1Q84. Книга І

Мураками Харуки

Аомаме кивнула. Аюмі надпила вина.

— І тепер він іноді мені телефонує. Мовляв, хоче зустрітися. Звичайно, його цікавить моє тіло. Це ясно. А тому я не йду на побачення. Бо як зустрічатимусь, то врешті-решт лиха не минути. Головою це розумію, а організм реагує по-своєму. Так і кортить, щоб він мене обійняв. Коли накопичуються такі відчуття, я іноді шалено розпускаюся. Ви розумієте, що я хочу сказати?

— Розумію, — відповіла Аомаме.

— Він справді нікудишній. Скупий та й у сексі

невправний. Але принаймні не боїться мене. І, в усякому разі, під час зустрічі дорожить мною.

— Тоді вибору нема, — сказала Аомаме. — Бо його визначає протилежна сторона. Це не те, що вибирати страви у меню.

— Щось подібне я відчуваю тоді, коли жалію, що помилилася у виборі страв у меню.

Обидві засміялися.

— А знаєте, нам здається, ніби ми самі вибираємо — чи то страву в меню, чи то чоловіка, чи то щось інше, та, можливо, насправді ми не робимо жодного вибору. Можливо, від самого початку все наперед визначено, а ми тільки вдаємо,що вибираємо. Може, свобода волі — це лише віра. Так іноді я гадаю.

— Якщо це так, то людське життя безпросвітне.

— Мабуть.

— Та якщо випадає когось любити, навіть осоружного, який до тебе байдужий, то людське життя не є пеклом. Навіть якщо воно безпросвітне.

— Саме це я хотіла сказати.

— Аомаме-сан, — вела далі Аюмі, — мені видається, що цей світ позбавлений логіки й сердечності.

— Можливо, — погодилася Аомаме. — Але змінити його вже ніхто не зможе.

— Давно минув термін повернення товару, — сказала Аюмі.

— І квитанцію викинуто.

— Так можна сказати.

— Та нічого. Такому світові раптом настане кінець, — сказала Аомаме.

— Я цьому тільки порадію.

— І прийде царство небесне.

— Я жду його не діждуся, — сказала Аюмі.

Вони з'їли десерт, випили еспресо й розрахувалися у складку (вийшло навдивовижу дешево). Потім зайшли в найближчий бар і випили по коктейлю.

— Аомаме-сан, вам подобається отой чоловік?

Аомаме кинула на нього погляд. Високий чоловік середнього віку, сидячи сам-один скраю шинквасу, пив «Martini». Він належав до того типу чоловіків середніх літ, які в середній школі вищого ступеня успішно вчились і гордилися своїми спортивними досягненнями. Волосся в нього почало рідшати, однак обличчя залишалося молодцюватим.

— Може, й подобається, але сьогодні мене до чоловіків не тягне, — коротко відповіла Аомаме. — До того ж цей бар висококласний.

— Зрозуміло. Я просто запитала.

— Наступного разу.

Аюмі глянула на Аомаме.

— Хочете сказати, що зустрінемося наступного разу в пошуках чоловіків?

— Так, — відповіла Аомаме. — Підемо разом.

— От добре! Мені

здається, що вдвох нам усе до снаги.

Аомаме пила дайкірі — ром з лимонним соком, Аюмі — коктейль «Tom Collins».

— До речі, недавно по телефону ви сказали, нібито ми наслідували лесбіянок, — сказала Аомаме. — То що ми робили?

— А-а, ви про це? — спитала Аюмі. — Нічого особливого. Просто щоб розворушитися, спробували їх наслідували. А ви що, нічого не пам'ятаєте? І ви тоді добряче захопилися.

— Нічого не пригадую. Нічогісінько, — відповіла Аомаме.

— Ми роздягайся, торкалися грудьми, цілували тамодна одну…

— Цілували там? —перепитала Аомаме й поспішно озирнулася навколо. Бо в тихому барі її голос лунав занадто гучно. На щастя, її слова начебто не дійшли до чужих вух.

— Просто так. Без язика.

— Ойо-йой! — Аомаме потиснула пальцем скроню й зітхнула. — Це вже занадто! Що ж ми наробили?

— Вибачте, — сказала Аюмі.

— Та нічого. Не турбуйтеся. Це я винна, що так упилася.

— А таму вас було все чисте. Як новісінький товар.

— Бо так воно і є насправді, — сказала Аомаме.

— Рідко користуєтесь?

Аомаме кивнула.

— Так. А ви що, маєте лесбійські нахили?

Аюмі хитнула головою.

— Уперше в житті таке робила. Правду кажу. Я сп'яніла й, крім того, була з вами, а тому подумала, що, може, було б добре так погратися, наслідувати лесбіянок. А як ви, Аомаме-сан, на це дивитеся?

— Не маю охоти. Лише один раз, у середній школі вищого ступеня, дійшло до цього з однією найкращою подругою. Не збиралася цього робити, просто так вийшло само собою.

— І щось тоді відчували?

— Так, відчувала, — щиро зізналася Аомаме. — Але це сталося один-однісінький раз. Я подумала, що це погано, й більше не повторювала.

— Погано бути лесбіянкою?

— Та ні. Не тому, що погано або брудно. Просто подумала, що з цією людиноюстосунки не повинні бути такими. Не хотіла щиру дружбу звести до такої примітивної форми.

— Невже? — здивувалася Аюмі. — Аомаме-сан, ви не проти, якщо я переночую сьогодні у вас? У такому стані не хочу повертатися до гуртожитку. Бо тоді чудова атмосфера, створена нами, за одну мить зіпсується.

Аомаме допила дайкірі й поставила склянку на шинквас.

— Переночувати можна, але тільки без жодних дивацтв.

— Гаразд. Цього не буде. Просто хочу ще трохи побути з вами, Аомаме-сан. Можете покласти мене будь-де, навіть на підлогу. Завтра маю вихідний день, а тому вранці зможу не поспішати.