З історії релігійної думки на Україні
Шрифт:
«Відкись прийшов на храм до нас якийсь перехожий. Звався Омелянчук. Ми просили його пожити у нас. Бував на панахиді, читав євангеліє, поясняв 23 главу (евангелиста Матвія — се улюблена глава штундистів, котру вони читають для пропаганди і тол- куючи, прикладають до православної церкви сказане Христом про книжників і фарісеїв). Ми дуже тішились, що він нам так розумно читав євангеліє. Прожив у нас Омелянчук коло 6 тижнів. Новий священик Василів пізнав його переконання; його вивезли й всадили до уманської вязниці, і по восьми місяцях сидження вислали, за те, що він у нас породив секту, звану штунда.
6*
163
Одначе до 1870 р. хоч і траплялись маніфестацій» перехрещування, загалом переважала тактика не виявлю- вання переходів на євангельську віру: прозеліти виконували далі головнійші церковні обряди й не заявляли про свій перехід до якоїсь иньшої релігійної організації. В 1870-м році наступає зміна в сій тактиці: того року «штунди» Рясно- пільського благочинія (деканату), недалеко Одеси, почавши від свого провідника Ратушного, позносили до церкви свої ікони, кажучи, що не хочуть далі давати православним приводи до наклепів, ніби то вони, «штунд», непочестно
краще приглядатись і розбирати євангельську науку, та справжнього стилю не зрозуміли; але пильно стали йти за Христовою наукою. Скоро зрозуміли, чого вона навчає, навіть порозуміли, що він осуджував тих, що свого щастя шукають в пості, молитві та обрядах церковних. Перестав і я ходити до церкви та обожати матерію. Але головного ми тоді не знали.
«Добр. Киселевим (священик) знайшов в нас штундизм. Він старавсь розпалювати пристрасти наших односельців, і під його впливом вони робили нам богато горя. Забрали у нас землю, котру ми виплачували кількадесять літ, не оглядадись на родини, котрим прийшлось терпіти голод і холод. Все заборонили нам власти (сільські): тримати худобу, брати воду, ходити на роботу, на торг, ходити другою улицею. Коли котрийсь з нас пішов до другого, власти забирали і садовили за се на два дні до холодної. Волосним судом присуджували по 20 ударів (різками).
«1892 р. приїхав з Київа урядовець Скворцов (синодальний місіонар), звелів старості зібрати нас всіх до сільської школи, богато нас питав, але ми тоді були на відповіди слабі, тільки повторяли: «Не мучте нас ради Бога». Він сказав нам: «Верніться до церкви, все одержите, чого вас позбавили». Ми тільки відповіли, що не можемо облишити Господа, а сповнити закон ваш, котрим ви нас мучите.
«1896 р. зявивсь у мене в дома священик, заявив, що прислав його повітовий начальник, довідатись про мої релігійні переконання. Звернувсь до мене і сказав: «Як ви іменуєтесь по вірі своїй?» Я відповів йому: «Віри я Ісусової, сердечної».— «Як ти признаєш священство?» — «Священство, не що инше, як державні урядовці».— «А святих признаєш?» — «Признаю, але їм не молюсь і не кличу в поміч, бо вони догодили Богови для себе самих, а ми повинні догоджати Богови добрими ділами для себе»...
Надруковано в збірці В. Бонч-Бруєвича, Матеріяльї къ исторіи русскаго сектантства и раскола, т. І, ст. 52 і далі.
164
поводяться з своїми іконами. А другий провідник українських євангеликів Рябо- шапка подав архиєреєви заяву, що він і його ученики рішились цілком вийти з православної церкви з огляду на утиски й гонительства попів і адміністрації. Заразом вислано до г'енерал-г'убернатора
Незалежно від всяких пси- хольог'ічних мотивів на се, -
безсумнівно, вплинула агітація пруських баптистів, які коло того часу з великою енергією, самопевністю та рішучістю заходились приєднувати собі на Україні одновірців та їх організувати. На взір баптистських громад німецьких творяться громади зложені з Українців, в тих же формах, з тим же метрикальним діловодством, приймають до вжитку баптистські збірники релігійних пісень (на росийській мові) і їх (російську) релігійну літературу.
По всій очивидности, крім того, що се давало готові форми організації, моральну, а почасти й матеріяльну підмогу світового євангелицького союзу, поміч богатих і впливових, великопанських великоруських гуртів, тут мали великий вплив міркування, що проголошуючи себе баптистами ук-
Михайло Драгоманов.
і Українською я її називаю тому, що її члени були українського походження. Але в собі вона не мала нічого українського, як я се вже зазначив, і ще до сього не-українського характера її поверну низше.
165
раїнські штунди дістануть ті ж права на релігійну толеран- цію, які признавались за баптистами німецькими. Задля сього вони в переважній більшости годились підпорядкувати себе баптистській доктрині, хоч деякі пункти її викликали серед них незг'оду: напр. більшість не хотіла приймати баптистського перехрещування вже раз хрещених, і в питаннях віри були між штундами відміни. Про те з отих тактичних мотивів вони посилались на баптистський кате- хізм, як на свій виклад віри, добиваючись для себе баптистських прав.
Та як раз сього не хотіли допустити оборонці офі- ціяльної церкви, і на сім г'рунті вивязується завзята війна між оборонцями і противниками євангелицького руху, що потяглась аж до революції 1905 р. Оборонці євангеликів доводили, що вони, як баптисти, повинні користуватись тими ж правами. Противники уперто відріж- няли їх від баптистів під назвою штунди, або штундо- баптизму, і відмовляли їм прав на толєранцію, а в кож- дім разі вважали їх підлеглими карам за відступленнє від державної реліг'ії. І дійсно аж до 1905 р. штунда все не виходила з-під кар і репресій, а 1894 р. навіть окремим указом була зарахована до сект «особливо шкідливих» і зібрання штундистські були спеціяльно заборонені.
Не вважаючи на се українські люде приставали до «штундів» в великій скількости: з початку, в 1860-х рр. на Херсонщині, в околиці Одеси і Єлисаветськім пов., трохи згодом в полудневій Київщині (принесли сюди «штунду» люде, що ходили на заробітки до Херсонщини, особливо з більш інтелігентних сільських верств: «шляхти», «однодворців» то що). Нарешті в 1880-х рр. вона сильно поширилась в Катеринославщині. Позначалась також в Таврії, на Полтавщині, в Чернигівщині, на Волини, Поділлю, Бесарабії. Скільки небудь певного обчислення її приналежників ніколи не було опубліковано, але не підлягає сумніву, що