11/22/63
Шрифт:
— Господи.
— Йо.
— Я чую, ви це формулюєте в минулому доконаному часі.
Я вже збирався пояснити, що маю на увазі, але вочевидь цей хлопець відвідував не тільки училище барменів, але й уважно був прослухав курс англійської мови.
— Здається, що все нарешті припинилося, постукаємо по дереву, — поцюкав він кісточками пальців по шинквасу. — Можливо, той, хто це робив, спакувався та й забрався геть. Або, може, той сучий син убив себе, подеколи вони так роблять. Добре було б, аби так. Але натомість ніякий не маніяк в клоунській машкарі замордував малого Коркорана. Клоуном, котрий сотворив цевбивство, був рідний батько хлопця, якщо ви
Це вже було так близько до того, заради чого я тут опинився, що я сприйняв цей факт радше сигналом долі, аніж випадковістю. Я зробив делікатний ковток пива.
— Що ви кажете?
— Не сумнівайтесь. Дорсі Коркоран, таке повне ім’я хлопчика. Йому було усього чотири рочки, і знаєте, що сотворив його батько? Забив його на смерть рихтувальним молотком.
«Молоток. Він зробив це молотком». Я зберігав на обличчі вираз ввічливої цікавості — принаймні сподівався, що зберігаю, — але сам відчув, як мурашки побігли вгору мені по руках.
— Це жахливо.
— Йо, і це не найгі… — він себе обірвав, дивлячись мені за спину. — Зробити вам ще, сер?
Це було до того бізнесмена.
— Тільки не мені, — відповів той і вручив бармену доларову банкноту. — Я забираюсь до ліжка, а завтра й геть з цього ломбарду. Маю надію, у Вотервілі й Агасті ще не забули, як робляться замовлення на обладнання, бо тут на це абсолютно не здатні. Решти не треба, купиш собі Де-Сото [165] . — І він, похиливши голову, важко вирушив до виходу.
165
«DeSoto» — бренд ефектних на вигляд легковиків середнього класу, що випускалися корпорацією «Крайслер» у 1928–1961 рр.; слід пам’ятати, що на фоні післявоєнного розквіту економіки у 1958 році трапився перший великий спад.
— Бачите? Це ідеальний приклад того, що ми маємо в цій оазі, — бармен печально дивився вслід своєму втраченому клієнту. — Одна порція випивки, зразу до ліжка, а завтра «прощавай-будь, алігаторе, до спіткання, крокодиле». [166] Якщо так і далі йтиме, це містечко скоро перетвориться на місто-привид. — Він став, випростався і спробував розправити плечі — неможливий трюк, бо вони в нього були округлі, як і вся решта його тіла. — Та кого це хвилює? Щойно настане перше жовтня, й мене тут не буде. Подамся в путь. Щасливих шляхів і вам, може, стрінемося десь знову.
166
Фраза зі старовинної англійської лічилки, яку своїм хітом «See You Later Alligator» (1955) широко популяризував піонер рок-н-ролу Білл Хейлі.
— Батько того хлопчика, Дорсі… він більше нікого не вбив?
— Нє, там у нього алібі. Я оце подумав, здається, він не рідний йому, а вітчим. Дікі Маклін на ім’я. Джонні Кісон на рецепції — либонь, і вас він реєстрував — мені розповідав, що він інколи приходив сюди, випивав, поки його не перестали пускати, бо намагався підчепити котрусь покоївку і почав брудно лаятись, коли вона йому сказала, щоб ішов десь інде та сторгував там собі шльондру. Відтоді, я гадаю, він напивається у «Відрі» або в «Шпиці». У тих пивницях приймають будь-кого.
Він нахилився вперед, наблизившись до мене так, що я почув запах «Аква Вельва» на його щоках [167] .
— Хочете взнати найгірше?
Я-то не хотів, але подумав, що
— У тій довбаній родині був ще й старший брат. Едді. Він зник у минулому червні. Без сліду. Пропав, нікого ні про що не повідомивши, якщо ви розумієте, що я маю на увазі. Дехто каже, що він утік, аби лиш подалі від Макліна, але будь-яка притомна людина розуміє, що він мусив би потім з’явитися в Портленді або нехай в Касл-Року — неможливо, щоби десятирічна дитина не впала до ока нікому так довго. Можете мені повірити, Едді Коркоран загинув від молотка, як і його менший братик. Просто Маклін в цьому не зізнався. — Він раптом усміхнувся, та так сонячно, що від цього його місяцеподібне обличчя стало майже вродливим. — Ну то що, я вже відговорив вас від придбання нерухомості в Деррі, містере?
167
«Aqua Velva» — лосьйон після гоління, що випускається з 1929 року.
— То не для мене, — відповів я. На той час я вже летів на автопілоті. Хіба не читав я або десь колись чув про серію вбивств дітей в цій частині Мейну? Чи, може, бачив по телевізору з лиш четвертиною мозку ввімкнутою, тоді як решта його очікувала почути, як моя проблемна дружина йде — чи радше чалапає — до хати після чергових «дівочих» посиденьок? Либонь, так, але єдине, що я пам’ятав напевне про Деррі, це те, що в середині вісімдесятих тут мусить статися потоп, який зруйнує півміста.
— Ні?
— Ні, я лише посередник.
— Що ж, тим краще для вас. У місті зараз не так паскудно, як було — от у липні люди були дійсно туго напружені, як пояс цнотливості в Доріс Дей [168] , — але до нормального стану тут все одно ще ой як далеко. Я сам привітна людина, і мені подобаються привітні люди. Тому-то я звідси й звалюю.
— Щасливих і вам шляхів — промовив я, кладучи на шинквас два долари.
— Ого, сер, це занадто багато!
— Я завжди плачу зверху за добру розмову.
168
Doris Day (нар. 1924 р.) — співачка й актриса, яку ледь не до її сорокаріччя продюсери наділяли ролями незайманих дівчат.
Наразі надбавка була за добре обличчя. Розмова була тривожною.
— Вельми дякую! — розквітнув він і простягнув мені свою руку. — Я забув відрекомендуватись. Фред Тумі.
— Приємно познайомитися, Фреде. А я Джордж Емберсон.
Рукостискання він мав теж добре. Без усякого тальку.
— Бажаєте невеличку пораду?
— Звісно.
— Поки перебуватимете в цьому місті, обережніше щодо розмов з дітьми. Після цього літа незнайомець, що говорить з дітьми, приречений на візит поліції, тобто, якщо хтось це побачить. Або його поб’ють. Це теж цілком імовірний варіант.
— Навіть якщо на ньому не буде клоунської машкари?
— Ну, з костюмами все не так просто, хіба ні? — Посмішка зникла з його обличчя. Воно посірішало, спохмурніло. Іншими словами, він став таким, як і решта людей в Деррі. — Коли ви одягаєтеся в костюм клоуна й чіпляєте собі гумовий ніс, ніхто не має поняття, на що ви насправді схожі всередині себе.
Я думав про це, поки старомодний ліфт з рипінням повз нагору, на третій поверх. А якщо й решта з того, про що мені розповів Фред Тумі, теж правда, чи здивується тут хтось, якщо й інший батько попрацює молотком над своєю родиною? Мені подумалось, що ні. Я подумав, люди казатимуть: це просто черговий доказ того, що Деррі є Деррі. І, либонь, будуть праві.