100 чарівних казок світу
Шрифт:
– їдь на бал, моя люба Попелюшко! Ти на це заслужила! – вигукнула фея. – Але пам'ятай: рівно опівночі твоя сукня знову перетвориться на лахміття, а карета – на гарбуз!
Попелюшка приїхала на бал, наче справжня принцеса. Коли вона ввійшла до головної зали, музика змовкла, розмови стихли і всі обернулись, аби поглянути на незнайому красуню.
– Хто це? – питали здивовані гості одне в одного.
– Це ще хто така? – невдоволено запитували мачушині дочки.
Молодий принц підійшов до дівчини, вклонився й подав їй руку. Увесь вечір він ані на
Але Попелюшка весь час позирала на годинник. За п'ять до дванадцятої вона всміхнулася принцові, вивільнила руку з його руки й вибігла з головної зали. Принц кинувся за нею, та біля ґанку на дівчину вже чекала золота карета, коні радісно заіржали й повезли Попелюшку додому.
Мачуха та сестри повернулися похмурі.
– Він тільки на неї й дивився!
– Він лише з нею й танцював!
– Про кого ви говорите, сестри? – спитала Попелюшка.
– Не твоє діло, замазуро! Ти зробила те, що було наказано? – суворо спитала мачуха.
Іще дужче розізлилися мачуха та її доньки, коли побачили, що в домівці надзвичайна чистота, а мак відділено від проса!
Назавтра мачуха з доньками знову зібралися на бал.
– Учора в тебе було мало роботи, – сказала мачуха, – але сьогодні все буде інакше. Ось мішок гороху, перемішаного з квасолею. До ранку відокрем горох від квасолі, інакше лихо тобі буде!
Мачуха й сестри поїхали, і Попелюшка лишилася сама. Але кімната знов освітилася чарівним світлом.
– Не гаймо часу, Попелюшко, – сказала добра фея. – Треба збиратися на бал. – І одним змахом чарівної палички фея відділила горох від квасолі.
Попелюшка приїхала на бал, і знову музика змовкла й усе затихло після її появи – така вона була прекрасна. Красень принц знову весь вечір танцював лише з нею, аж доки годинник не пробив дванадцять разів.
Попелюшка поквапилася з палацу. Кришталеві черевички так і миготіли широкими палацовими сходами. Принц кинувся наздоганяти дівчину, але почув лише, як зарипіли колеса карети, що від'їжджала.
Засмучений і розгублений, він стояв нагорі сходів і раптом помітив унизу черевичок, який поспішаючи загубила прекрасна незнайомка.
Юнак обережно, наче коштовність, підняв черевичок і притис до грудей. Тієї хвилини він заприсягнувся, що знайде таємничу красуню, навіть якщо доведеться шукати її все життя!
Коли Попелюшка повернулася, мачуха та зведені сестри вже були вдома.
– Знову ледарювала?! – люто крикнула мачуха.
Аж тут у кутку кухні вона побачила два мішки – один із горохом, другий із квасолею, – і її обличчя ще дужче перекосилося від злості.
Минув якийсь час. Принц більше не давав балів у палаці, й пішла чутка, що він шукає ту саму таємничу
– Зачекайте, ваша високосте, ми маємо ще одну дочку!
– Не слухайте його, ваша високосте, – втрутилася мачуха. – Хіба це дочка? Це просто замазура.
Принц сумно поглянув на брудну, одягнену в лахміття Попелюшку.
– Що ж, кожна дівчина в моєму королівстві має приміряти черевичок.
Попелюшка зняла грубий шкарбан і без зусиль узула черевичок на свою витончену ніжку. Принц подивився в очі дівчині – й упізнав її.
– Це ти, моя прекрасна незнайомко!
Мачуха та її доньки сторопіли і вражено застигли. Принц одружився з Попелюшкою, і в палаці влаштували пишний бал, на якому Попелюшка була ще гарнішою, ніж завжди, і, вдягнена в дивовижні шати, танцювала з принцом аж до ранку.
Принц і Попелюшка жили довго і щасливо.
Осляча шкура
Водного багатого й могутнього короля дружина була найвродливішою та найрозумнішою жінкою на світі. Подружжя жило дружно і щасливо, та не мало дітей. Але один із друзів короля помер, і сиротою лишилася його дочка, молода принцеса. Король із королевою відразу перевезли її до себе в палац і стали виховувати як рідну.
Та невдовзі королева небезпечно захворіла. Вона все слабнула, і лікарі одностайно твердили, що королева вже не встане з ліжка. Відчуваючи наближення смерті, вона підкликала короля і сказала йому слабким голосом:
– Я знаю, що скоро помру. Хочу попросити лише про одне: якщо ви запрагнете одружитись удруге, то одружуйтеся лише з тією жінкою, яка буде вродливішою й кращою за мене.
Король, голосно ридаючи, обіцяв королеві виконати її бажання.
Поховавши дружину, король не знаходив собі місця від горя. Одного разу до нього прийшли міністри й почали просити його, щоб він перестав тужити і швидше одружився. Король навіть і чути не хотів про це.
– Я обіцяв покійній королеві одружитись удруге, якщо знайду жінку, яка буде вродливішою й кращою за неї, але такої жінки немає в усьому світі. Тому я ніколи не одружуся, – сказав він.
Тоді міністри почали щодня показувати йому портрети найвидатніших красунь, аби король вибрав собі дружину, але король казав, що померла королева була кращою, і міністри йшли ні з чим.
Нарешті головний міністр сказав королю:
– Ваша величносте, невже ваша вихованка здається вам розумом і вродою гіршою за покійну королеву? Вона така розумна та вродлива, що кращої дружини вам не знайти!
Королю здалося, що його молода вихованка-принцеса і справді краща та вродливіша за королеву, і, не відмовляючись більше, він погодився.