З історії релігійної думки на Україні

Грушевський Михайло Сергійович

159

В ріжних німецьких сектах в сім часі проходили також глибокі внутрішні зміни. Серед гуттерів напр. ішла тяжка внутрішня боротьба на г'рунті вагань між комуністичним ладом, заведеним старими фундаторами секти, і змаганнями до і н діві дуального господарства. Серед менонітів зазначились ріжні течії: одні анальог'ічні з баптизмом, иньші навпаки з більш містичним характером. Се виявлялось в «ска- кунстві»: сі «скакуни» підчас своїх богослужебних зібрань «співали, скакали, зітхали, танцювали і цілувались», «називали се побожними ділами в імя св. Духа і доводили, що вони вже доступили повної благодати і живуть, наперед тішачись благодатию безсмертя, бо творять громаду праведних». Таке скаканнє, як засіб релігійного піднесення, здавна практикували

так звані «хлисти» або «люде божі», як вони себе називають. Тепер воно поширювалось в ріжних формах між Німцями і Українцями ріжних релігійних напрямів.

З другого боку все се релігійне завірушеннє став в 1870-х рр. опановувати німецький баптизм, завдяки своїй сильній організації, демократичному укладови, високим моральним вимогам, ставленим своїм членам, а перед усім* розуміється — енергії та місіонарському запалови своїх провідників. Розвинувшися в XVII і XVIII вв. в Англії і ще більше в Сполучених Державах Америки, баптизм в середині XIX в. знайшов горячих прихильників серед німецьких євангеликів, особливо в Прусії, і звідти,- завдяки добре організованому місіонарству та видавництву став захоплювати німецькі кольонії України, а через них й їх українських прозелітів. Почавши з кінця 1860-х рр. баптистські місіонери починають приїздити на Україну, навідувати Українців- євангеликів, їздити з ними, організувати громади з суголосних євангелицьких елементів. З ними звязуються далі деякі суголосні, євангелицькі течії, що стали від 1870-х рр. творитись серед росийської інтелігенції. Се все надає в 1890— 900 рр. баптизмови таку силу, що він не тільки абсорбує майже всі чисто євангелицькі елементи, так званих* «штун- дів» (українських), так що вони приймають і імя баптистів

160

(тільки офіціальні противники далі звуть їх штундою або «штундо-баптистами», з мотивів, які далі будуть пояснені) ,— але і серед иньших сект творяться переходові до баптизму течії, як менонітські братя-баптисти, штундо-молока- ни і под. Провідники сект і прихильники старини пробували боротись з сими баптистськими течіями, вживали навіть насильства против їх прозелітів: вязнення, биття, звертались до росийського уряду, обвинувачуючи їх в соціалізмі й иньших політичних гріхах, але все лишалося без успіху.

Весь сей релігійний рух, з окрема баптистський, як вже я зазначив, визначавсь великим прозелітизмом, небувалим у старих євангеликів. Старі провідники рахувались, крім усього иньшого, з вимогами згаданого царського маніфесту 1763 р., що обіцюючи ріжновірцям усякі вигоди, ставив їм умову, аби не перетягали на свою віру православних. Тому, хоч між євангелицькими пасторами й пресвітерами бували люде, що дбали про релігійне та моральне вихованнє і доох- рертного українського селянства, але формально до своєї громади їх не приєднували, а навпаки наказували заховувати на зверх всі православні обряди, очивидно — щоб не стягати на себе кар за «совращеніе». Провідники ж нових релігійних течій на се не вважали й нераз навіть маніфестафійно справляли прилюдні перехрещування українських прозелітів, немов бажаючи викликати як найбільше вражіннє.

Та й викликали! Не без гіркого почуття одмічують Українці-сучасники такі, справді симптоматичні факти, як напр. розслід же ний катеринославським судом епізод, як оден з провідників менонітських братів Хортицької кольонії в 1863 р. тут, в Дніпрі-Славуті на старій Січи перехрестив на євангельську віру українського парубка, і той потім на допиті заявляв: «був віри православної, а тепер євангельської, до котрої пристав добровільно і ніякі муки не змусять мене від неї відступити» ^!.

'Спомини Б. Познанського, одного з укр. громадян 1860-х рр. в Київській Старині 1884 кн. XI ст. 543.

6 2-119

161

Нагод до навертання не бракувало. Від середини століття широко розвивається на нових займанщинах заробітчанство. Українські селяне раз у раз стають до роботи у сектантів і євангеликів, і тут при спільнім пожиттю, при спільнім столі, при спільнім святкуванню, неминучо виникають дебати

про піст, про свята, форми богослужения, ікони і т. ин. Одиниці більш консервативні тільки з прикрістю відчувають неможливість в таких умовах додержувати правила свого обряду та зносять критичні заміти на його адресу. Настроєні більш скептично до офіціальної церкви, навпаки з охотою приймають раціоналістичні уваги про неї і поволі переймаються євангелицькими поглядами. Иньші знов захоплюються реліг'ійною практикою євангеликів: молитвами, співами, читаннєм і толкованием св. Письма. Кольоністи-Німці звичайно добре володіють українською мовою ї, допускають до своїх зібрань таких наймитів, коли бачуть в них людей суголосних, толкують для них св. Письмо по українськи і под. Все се проводить часто до формального прилучення таких прозелітів, особливо коли трапляються люде, які вже перед тим доходили до подібних євангелицьких, чи свобідно-християнських гадок, і виклади надибаного євангелика-проповідника тільки в більш ясній і переконуючій формі віддавали їм їх власні погляди².

¹ Се не завсіди можна було сказати про православних священиків. Напр. в Ряснопільській парафії, звідки пішла українська «штун- да» священиком був Грек, такий що навіть по російськи не вмів, і тільки як уже виникла там штунда, прислано на його місце иньшого.

² Наведу для прикладу автобіографічне оповіданнє одного «штундиста» з Уманьщини; воно належить до пізнійшого часу (пристав до штунди 1891 р. але дає доволі типовий образ того, як люде приходять до євангелицтва; навожу в скороченню, але заховуючи стиль.

«По смерти батька лишивсь сиротою 17-літ. Релігійно вихований по православному зовнішному обряду. Проводив життє серед грубого окружуючого народу. Головно поручали мині православні церковні обряди: ходити до церкви в неділі й свята, молитися Богови і приносити жертви, а Бог за молитви і подаяннє віддасть вам. Се

162

я і сповняв: замовляв свящедикови служби й молитви Богови і Матери божій — особливо Матери божій, вона заступниця, хода- тайка перед Богом за наші гріхи, за визволеннє від аду. Справді за се кождий не пожалує ні часу, ні трудів. На жаданнє священика приносили Богови жертву хто що має: хліб, сало, ковбаси, яйця і печених курей, а в пістні дні теж: білий хліб, рибу, цукор, мід, яблука і гроші й т. ин. Ставили Богови свічки. Дуже любив на клиросі читати часи й співати.

«Після служби божої збираємось гуртом до коршми, там піячи- мо, танцюємо, сквернословимо оден з другим, співаємо соромицькі пісні, блудимо, бємось, потім судимось, а котрий з нас богатший та сильнійший, волостних судіїв загодив, той і правий по суду. Нераз буває близько від убийства, крадіжи й розпуки. А прийдеш до дому й жінка щось скаже, і мині покажеться напротив, от і пічнеш битися з жінкою, а потім зі злости і нібито на пакість жінці, що за вчорашнє дорікала, знов починаєш піячити. Тільки й думаєш потім, як від пекла очуняєш, щоб Бог дав дочекати святого посту, причаститись, і тим думаєш дістати пробаченнє гріхів.

«Так тяглось моє життє до 28 років. Одного разу довелось мені поїхати на храм на друге село до знайомих. Там були ріжні люде: мабуть, віддавались монашим звичаям — не пили горілки, не палили люльки, не сквернословили, взагалі мині дуже сподобалось їх життє. Познайомився з сими людьми близше, запросив на храм до себе, вони не відмовились. Вони мині пояснили, як треба жити, а що Богови не потрібне. З того часу я перестав зноситися з людьми, з котрими моє життє проходило хибно. Перестав я вживати горілку, тютюн, сквернословити. Пильно заховував церковні правила не тільки в церкві, але й дома, в свята і неділі читав ріжні жития і ака- фисти. Так прожив я більш року. Приставали до мене иньші подібні до мене люде, з котрими я будувався читаннєм, співаннєм псалмів і т. ин. Иноді ходив до Київа на поклін святим мощам. Відти приносив ріжні поучения, роздавав, котрі хотіли. До мене стало приходити більше людей: не тільки свої, але і з иньших сіл.