1Q84. Книга І
Шрифт:
Сенсей склав докупи руки на колінах.
— Я кілька разів навідувався до «Сакіґакі». Хотів поговорити з Фукадою про Ері, та оскільки ні телефон, ні листи не допомагали, то мені нічого іншого не залишалось, як самому туди вирушити. Однак на територію комуни мене не пустили. Буквально від воріт грубо прогнали. Переговорити не мав з ким. Навколо території комуни раптом з'явилася огорожа, й усіх сторонніх людей безцеремонно відшивали.
Ззовні не можна було дізнатися, що ж, власне, коїться всередині комуни. Було відомо, що її войовнича фракція «Акебоно» всі свої дії тримає у глибокій таємниці. Вона ставила собі за мету збройну революцію й мусила це приховувати. Але ж спочатку «Сакіґакі» мирно обробляла землю, використовуючи органічні добрива, й постійно займала дружню позицію
— Ви навіть не знаєте, живий Фукада-сан чи ні? — спитав Тенґо.
Сенсей кивнув.
— Саме так. Нема за що зачепитися, щоб розгадати цю загадку. Про погане думати не хотілося. Однак те, що впродовж семи років від Фукади не прийшла жодна звістка, не вкладалося в голові. Нічого іншого не залишалося думати, як те, що з ним щось трапилося. — Сенсей стишив голос. — Можливо, їх силоміць утримують у комуні. А може, щось жахливіше сталося.
— Щось жахливіше?
— Не можна виключити й найгіршої можливості. «Сакіґакі» вже не була, як перед тим, мирною сільськогосподарською громадою.
— Ви хочете сказати, що організація «Сакіґакі» почала розвиватися в небезпечному напрямі?
— Мені так здається. За словами тамтешніх жителів, до «Сакіґакі» начебто вчащало набагато більше людей, ніж раніше. Часто заїжджали автомашини. Навіть із токійськими номерами. В селі раз по раз з'являлися великогабаритні дорогі автомобілі. Швидко зросла й кількість членів комуни. Збільшилося число будівель й обладнання в них. Комуна постійно скуповувала за низькими цінами навколишню землю, обзавелася тракторами, екскаваторами й бетономішалками тощо. Як і раніше, обробляла землю й, очевидно, мала з цього прибуток. Городина з маркою «Сакіґакі» набувала щораз кращої репутації й поставлялася безпосередньо в ресторани як природно чиста. Укладалися договори із відомими супермаркетами. Зростали по-своєму й доходи. Та паралельно з цим начебто розвивалося щось інше,не пов'язане з сільським господарством. Що не кажи, але оплатити розширення комуни за кошти, отримані від продажу сільськогосподарської продукції, неможливо. Незалежно від того, що розвивалося всередині комуни, з огляду на її таємничість у тамтешніх селян закрадалася підозра, чи не затівається там чогось шкідливого для суспільства.
— Ви хочете сказати, що в комуні розпочали політичну діяльність? — запитав Тенґо.
— Ні, це не була політична діяльність, — відразу відповів сенсей. — «Сакіґакі» рухалася в іншому, ніж політика, напрямі. А тому в певний момент їй довелось відділити войовничу фракцію «Акебоно».
— Однак і після того в «Сакіґакі» щось сталося, якщо Ері мусила звідти тікати.
— Щось сталося, — погодився сенсей. — Подія великого змісту, щось таке, через що їй довелося покинути батьків і самій тікати. Але про це Ері не хоче розповідати.
— Може, зазнала такого шоку, такої душевної рани, що не здатна як слід виразити словами?
— Ні, по ній не видно, що пережила шок, чогось злякалася або занепокоїлася тим, що лишилася наодинці, далеко від батьків. Вона просто стала байдужою. Але до життя в нашому домі звикла без труднощів. Без жодного розчарування, ніби так і треба.
Сенсей кинув погляд на двері вітальні. Потім знову перевів його на обличчя Тенґо.
— Незалежно від того, що сталося з Ері, я не хотів силоміць влазити їй у душу. Вважав, що, можливо, їй потрібен час. А тому навмисне ні про що не розпитував, удавав, що не хвилююся з приводу її мовчазності. Ері завжди перебувала з Адзамі. Коли Адзамі приходила зі школи, вони обідали й замикалися удвох у кімнаті. Що вони там робили, не знаю. Можливо, розмовляли тільки про щось своє. Я особливо
— Досі ви жили вдвох з Адзамі?
— Років десять тому померла моя дружина, — відповів сенсей. І зробив коротку паузу. — Померла раптово від наїзду автомашиною. Ми залишилися з дочкою самі. Далека наша родичка, що живе недалеко, вела все наше господарство. І доглядала дівчат. Несподівана смерть дружини стала і для мене, і для Адзамі гірким випробуванням. Бо заскочила нас непідготовленими до такої трагедії. А тому, коли прибула Ері й поселилася в нашому домі, наше життя, незважаючи на попередні перипетії, стало радіснішим. І хоча вона не говорила, сама її присутність, як не дивно, нас заспокоювала. За сім років до неї поволі поверталися слова. Порівняно з тим, коли вона прибула до нас, її здатність говорити помітно підвищилася. Хоча сторонній людині її мова, можливо, й видавалася дивною, на нашу думку, це був значний прогрес.
— Epi-сан тепер ходить до школи?
— Ні, не ходить. Тільки формально в ній числиться. Шкільне життя для неї практично неможливе. А тому я і мої студенти у вільний час навчаємо її індивідуально. Однак таке часткове, уривчасте навчання годі назвати систематичним. Оскільки їй самій було важко читати книжку, то при нагоді я сам читав їй. Купував їй книжки, записані на касету. Загалом на цьому її освіта закінчилася. Але вона дуже кмітлива дівчина. Якщо вирішувала щось швидко засвоїти, то робила це ефективно й глибоко. У цьому ніхто її не перевершить. А от на те, що її не цікавить, зовсім не звертає уваги. Це чітко видно.
Двері вітальні все ще не відчинялися. Напевне, Фукаері кип'ятила воду й готувала чай.
— Так це Epi-сан розповідала Адзамі-сан «Повітряну личинку»? — спитав Тенґо.
— Як я вже казав, Ері та Адзамі зачинялися на ніч у кімнаті. Що вони там робили, не знаю. Це їхня власна таємниця. Та з певного часу найголовнішою темою їхнього спілкування, здається, стало те, що розповідала Ері. Все, що вона розповідала, Адзамі записувала на папері або диктофоном, а потім друкувала на моїй електронній друкарській машинці в моєму кабінеті. З того часу Ері начебто поступово почала емоційно оживати. Байдужість, яка, немов плівка, вкривала все її тіло, зникла, на обличчі з'явився хоч якийсь вираз — Ері ставала схожою на ту, якою була раніше.
— Звідси почалося її одужання?
— Звичайно, не повне, а часткове. Але ви маєте рацію. Можливо, завдяки переказу оповідання Ері почала одужувати.
Тенґо задумався над цим. Потім перевів розмову на інше.
— Ви не зверталися до поліції з приводу зникнення відомостей про подружжя Фукада?
— Так, ходив до місцевого відділка поліції. Про Ері не згадував, а сказав, що вже давно втратив зв'язок з товаришем, який був там, і запитав, чи його часом хтось не заарештував? Однак поліції не дозволялося втручатись у справи комуни. Територія «Сакіґакі» вважалася приватною власністю, куди поліція не могла й ногою ступити, якщо не мала доказів того, що там учинено кримінальний злочин. Переговорити не було з ким. Таким чином 1979 року провести розслідування всередині комуни практично стало неможливим.
— А 1979 року щось сталося? — запитав Тенґо.
— Того року «Сакіґакі» отримала ліцензію на заснування релігійної організації як юридичної особи.
Тенґо на хвилину втратив дар мови.
— Релігійної організації?
— Справді якась дивина, — сказав сенсей. — «Сакіґакі» раптово перетворилася на релігійну організацію під однойменною назвою. Офіційну ліцензію надав губернатор префектури Яманасі. Як тільки вона дістала статус релігійної організації, на її території поліція майже не могла проводити розслідування. Бо це означало б порушення свободи віросповідання, гарантоване конституцією. Видно, комуна найняла юриста й забезпечила собі досить надійний захист. А змагатися з провінційною поліцією я не міг.