Серед темної ночi
Шрифт:
Поздоровкались i посiдали.
Тим часом увiйшов з сiней хазяїн. Не такий здоровий, як Патрокл, але кремезний i дужий, з великою блискучою чорною бородою, з дужим закандзюбленим носом. Блиснув на Романа гострими холодними очима.
– Чого ти так на його дивишся?
– спитав Патрокл.- Оце тобi привiв чоловiка. Ходить без роботи. Коли зараз нема в нас дiла - треба дать йому кватирю й харч.
– А талалая з бiлих берез не буде випускать?
– Каже, що припне.
– Хай ночуєть.
– От i
– Ану, Варко, давай там що єсть!
– звелiв Ярош господинi.- Ми ще й самi не вечеряли.
Жiнка, мовчазна i якась дивна, почала готувати вечерю. Хазяїн вийшов у сiни, а за їм слiдком Патрокл, i довго щось там балакали, тодi вернулися вдвох.
– Ану, сiдаймо!
– покликав хазяїн. Гостi посiдали за стiл, а вiн тим часом витяг з шафи пляшку з горiлкою.
– От чудесна штука, що й аква вiта є!
– зрадiв Патрокл.- Мабуть, ти знав, що я змерз?
– _ А, должно, ти й не пив би, когда б не змерз?
– шуткував Ярош.
– Та… Мене покiйний батько завсiгди навчав: чарка - ворог твiй! А я ворога де не побачу, там i стребляю: не люблю ворогiв.
– Варко! А ти ж чого не садишся?
– озвався Ярош до жiнки.
– _ Не хочу.
– Знов завередувала? Iди й садись!
Жiнка мовчки сiла за стiл i почала нехотя їсти, нi на кого не дивлячись. Чоловiк позирав кiлька разiв на неї спiдлоба, але нiчого не казав.
Роман мало говорив, бiльше слухав, силкувався зрозумiти, до яких людей вiн потрапив. Але нi обстановка в свiтлицi, нi звичайна мiщанська одежа у хазяїв, нi розмови - все про щось невiдоме Романовi - не казали йому нiчого.
Повечерявши, зараз полягали спати: хазяї на лiжковi, гостям послали долi рядно, а пiд голови дали подушки.
Другого дня, як Роман прокинувся, то в хатi нiкого не було, тiльки вiн та Патрокл спав. Але в сiнях чути було розмову. Жiночий голос казав:
– Знов уловили грiшну душу, як нечистi в пекло!
– Цить! Не твоє дєло!
– вiдказав чоловiчий голос.
– Бодай би вам стiльки кар було на тому свiтi, скiльки ви людей занапастили!
– Варко, кажу тобi - цить! Давно в тебе ребра трiщали?
– Покарав мене бог таким чоловiком!
– Ти таки добалакаєшся!
Погроза злякала жiнку, i вона змовкла. В хату ввiйшов хазяїн.
Роман заплющив очi, мов спить.
– Ге! Час уставати!
– прокинувся Патрокл.- Ану лиш, братiку, вставай!
– штовхнув вiн Романа в бiк.
Повставали. Жiнка внесла з сiней самовар. Посiдали пити чай.
– Ну, дак хочеш до нас у кунпанiю пристати?
– спитав Романа Патрокл.
– Почему нет - аби добра кунпанiя.
– Добра! Комерчеська, - сказав Ярош.
– А какая комерцiя?
– Кiнська.
– Каким образом?
–
– А порадошно заробляєте?
– Та вже ж не без бариша.
– А где ж ви купляєте?
– Развi по селах мало коней?
Роман не розумiв.
– Ти, Яроше, погано йому розказуєш,- перепинив Патрокл,- бо в тебе чортма елоквенцiї. Слухай, парубче! Знаєш, як конi найдешевше купувать?
– А как?
– Так, щоб за їх зовсiм не платить.
– Каким образом?
– А таким: як стемнiє, то зайти в гостi до якого багатого стультуса мужика. По-твоєму - треба поторгуваться з мужиком, а по-моєму - зовсiм того не треба, бо вiн дуже дорого буде править. А я нищечком повiтку вiдчинив, та на коня сiв, та й гайда в степ… то так найдешевше обiйдеться.
Тепер уже Роман зрозумiв.
– А чого, парубче, замовк? Може, вови та хохи боїшся?
– Нє, я вови, положим, не боюсь, а так…
– Дак вави?
– I вави не боюсь.
– Дак грiшки, чи що? Роман мовчав.
– Болван, белбас i стультус!
– гримнув Патрокл.- Що то грiх? Як хто заповiдь ламає божу. Що заповiдь велить? Подiлись з ближнiм твоїм! Дiляться багачi? Одвiчай! Дiляться багачi з нами?
– Нє…
– Ото ж вони роблять грiх, бо ламають заповiдь. А ми, як возьмемо в багача конi, то що зробимо?
– _ Та шо ж? Украдем!
– Азiнус клапоухий! Ми подiлимо з ближнiми багачевими добро його,- а цього хоче заповiдь. Значить, вiн її ламає, а ми направляемо. Розiбрав?
– Та нащот цього разобрал, а тольки…
– Ну шо "тольки"? Ти не толькай, а слухай розумних людей! Жив ти на селi? Жив. Шо з тобою батько й брати зробили? Цiлували-милували тебе? Нi, побили мордяку та й випхали без нiчого. А де ж твоє добро, шо ти в гуртi з ними заробив? Братик рiднесенький украв! Що тут треба зробить? Узять їх добро та й подiлить так, щоб i тобi зосталося.
– А почему ж у заповiдях написано: "Не укради"?
– Шо ти менi заповiдями очi вибиваєш? Iгнорантус мiзер, або неук малоумний! Я їх лучче за тебе знаю. А як вовк у тебе теля вкраде, то ти не прийдеш та не вб'єш вовка, не вiднiмеш у його теля? Не укради у чесного, а в злодiя своє одбери! А ти глянь: старшина i староста гарбають обчеськi грошi - злодiї! Мужики цуплять панський лiс - злодiї! Пани хапають казьоннi грошi - злодiї! Шинкар обдурює тебе в шинку - злодiй! Брати замотали братову частку - злодiї! Усi промишляють, як хто втне. Ти тепер он з голоду пухнеш, а вони там собi горiлочку попивають, аж облизуються, та пундики-мундики трiскають, та з Романа смiються,- аж черево догори дметься,- що такого дурня халдейського, таку лемiшку гречеську знайшли, шо не вмiє свого добра в їх вирвати. Пiди лиш, позивайся з їми! Випозиваєш?