1q84. книга ІІІ
Шрифт:
— Ви пам'ятаєте Аомаме-сан? — спитав співрозмовник.
Аомаме? Від цього слова сп'яніння і дрімота кудись зникли. Свідомість раптом, як декорація на сцені, змінилася. Тенґо міцніше стиснув у руці слухавку.
— Пам'ятаю, — відповів він.
— Досить рідкісне прізвище.
— Вона вчилася зі мною в одному класі початкової школи, — насилу звівши голос, сказав Тенґо.
Незнайомець зробив коротку паузу.
— Кавана-сан, вам цікаво зараз порозмовляти про
Тенґо здалося, що цей чоловік говорить якось дивно, по-особливому, ніби виконує роль в перекладеній авангардистській п'єсі.
— Якщо не цікаво, то не будемо марнувати часу. І відразу скінчимо розмову.
— Цікаво, — поспішив відповісти Тенґо. — Але, пробачте, з ким маю честь розмовляти?
— Я маю для вас повідомлення від Аомаме-сан, — не відповівши на запитання, сказав чоловік. — Аомаме-сан хотіла б з вами зустрітися. А як ви на це дивитеся? Згодні на таку зустріч?
— Згоден, — відповів Тенґо. Відкашлявшись, він ковтнув слину. — Я давно хотів з нею зустрітися.
— От і добре. Вона хоче з вами побачитися. І ви хочете того самого.
Тенґо раптом здалося, ніби повітря в кімнаті охололо. І він накинув на піжаму джемпер, що лежав поблизу.
— То як це можна зробити? — спитав Тенґо.
— Ви зможете піднятися на дитячу гірку, як тільки стемніє? — запитав чоловік.
— На дитячу гірку? — перепитав Тенґо. «Власне, про що говорить цей чоловік?» — подумав він.
— Я тільки передаю те, що сказала Аомаме-сан. Мовляв, ви зрозумієте, якщо я так скажу. Вона хоче, щоб ви піднялися на дитячу гірку.
Тенґо машинально торкнувся рукою твердого волосся, покуйовдженого під час сну. «Дитяча гірка… Я звідти поглядав на два Місяці. Очевидно, йдеться про неї», — міркував він.
— Здається, розумію, — сухим голосом сказав Тенґо.
— Гаразд. Далі: вона хоче, щоб ви взяли із собою цінні речі, яких не готові залишити. Щоб після такого приготування поїхати далеко.
— Цінні речі, яких не готовий залишити? — здивовано повторив Тенґо.
— Саме так.
Тенґо задумався.
— Не зовсім добре розумію. «Поїхати далеко» означає, що більше сюди не повернуся?
— Цього я не знаю, — відповів чоловік. — Як я вам щойно казав, я лише передаю її послання.
Проводячи пальцями по скуйовдженому волоссю, Тенґо думав. Поїхати?… А тоді сказав:
— Можливо, я заберу із собою пачку документів.
— Гадаю, це не проблема, — сказав чоловік. — Маєте право вибрати те, що хочете. Що ж стосується того, як нести, то бажано, щоб ваші руки були вільними.
— Щоб руки були вільними, — повторив Тенґо. — Тобто валізка не годиться?
—
Судячи по голосу, важко було визначити вік, зовнішність і статуру співрозмовника. Йому бракувало конкретних ознак. Його не вдалося б пригадати відразу після телефонної розмови. Індивідуальність і почуття — якщо такі були — ховалися десь глибоко.
— Це все, що я мав вам передати, — сказав чоловік.
— Аомаме-сан здорова? — спитав Тенґо.
— З фізичним здоров'ям проблем немає, — уважно відповів співрозмовник. — Однак зараз вона опинилася у трохи напруженому становищі. Кожен її рух вимагає пильності. Будь-яка необережність може завдати їй шкоди.
— Може завдати їй шкоди, — машинально повторив Тенґо.
— Бажано не спізнитися, — сказав чоловік. — У цій справі час — важливий елемент.
« Час — важливий елемент, — подумки повторив Тенґо. — Цей чоловік неправильно добирає слова чи, може, я занадто нервую?»
— Гадаю, що зможу піднятися на дитячу гірку сьогодні ввечері, о сьомій, — сказав Тенґо. — Якщо ж із якоїсь причини не зможу, то прийду завтра в той самий час.
— Гаразд. Про яку дитячу гірку йдеться, ви знаєте?
— Знаю.
Тенґо зиркнув на годинник. До зустрічі залишалося одинадцять годин.
— До речі, я чув, що цієї неділі помер ваш батько. Дозвольте висловити вам моє співчуття, — сказав чоловік.
Тенґо подякував майже автоматично. І подумав: «А чому цей чоловік про це знає?»
— А ви не могли б ще трохи розповісти про Аомаме-сан? — запитав Тенґо. — Скажімо, де вона й що робить.
— Вона незаміжня, працювала інструкторкою спортивного клубу, що в районі Хіроо. Здібна інструкторка, але через певні обставини звільнилася з цієї роботи. І віднедавна, чисто випадково, поселилася поблизу квартири Кавани-сана. Решту ви зможете почути безпосередньо з її вуст.
— А в якому напруженому становищівона зараз опинилася?
Чоловік на це нічого не відповів. Сам не хотів чи, може, вважав, що не треба відповідати. Скидалося на те, що навколо Тенґо збиралося щораз більше таких людей.
— Отже, на дитячій гірці, сьогодні, о сьомій, — сказав чоловік.
— Стривайте! — похопився Тенґо. — Ще одне запитання. Від однієї людини я отримав попередження, що за мною хтось стежить. Мовляв, треба бути обережним. Вибачте, можливо, це ви?
— Ні, не я, — відразу відповів чоловік. — За вами стежив хтось інший. Але, у всякому разі, пильність не завадить. Як радила та людина.