Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна

Толстой Алексей Николаевич

— Тускуб, уряд, недобитки військ і решта населення сховалися в лабіринтах цариці Магр під місто, — сказан Гор.

Гусєв скочив із стільця.

— Чого ж ви мовчите?

— Переслідувати Тускуба — річ марна. Сядьте і їжте, Сину Неба. — Гор, морщачись, дістав з-під одягу червонувату, як перець, пачку сухої хаври, засунув її за щоку і почав повільно жувати. Очі його пойнялися вологою, потемніли, зморшки розійшлися. — Кілька тисячоліть тому ми не будували великих будинків, ми не могли їх опалювати, — не знали електрики. В зимові холоди населення ховалося під поверхню Марса на великій глибині. Здоровенні зали, зроблені з виритих водою печер, колонади, тунелі, коридори нагрівалися

внутрішнім жаром планети. В жерлах вулканів жар був такий великий, що ми скористалися з нього, щоб добувати пару. Ще й досі на деяких островах працюють незграбні парові машини того часу. Тунелі, що з’єднують підґрунтові міста, тягнуться майже під усією планетою. Шукати Тускуба в цьому лабіринті немислимо. Тільки він знає плани і тайники лабіринту цариці Магр — володарки двох світів, якій колись належав увесь Марс. З-під Соацери мережа тунелів веде до п’ятисот живих міст і більш як до тисячі мертвих, вимерлих. Там скрізь є склади зброї, гавані повітряних кораблів. Наші сили розпорошені, ми погано озброєні. У Тускуба — армія, на його боці — власники сільських маєтків, плантатори хаври і всі ті, хто тридцять років тому після спустошливої війни стали власниками міських будинків. Тускуб розумний і віроломний. Він навмисне викликав усі ці події, щоб назавжди задушити рештки опору… О золотий вік!.. Золотий вік!..

Гор похитав очманілою головою. На щоках у нього виступили бузкові плями. На нього починала діяти хавра.

— Тускуб мріє про золотий вік: відкрити останню епоху Марса — золотий вік. Тільки обрані ввійдуть у нього, тільки гідні блаженства. Рівності досягнути не можна, рівності немає. Щастя для всіх — марення божевільних, сп’янілих од хаври. Тускуб сказав: жага рівності і загальна справедливість руйнують найвище досягнення цивілізації. — На губах у Гора з’явилася червонувата піна. — Повертати назад, до нерівності, до несправедливості! Хай на нас кинуться, як іхі, минулі віки. Закувати рабів, прикувати до машин, до верстатів, спустити в шахти… Хай — повнота скорботи. І в блаженних — повнота щастя… Ось золотий вік. Зубовний скрегіт і морок. Хай будуть прокляті батько мій і мати! Народитися на світ! Будь я проклятий!

Гусєв дивився на нього, швидко жував цигарку:

— Ну, я вам скажу, — дожилися ви тут!..

Гор довго мовчав, зігнувшись на патронних бляшанках як старезний-старезний дід.

— Так, Сину Неба. Ми, жителі стародавньої Туми, не розгадали загадки. Сьогодні я бачив вас у бою. Вас наповнює вогонь веселості. Ви мрійливі, запальні, безтурботні. Ви, сини Землі, колись розгадаєте загадку. Але не ми, ми старі. В нас попіл. Ми втратили свій час.

Гусєв затягнув пасок:

— Ну гаразд. Що ви збираєтесь робити завтра?

— Вранці дзеркальним телефоном треба знайти Тускуба і почати з ним переговори про взаємні поступки…

— Ви, товаришу, биту годину верзете казна-що, — перебив Гусєв. — Ось вам диспозиція на завтра: ви повідомите Марс, що влада перейшла до робітників. Вимагайте беззастережного підкорення. А я підберу хлопців і з усім флотом подамся просто на полюси, захоплю електромагнітні станції. Негайно почну телеграфувати Землі, в Москву, щоб якнайшвидше надіслали нам підмогу. За півроку вони збудують апарати, а летіти всього…

Гусєв похитнувся і важко сів на стіл. Весь будинок здригався. З темряви склепінь посипалися ліпні оздоби. Марсіани, які спали на підлозі, схопилися, озирались. Будинок струсонуло знову, ще дужче. Задзвеніло розбите скло. Розчинилися двері. Низький і гучний гуркіт наповнив залу. На площі пролунали постріли.

Марсіани кинулися до дверей і одразу посунули назад, розступилися. Зайшов Син Неба — Лось. Його важко було впізнати:

величезні очі запали і були темні, дивне світло йшло з них. Марсіани задкували, сідали навпочіпки. Його біле волосся піднялося вгору.

— Місто оточене, — сказав Лось голосно і твердо, — небо заповнено вогнями кораблів, Тускуб висаджує в повітря робітничі квартали.

КОНТРАТАКА

Лось і Гор саме виходили на сходи будинку, під колонаду, коли пролунав другий вибух. Синюватим віялом злетіло полум’я в північному кінці міста. Тепер було чітко видно, як здіймалися клуби диму і попелу. Слідом за гуркотом пронісся вихор. Багряна заграва затягнула півнеба.

Тепер не чути було жодного вигуку на зіркоподібній площі, наповненій військами. Марсіани мовчки дивилися на заграву. Розсипалися на порох їхні житла, їхні родини. Клубами чорного диму відлітали надії.

Гусєв, після короткої поради з Лосем і Гором, наказав приготувати повітряний флот до бою. Всі кораблі були в арсеналі. Тільки п’ять цих величезних бабок лежали на площі. Гусєв послав їх у розвідку. Кораблі злетіли — блиснули вогнем їхні крила.

З арсеналу відповіли, що наказ одержали і посадка військ на кораблі почалася. Минуло чимало часу. Димова заграва розгорялася. В місті панувала лиховісна тиша. Гусєв щохвилини посилав марсіан до дзеркального телефону прискорювати посадку. Сам він величезною тінню метався по площі, хрипко кричав, шикуючи з безладного скупчення військ колони. Коли підходив до сходів, ощирявся, — вуса піднімалися вгору.

— Та скажіть ви їм в арсеналі (далі був незрозумілий Гору вислів), — жвавіше, жвавіше…

Гор пішов до телефону. Нарешті було прийнято телефонограму, що посадку закінчено, кораблі злітають. Справді, невисоко над містом у густій заграві з’явилися блискучі бабки. Гусєв, розставивши ноги, задерши голову, задоволено дивився на ці журавлині лінії. В цей час пролунав третій, найдужчий вибух.

Мечі синюватого полум’я перетнули шлях кораблям, — вони злетіли, закружляли і зникли. На тому місці здійнялися снопи пороху, клуби диму.

Між колонами появився Гор. Голову він втягнув у плечі. Обличчя тремтіло, рот розтягнувся. Коли стих гуркіт вибуху, Гор сказав:

— Арсенал висаджено в повітря. Флот загинув. Гусєв сухо крякнув, — почав гризти вуса. Лось стояв,

притулившись потилицею до колони, дивився на заграву. Гор підвівся навшпиньках до його осклянілих очей. — Погано буде тим, хто зостанеться сьогодні жити.

Лось не відповів. Гусєв уперто хитнув головою і пішов на площу. Пролунала його команда. І ось колона за колоною марсіани пішли в глиб вулиць на барикади.

Крилата тінь Гусєва пролетіла в сідлі над площею, гукаючи згори:

— Швидше, швидше, ворушіться, чорти здохлі!

Площа спорожніла. Величезний сектор пожарища освітлював лінії бабок, які наближалися тепер з протилежного боку, вони злітали хвиля за хвилею з-за обрію і пливли над містом. Це були кораблі Тускуба.

Гор сказав:

— Тікайте, Сину Неба, ви ще можете врятуватися.

Лось тільки знизав плечем. Кораблі підлітали, знижувалися. Назустріч їм з темряви вулиць злетіла вогняна куля, друга, третя. Це стріляли круглими блискавками машини повстанців. Ряди крилатих галер кружляли над площею, розділяючись, пливли над вулицями, над дахами. Невпинні спалахи пострілів осявали їхні борти. Одна галера перекинулась і, падаючи, застряла поламаними крилами між дахами. Інші сідали по краях площі, висаджували солдатів у сріблистих куртках. Солдати розбіглися по вулицях. Почалася стрілянина з вікон, із-за будинків. Летіло каміння. Кораблів підлітало більше й більше, на площі безперервно ковзали багряні тіні.