житла цивiлiзованих квартян. Я навiть побачив одного недалеко вiд чудних спiральних конструкцiй...

Алена вихопила в нього бiнокль:

– Двоє! Я бачу двох!
– вигукнула вона радiсно.
– Пiднiмись вище, вони бояться нас i сховаються у пiрамiдах, чи що воно там у них.

– Може сiсти все-таки на рiчку?
– повторив своє запитання Северсон. Ти не боїшся, що нас обстрiляють, як ворожий лiтак?

– Ти гадаєш?
– злякано глянула на нього Алена.
– Про це я досi не думала... Хвилинку, я пораджусь з Навратiлом...

Навратiл сприйняв повiдомлення про невiдоме селище радiсно. Але вiн був проти приземлення:

– Ви не знаєте нi квартян, нi глибини рiчки. Самi туди не спускайтесь. Вирушимо до них пiсля вашого повернення. Може, виявите дорогою i великi сучаснi мiста.

"Стрiла" знову пiднялась у височiнь i попрямувала на пiвдень, до високого гiрського пасма.

Алена дбайливо нанесла на карту перше селище квартян, потiм витягла з кiнокамери автоматично проявленi знiмки i почала мрiйно розглядати чуднi будови з складними конструкцiями.

– Знаєш, з чого я найбiльше тiшуся?
– сказала вона за хвилину.
– З того, що нашi сусiди дуже схожi на нас, людей... Навiть пiд лупою вони на цих знiмках дуже маленькi, але все одно можна добре розрiзнити, що вони мають голову, двi ноги й двi руки, як i ми...

Алена й гадки не мала, що то були зовсiм не квартяни, а Краус та Мак-Гардi.

Роздiл XVI

У таємничому

селищi

Понад два тижнi злочинцi жили в лiтаку, який стояв на якорi в ущелинi пiд каскадом застиглої лави. Аби згайнувати час, вигадували найрiзноманiтнiшi iгри, розважались стрiльбою в ящерiв та скигливих довгоногих птахiв у сусiдньому болотi. Вони безтурботно вiдкривали одну по однiй банки з консервами, не обмежуючи себе аж нiяк.

Однак незабаром Краус помiтив, що їхнi запаси швидко вичерпуються.

– Вiзьмiться за розум, молодi люди, та йдiть на розшуки мiсцевих джерел харчування!
– сказав вiн рiшуче.
– Ми вже набайдикувались по самiсiньку зав'язку. Спочатку поцiкавимось плодами. З бананiв суджу, що, безперечно, ми знайдемо ще якiсь придатнi для їжi сорти. Потiм випробуємо м'ясо тутешнiх

птахiв...

– Фе!
– перебив його Мак-Гардi.
– Такого страховища я б i в рот не взяв!

– ...А краще помер би з голоду!
– iронiчно закiнчив Краус.
– Може, ще радiтимеш, коли тобi лишиться хоч це.

Вирiшили спочатку зазирнути глибше в гори.

На превелику радiсть, бiля пiднiжжя першої ж височезної стрiмкоспадної гори вони виявили маленьке озеро, облямоване буйною рослиннiстю. Йдучи понад струмком, що в'юнився через пралiс, вони опинилися скоро в мальовничiй долинi, яка розступалась у неозору рiвнину.

– Справжнiй рай! Нiчого кращого ми не могли б навiть i бажати! вихваляв мiсцевiсть Грубер.
– I ящерiв нiби немає!

Повертаючись з цiєї екскурсiї, вони назбирали повнi сумки найдивовижнiших плодiв. Пророблений Мак-Гардi хiмiчний аналiз показав, що з усiєї кiлькостi видiв принаймнi п'ять можна вважати нешкiдливими для людини. Вони мiстили в собi майже тi ж самi речовини, що i їстiвнi плоди Землi.

Аналiз аналiзом, проте нiкому не хотiлось починати небезпечний експеримент.

– Хай спробує Краус, адже вiн має досвiд з бананами!
– єхидно запропонував Грубер.

– Я ж не ти!
– змiряв його Краус зневажливим поглядом.
– Але хтось повинен почати, бо iнакше сидiтимемо отак до вечора. Хай вирiшить жеребок!

Кидали, кидали жеребок, аж поки посварились. Кожен твердив, що його обдурили.

– Боягузи!
– презирливо махнув рукою Краус i обережно вiдкусив шматочок сизо-блакитної ягоди.
– Солодка i дуже приємна!
– кинув вiн спокiйно i швидко проковтнув її всю.

Мак-Гардi з Грубером напружено чекали, що йому буде, але експеримент минув добре. Втiкачi з апетитом поласували чудовими фруктами.

Ще того ж дня перемiстили "Ластiвку" до виявленого маленького озерця та припнули її тросами до стовбурiв могутнiх дерев, якi своїми розлогими кронами чудово захищали лiтак вiд цiкавих поглядiв небажаних вiдвiдувачiв з повiтря.

Другого дня було встановлено, що м'ясо красивих, схожих на фламiнго птахiв, яких на озерi було-повнiсiнько, теж можна їсти, його трохи неприємний запах Мак-Гардi заглушив сильними спецiями i запропонував своїм товаришам на обiд пахучу печеню. Вперше по багатьох роках вони вп'ялись зубами в справжнє свiже м'ясо.

– Нам страшенно щастить!
– радiв Грубер.
– Кращого мiсця ми не знайшли б, мабуть, i на Землi. Менi здається, що ми справдi немов у раю, - смаженi iндики майже залiтають нам у рот. А як чудесно ми тут схованi! З трьох бокiв нас закривають неприступнi гори, а з четвертого - пралiс. Квартян i своїх товаришочкiв можемо не боятись. Хоча б сто разiв пролiтали над головою - не помiтять нас. Хай собi там морочаться з будiвництвом, нам це не болить, - ми маємо зараз вiдпустку...

Краус нетерпляче махнув рукою, нiби хотiв вiдiгнати похмурi думки: