Загадка однієї неділі
Шрифт:
Я вставив сигарету їй у губи й підніс запальничку. Вона з насолодою випустила дим.
— Тебе ж це не хвилює, правда? Я найгіршої думки про чоловіків. Тебе теж не вважаю винятком. Втім, ви з ним удвох поєднуєте риси мужчини, про якого я мрію. Ти рішучий, навіюєш страх і, маю підозру, відчуваєш задоволення від тих ризикувань, на які зважуєшся. Він освічений, витончений, але, безперечно, боягуз. Саме через його боягузтво ми й не володіємо реліквією. Навіть знаючи, що нам загрожує банкрутство, він не спромігся взяти на себе особисто риск, пов'язаний з крадіжкою. Я прохала його, благала,
— Можливо, він не так боягуз, як розсудливий. Я повитрушував усе вмістиме з цієї урни ще перед Шестипалим. Там не було нічого, опріч інтимних листів.
Вона знову відкинула голову на спинку канапи.
— Ні, саме там усе й лишилося,— прошепотіла вона.— Я була свідком, як Сусанна сховала те до шкатулки після того, як... одержала повідомлення. Просто ти привів у дію тільки першу пружину механізму. А її єдине призначення — заводити в оману... От коли б ти розчинив далі!
— З усього цього ти припускаєш, що Шестипалий володіє вмістимим шкатулки, навіть не підозрюючи про нього?
— Я певна того, а не припускаю. А може, ти нас усіх ошукав і сам володієш нею? Хоч така можливість здається мені майже неймовірною.
— Чому тобі так здається? Я тримав урну в руках і знаю її секрет.
— Ні, любий, у тебе ії нема. Коли б ти заволодів нею, то вже розпочав би з нами торги. Тому що неможливо, не вбивши нас, дістати хоч на шеляг користі з цієї «речі». Досить було Батлерові або мені тільки заїкнутись — і справа у тебе зійшла б нанівець.
— Гаразд, я цієї речі не маю. І що ж далі?
— Я гадаю, що зможу оволодіти нею. Я вже мала кілька зустрічей з Хуаном, і він начебто виявляє схильність до мене,— вона підступно всміхнулася.— Але я не можу покладатися тільки на це; я потребую підтримки людини сильної й рішучої. Така людина— ти.
— Не будь така впевнена в цьому.
— Невже переді мною ще один Батлер? — агресивним тоном запитала вона.
— Заспокойся, моя крихітко. Твої перевтілення завдають шкоди тобі ж. Чом я не можу вважати, що саме мене, а не Шестипалого чи Батлера ти прагнеш обдурити? Хто така справжня Лю-мей? Полохливе і беззахисне створіннячко, котре я вперше споглядав у Батлеровому кабінеті? Крутійка, що приходила до мене в готель? Чи та, хто спокійнісінько пропонує мені зараз відправити на той світ Шестипалого, аби відібрати в нього якусь річ, і при цьому не довіряє мені, не каже, про яку саме річ ідеться?
— Я не сказала тобі, що за річ зберігається всередині урни тому, що... тоді я вже була б не потрібна тобі.
— Не будемо більше теревені правити з цього приводу, золотко моє. Годі й сумніватися — ти вважаєш мене за дурня заплішеного і не помиляєшся, бо я згоден іти за тобою. Де перебуває Шестипалий?
— Не знаю. Він не ночує
виниьспи в нього,— Вона простягнула руку,- До скорого побачення, любий!
Я підвівся з канапи, щоб провести ії до дверей. Але те, що побачив у вікні, змусило мене підштовхнути її. Вона здивовано позирнула на мене.
— Що сталося?
— Щойно я побачив Батлера, люба.
На вустах у Лю-мей застиг зойк подиву.
— Невже він? Ти впевнений, що це він?
— Заспокойся! Не думаю, що він заявиться сюди. Ймовірніше, що він просто шпигує за моєю конторою.
Лю-мей прикусила губу. Вона здавалася дуже збентеженою.
— Гадаю, ти вжила якихось застережних заходів, коли йшла з дому,— мовив я.
— Так... так, звичайно. Але він такий недовірливий! Запевнив мене, що поїде з міста і не повернеться аж до вечора. Гадаєш, він стежив за мною?
— Все можливо... Хоч, певно, він вистежує саме мене.
— Боже мій! Як же я виберуся звідси непомітно?
— Це я візьму на себе, коли настане час. А скажи-но мені, в зв'язку з тією пропозицією, яку ти мені щойно зробила, що ми робитимемо, коли стрінемося з Шестипалим? Адже в тебе, мабуть, є якийсь план, хіба не так?
— Ні... ні, прошу тебе! Полишимо це на інший раз.— Вона підвелась і навшпиньки підійшла до вікна. — Він усе ще там, — вигукнула вона, нервово змахнувши рукою.— Ти не можеш вивести мене звідси як-небудь... як-небудь так, щоб він не побачив мене?
— Звісно, можу, та я вирішив не робити цього, доки ти не розповіси до кінця, в чому суть цієї справи.
Вона повернулась до мене з виразом безпорадності на обличчі.
— Невже ти не усвідомлюєш, в якому я становищі? Коли Батлер застане мене тут — живою не випустить. Невже ти цього хочеш?
Полишивши крісло, я наблизився до неї.
— Та не такий уже він жорстокий, як ти його змальовуєш. До того ж він нібито й не думає підніматися сюди. Ми ще маємо змогу побалакати якусь часинку.
Але я помилявся. Визирнувши знову у вікно, побачив, як Батлер перетинає вулицю, прямуючи до будинку «Атлантик». Лю-мей пойняла паніка.
— Ступай за мною! — гукнув я.
Схопивши ії за руку, витяг у коридор.
— Заходь до жіночого туалету,— наказав я,— і чекай, доки покличу тебе.
Вона підкорилася, витріщивши очі з переляку. Тоді я повернувся, знову сів у крісло і закурив.
— Заходьте,— запросив я, почувши дзвоник.
Двері прочинились, і на порозі з'явився Батлер.
Ще до того, як зайти, він озирнувся навколо. Та в його погляді я не помітив ознак того, ніби він сподівався виявити тут когось. Скоріше це була звичайна обачність людини, що вперше потрапила в нову обстановку. Нарешті він спинив свій погляд на мені.
— Ола, Аресе! — попривітав він мене і мляво перетнув кімнату.