...I жодної версiї!

Кашин Владимир Леонидович

Той полегшено киває.

— Скажiть, громадянине Потоцький, коли ви востаннє бачилися iз Христофоровою? — запитує полковник.

Пiдозрюваний на мить затримує подих, а потiм глибоко зiтхає. Коваль помiчає новий нюанс у його настрої. Змiна теми, здається, приносить йому полегшення, i це дивує Дмитра Iвановича.

— З Христофоровою? — Потоцький трохи примружує око, немов силкується пригадати, але нiяк не може. — З Христофоровою… Христофоровою? — повторює вiн, не вiдповiдаючи прямо на запитання.

"Еге ж, не такий вiн простак, цей "пан", — думає Коваль. — Але чи причетний до вбивства кравчинi? Якi iнтереси гуртували їх, на чому трималася їхня дружба?

На обопiльному захопленнi, на коханнi? Те, що Потоцький на кiлька рокiв молодший, могло не завадити почуттям. Але чому у такому разi не створили сiм'ю? I чому Потоцький все ж таки так пiклується про Вiту? Певно, тут швидше дiловi iнтереси, нiж матримонiальнi… А що могло породити такий конфлiкт мiж ними, який веде до вбивства кравчинi? Пiдстав пiдозрювати Потоцького в убивствi Христофорової поки що немає. Ранiше слiд установити принаймнi двi обставини: по-перше, чи мав Потоцький для такого злочину спонукальнi причини i, по-друге, чи була реальна можливiсть його здiйснити. Поки що це може тiльки припускати як одну з робочих версiй. Насторожує, однак, те, що Потоцький, пiд час попередньої розмови в мiлiцiї намагався приховати свою недавню поїздку до Києва". Цi думки миттю пролетiли у головi полковника.

— Де ви були у цю недiлю?

— Тут, звичайно. В Одесi.

— А чому «звичайно»? Могли бути де завгодно: i тут, в Одесi, i в Харковi, в Москвi i Києвi… — Коваль навмисне поставив Київ у кiнцi свого списку мiст. — I я вас не запитую, в якому мiстi, — вiв далi полковник. — Чого ж ви вiдразу подумали, що маю на увазi iнше мiсто, не Одесу?

— Ах, так, — не сховавши свого збентеження, протяг Потоцький. — Звiсно, я мiг бути де завгодно, у будь-якому мiстi, але був в Одесi.

– Є люди, якi пiдтвердять вашi слова?

Iнженер зам'явся.

— Це треба подумати… Є, аякже!.. Але навiщо вам моє алiбi? Ви мене iще у чомусь пiдозрюєте… Вам цього мало? — кивнув на чемодани з чобiтками..

— Хто ж пiдтвердить?

— Менi не хотiлося б їх називати.

— Чому?

— Щоб не залишати їхнi iмена у протоколi.

— А якщо без протоколу?

Молодий чоловiк ще якийсь час мовчав. Майор тоскно позирав на розкритi на пiдлозi чемодани. Йому здавалося, що полковник з мiнiстерства вiдводить допит не в той бiк i ставить питання не по сутi.

— Я не бачу в цьому необхiдностi, — нарештi рiшуче вимовив iнженер.

Тим часом Дмитро Iванович i далi у думцi аналiзував доповiдь Струця, в якому згадувалося, що Потоцький частенько вiдвiдував хатинку Христофорових.

— Чи не доньку Килини Сергiївни маєте на увазi?

Тепер пiдслiдний вкрай збентежився. Звiдки це вiдомо мiлiцiї? Чи не стежили за ним? Природно, що стежили. Iнакше не застукали б на вокзалi. Та невже вони й за квартирою Вiтки наглядали?

— Нi, — цiдить вiн. — Але що з цього виходить?

— По-перше, не треба уникати правди. Христофорову i її доньку Вiту ви добре знаєте. Чи не так?.. Але повернемося до наших баранiв, — сказав далi Коваль. — Хто може пiдтвердити, що у недiлю ви були в Одесi?

— Я своє алiбi буду доводити тiльки пiсля того, як пред'явите обвинувачення.

Секунду вони дивилися один одному в очi i за цей короткий час Коваль зрозумiв, що помилився у своїй пiдозрi.

"Звичайно, подумав вiн, якщо у нього алiбi, то версiю, яка почала визначатися, про особисту причетнiсть Потоцького до загибелi Христофорової слiд вiдкинути. Та невже вiн не знає вiд Вiти про смерть i похорон Килини Сергiївни? Дивно! Невже дiвчина не сказала йому про це? А якщо знає, навiщо приховує?"

Хоча участь iнженера у вбивствi кравчинi могла бути i не прямою, Дмитро Iванович

розумiв, що у здогадi, який спав йому на думку, з'явилася трiщина. Отже, вузол ще дужче зав'язується. Медексперти й досi не зробили певного висновку про подiї, якi передували загибелi Христофорової. Установлено, що смерть сталася внаслiдок падiння i удару головою об опалювальну батарею. Але що було причиною падiння? Посковзнулася i сама впала чи хтось штовхнув жiнку, збив з нiг? Перше припущення не мало достатнiх пiдстав: важко повiрити, що порiвняно молода, мiцна Килина Сергiївна нi з того нi з сього упала в кiмнатi. На чорну немiч не хворiла. Правда, килима на лакованiй пiдлозi не було, бо пiдмiтати з пiдлоги дрiбненькi клаптики тканини i паперу легше, нiж вибирати їх з килима. На шовкових клаптиках, розкиданих по гладкому паркету, напевне, таки можна посковзнутися. Але все ж це, скажiмо, не апельсиновi кiрочки чи слизьке кавунове насiння, на яких падiння майже неминуче. На користь другого припущення говорили незвичнi слiди на тiлi кравчинi, як установила експертиза, прижиттєвi ушкодження, синцi, якi могли виникнути, якщо скубнути людину. Крiм того, плаття Христофорової було трохи розiрване, що свiдчило про якусь боротьбу. Але ж не буде той самий Потоцький, нападаючи, щипати жiнку, дуже вже це по-баб'ячому. Крiм того, на пiдлозi експерти знайшли декiлька висмикнутих жiночих волосинок, що не належали загиблiй кравчинi. Хоч, втiм, це могла зачiсуватися якась iз замовниць…

Справдi, якщо i стався напад на Христофорову, то нападником, певно, був не iнженер, навiть коли у нього й не виявиться алiбi.

А от вiн, Коваль, нiде правди дiти, побачивши зараз чобiтки в чемоданах Потоцького i знаючи вiд Струця, що iнженер зв'язаний з родиною Христофорових, шляхом простого логiчного розмiркування з єднав усi ланки в єдиний ланцюг: кустарнi, але дуже гарнi чобiтки пошитi в Одесi за моделлю Журавля. Антон Журавель дружив iз Христофоровою, i вона могла завести Потоцького з ним i попросити зробити модель для свого одеського приятеля. Що потiм, пiсля загибелi Журавля, сталося мiж Килиною Сергiївною та iнженером Потоцьким, вiн не знав, але припускав, що пiдпiльний артiльник, побоюючись викриття, мiг пiти на все, аби тiльки кравчиня не виказала його.

Тепер цi мiркування самому Дмитру Iвановичу здавалися безпiдставними. Полковник тяжко зiтхнув. I, звiсно, не тому, що Потоцький, очевидно, не причетний до убивства, i не тому, що алiбi iнженера знову зажене розшук i дiзнання у цiй справi у глухий кут. Йому раптом здалося, що вiн, Коваль, взагалi не може нi в чому розiбратися, що дуже простенька карна справа здається йому вкрай складною. Може, й справдi надiйшов час згортати паруси i тихо сунути у спокiйну гавань заслуженого вiдпочинку…

Майор, вiдчувши паузу, уже готовий був поставити своє запитання, коли Коваль строго сказав Потоцькому:

— Ви не вперше вiдмовляєтесь вiд своїх друзiв. Минулого разу, коли з вами тут розмовляли, ви заявили, що не знаєте нiякого Журавля. Але ж збрехали!

У бiлi очi iнженера Ковалю зараз не щастить заглянути, бо Потоцький ховав очi.

— За скiльки купили цю модель? — кивнув полковник на чобiтки. — Новий здогад, який несподiвано спалахнув у Дмитра Iвановича (нотатка у блокнотi: "Пан — 300"), знову повернув його до ранiше зв'язаного ланцюжка: Потоцький — Христофорова — протекцiя кравчинi Потоцькому — вiдсутня ранiше ланка: грошi за модель Журавлю — пiдпiльна одеська артiль, таємна торгiвля чобiтками у пiдворiттях, перукарнях, пiд крамницями у Києвi, а можливо, i в iнших мiстах. Це змiцнило попереднi мiркування. Полковник уже бiльш твердо промовив: