Альтернативна еволюція

Бердник Олесь Павлович

Необхідні шляхи нові, небувалі, парадоксальні. Потрібна радісна Альтернатива, Альтернатива Волі, Альтернатива руйнування Космічної В’язниці. Ось чому я вирішив прийняти до своєї душі цей вічний біль і збагнути Світ, тобто — збагнути себе!

І що ж я узрів, приклавши до Світу мірило Любові, мірило дитячого серця?

ЛАБІРИНТ МІНОТАВРА — ось справжня назва нашого світу.

Елліни залишили мудрий і глибокий міф, який відображає страшну реальність. Звіролюдина, котра знаходиться в кожній клітинці життя, невпинно вимагає страхітливої данини — енергії Світла, Духу, перепрацьованого

в процесі еволюції в тріпотливу тканину життя. Всі їдять всіх, щоб жити!

Але навіщо? Який сенс у цьому потворному взаємопожиранні?

Ця реальність катівського Лабіринту давно жахала духовних мандрівників. Вони шукали виходу з вселенського черева у Світ Радості, тому що передчували його в своєму серці. Чулися могутні заклики до Звільнення впродовж тисячоліть. І люди прагнули услід покликам, але… ще темнішою ставала ніч, ще густішим — туман ілюзій, ще шаленіше гарчав Мінотавр, ще вище мурувалися стіни Лабіринту.

Вселенський крематорій працює на повну потужність. У топці космічного Молоха горять тіла, метали, душі, ідеї, держави, нації, племена, планети, зірки. Так звана еволюція, а з нею й цивілізація — то лише шлаки страхітливого палахкотіння Матерії у багатті Часу й Простору. Містики й окультисти, віруючі та аскети мріють про Еру Преображення, де страждання й пошуки відшкодуються осягненням Істини й Царства Любові. Даремні й марні ці очікування! Вони — той комплекс ідей, що дозволяє утримувати в Лабіринті страждаючі душі людей.

Прагматична наука і скептичні філософи відкинули потойбіччя, містику, аскетизм і захопилися земною метою. Так, вони створили безліч практичних цілей. Але яких? Куди їхня мета веде?

Соціальні концепції оновлення людського життя на практиці показали всю марність побудови гармонійного світу в ілюзорній сфері тління й відносності. Ці концепції просто замінили потойбічну релігію поцейбічною, сформувавши ієрархію уже повністю земних божків-ідолів.

Чому люди уміють мужньо захищати себе, своїх близьких, друзів, рідну країну, чому вони можуть рятувати лахміття з пожежі, — і вони ж покірно й байдуже ждуть загибелі всього сущого?

Дивовижний та грізний парадокс. Він мусить бути з’ясований. Тому що якщо справа й далі піде так, то Планета й Людство приречені. Ні контроль над кількістю населення, ні праця вчених над створенням синтетичної їжі, ні перспективи переселення в інші світи зоряного Космосу, ні мрії про опанування термоядерної, анігіляційної чи іншої енергії, ні проекти збереження Біосфери й захисту вимираючих видів флори й фауни — ніщо не в силі вирішити головної проблеми: проблеми Єдності Життя, а з нею й проблеми Єдності Сфери Розуму. Досягнення найдивовижніших результатів в тій чи іншій окремій галузі науки, творчості, народного господарства чи соціології можуть навіть прискорити руйнацію Життя, якщо вони переслідують інтереси частини, а не Цілості.

Але хто і де на Землі думає й творить в ім’я Цілості? Ми бачимо лише її словесні уламки, що носять назви «Бог», «Людство», «Космос», «Мир», «Істина» і т. д. Але реальні дії здійснюються лише заради ілюзорних частин, тимчасових псевдореальностей, що зникають у хвилях Хроносу. Історія тисячократно продемонструвала людям, що всі

їхні труди, війни, створення імперій, повстання, походи, ідеологічні протистояння — даремні, що вони завжди лишаються духовно оголеними перед оком Вічності й повинні знову й знову братися до безглуздої Сізіфової праці, піднімаючи на гору камінь абсурдного буття.

Де причини вражаючої інерції? Втома душі? Сон Розуму? Чи гіпноз невідомого Ворога, зацікавленого в знищенні Життя?

Необхідно знайти отруйний вірус і знищити його, щоб повернути Буття до Радості. Заради цієї мети можна віддати все, тому що ми здобуваємо все — і навіть більше.

Рецепт рятунку єдиний — пробудження. Повернення до Першожиття, котре вічне, незнищенне і світоносне. Пробуджений погляд по-дитячому бачить те, що тяжко побачити мудрецям, зануреним у вивчення дискретностей. Він може побачити й шляхи виходу зі Світового Лабіринту.

Відверте Слово Співчуття має звучати безперервно. Чи зможе воно втілитися в життя, — залежить від глибини сну людей, закоханих у своє хворе ілюзорне буття.

У цей час останніх можливостей, коли кожне відкрите зусилля може бути рятівним, ми мовчання вважаємо злочином — якщо серце вимагає термінової дії для пробудження душ, здатних до Єднання. Тільки спільно можна утвердити шлях збереження свідомості й розуму серед вселенського хаосу, а отже — шлях до рятунку Психосфери, що сформована в Океані Всесвіту тяжкою віковічною Еволюцією Духу.

Чи вірить автор цих рядків в успіх?

Безумовно! Космічний переворот Свідомості здійсниться. Бажано, щоби це Дійство відбулося з мінімальними руйнуваннями, без «архангельських труб», без кривавої вакханалії революцій і контрреволюцій.

Учитель Серця в «Пісні Надземній» говорить: «Нитка щастя може бути зіткана. Тому ще раз звернемося до Серця Народного».

Істинно, лише Серце Народне без лукавих мудрувань може зрозуміти велич і незвичайність грядущого народження людини від Духу — вогняного Народження.

Окультизм і містика, релігія і марновірні течії зучили думати, що народження згори, заповідане Христом, — це щось трансцендентне й надприродне. «Пісня Наземна» ж говорить: «Без містики, але як Соратники Матері Світу, пройдемо в нову Країну завзято, радісно й стрімко. І хай ніщо не зіб’є вашого ритму».

До Нового Народження покликані всі — вчені й хлібороби, будівники та інженери, шукачі тонких технологій та романтики зоряних доріг, поети й барди, художники й зодчі, керівники народів і всі, хто прагне Нового Світу.

Нове Небо й Нова Земля суджені. Ця віра зігрівала мільйони сердець подвижників у всі віки тяжких духовних пошуків. Де основа такого переконання?

У надії на підтримку Духа Цілості, що незламний при будь-яких падіннях окремих людей, народів та цивілізацій…

Слово перше

МІРАЖІ БУТТЯ

Найбільша біда сучасності — брехливість або відносна правдивість інформаційних каналів: періодики, книг, радіо й телевізії, шкіл, кіно, традицій, історичних та релігійних переказів. Лише окремі мислителі здатні усвідомити фальш суспільного буття, і мало хто має мужність заявити про це.