Амаркорд (Збірка)
Шрифт:
Того дня, коли ми разом із Леа і гером Де Ляфорте повернулися з вокзалу в Карлсруе, вечерю через спізнення автобуса було перенесено аж на півгодини, і, очевидно, на честь свята, крім традиційного дієтичного хліба із сиром і вареною ковбасою, їли ще розчинний суп із шампіньйонів фірми «Кнорр».
Довкола круглого столу у вітальні панувала зацікавлена мовчанка, дитячі погляди допитливо спостерігали за кожним моїм рухом, фрау і герр Де Ляфорте намагалися підтримувати невимушену розмову, час від часу звертаючись до мене й отримуючи милу посмішку і тактовне мовчання у відповідь. Леа, почервонівши, щось питала, шепочучи на вухо матері, близнюки поводили себе незвично тихо (це я зрозуміла вже наступного дня, коли побачила, як вони поводять себе зазвичай) і мовчки дивилися на мене
За такими мирними заняттями ми й провели наш перший спільний вечір, я знаками попросила дозволу передзвонити додому, мені знаками дозволили, я передзвонила, і мені показали кімнату, де я мешкатиму.
Останнім сильним враженням того багатого на події дня стало блискавичне засинання на різнокольорових простирадлах зі свіжим запахом прального порошку.
Як волосся на ногах позначається на майбутній вагітності
Процес статевого дозрівання нагадує хворобу, яка щодня має інші симптоми. Симптоми цієї хвороби, а точніше, процесу, дуже різні, переважно не дуже приємні.
Зі мною теж трапилася певна прикрість, яку мені зовсім не хотілося афішувати. Тому я вдалася до наступних заходів: десь починаючи класу так із восьмого чи дев'ятого я припинила носити короткі спідниці, прозорі блузки, футболки, сукні, а також блузки, футболки, сукні, верхня частина яких тісно облягала груди. Улітку уникала поїздок до водоймищ, протягом цього часу ніхто не бачив мене в купальнику. Усі свої жертви я намагалася приносити так, щоб ніхто нічого не помітив і ні про що не здогадався, і ніхто так ні про що й не здогадався і нічого не помітив.
Справа була в кількох речах. По-перше, ноги. Тобто з самими ногами все було гаразд. Просто вони раптом почали вкриватися волоссям. Щодня густішим. У якійсь газеті я прочитала, що волосся на ногах можна позбутися кількома способами:
а) вискубати пінцетом (самостійно або попросити про це коханого чоловіка);
б) зголити (самостійно або з допомогою коханого чоловіка);
в) намастити медом і через деякий час зішкребти не дуже гострим лезом;
г) скористатися депілятором фірми «Браун» або іншим депілятором;
ґ) скористатися спеціально призначеним для цього кремом;
д) намастити кров'ю вагітної кішки першої ночі, коли сонце ввійде в сузір'я Рака;
е) намастити власною кров'ю, найкраще менструальною;
є) закип'ятити власну сечу з ромашковим узваром, наповнити теплою рідиною ванну і провести в цій ванні як мінімум дві години (можна використати також сечу коханої людини);
ж) звернутися за порадою до косметолога.
Я вирішила звернутися до мами. Мама порадила залишити все, як є, бо, по-перше, я ще замала, аби перейматися такими проблемами; по-друге, подібні речі цікавлять у кращому випадку дівчат легкої поведінки; по-третє, все це дуже шкідливо для здоров'я, можна залишитися навіки з яскраво-червоною шкірою на ногах, порушити обмін речовин, а крім того, волосся і далі ростиме, причому щоразу швидше і густіше.
Далі я порадилася з однією, трохи старшою за мене знайомою. Та вважала, що якби з нею трапилося щось подібне, вона нізащо не вдавалася б ні до яких штучних методів. Це може дуже погано позначитися на протіканні майбутньої вагітності. Як саме, знайома не пояснила. Я спробувала обережно вискубати пінцетом декілька волосин і поспостерігати, що відбудеться далі. Шкіра на нозі на початку справді почервоніла, але швидко відійшла, ніяких зрушень в обміні речовин я не зауважила. Ніби нічого страшного, але боляче. Обдумавши все ще раз, я вирішила не ризикувати і докорінно змінила стиль одягу, щоб приховати те, чим у моєму віці перейматися ще все одно рано. Це сподобалося не лише бабці, яка ніколи не була в особливому
По-друге, груди. Тобто з самими грудьми, як і з ногами, все було цілком нормально. Справа була в бюстгальтері, або «ліфчику», як його часто називали. Багато мам уважали дуже важливим уводити цей новий атрибут дівочого гардеробу, щойно в доньки з'являлися перші, ледь помітні округлості. «Щоб сприяти розвиткові гарної форми», — називалося це для дорослих, для дівчат же найважливішим було символічне перетворення з дівчинки на дівчину, навіть майже жінку, котре починалося з першої довірливої розмови з мамою про те, що коли раптом «там» почнеться кровотеча, то не потрібно лякатися, про те, як саме користуватися «тампаксами», гігієнічними прокладками та інтимним милом. І завершувалося купівлею першого бюстгальтера.
Моя мама обмежилася довірливою розмовою. Про бюстгальтер вона не згадувала навіть тоді, коли всі однокласниці вже давно носили цей атрибут насталої жіночості, деякі вже навіть другий рік. Щоправда, їхні «округлості» були дещо пишнішими за мої, і спочатку я вагалася сама починати з мамою розмову про це. Але коли врешті наважилася, так і не дочекавшись ініціативи з маминого боку, то почула у відповідь ті ж аргументи, котрі вже колись спонукали мене відмовитися від літньої засмаги: «тищезамалащоб думатипротакідурниціцецікавитьвкращомувипадкудівчатлегкоїповедінки» і под. Ніхто не сприймав мої проблеми серйозно. І я вирішила затятися. Я порушуватиму собі обмін речовин і майбутню вагітність незручним одягом, занадто теплим, занадто старомодним; невиходом на сонце, вічно блідою шкірою; нехай мене ніхто не бачить, усі сміються з мене, вважають недорозвинутою, з волоссям на ногах, без бюстгальтера і з грудьми, формі яких уже ніколи не стати гарною; у мене так ніколи ніхто й не закохається, краса моя змарніє, зникне; врешті я просто помру з розпуки і від браку розуміння, нікому не потрібна, в молодому віці. Аж потім усі збагнуть, кого втратили, але буде пізно. Ніякими бюстгальтерами чи депіляторами, не кажучи вже про спеїдальні креми для засмаги чи ванну, наповнену сечею коханої людини, мені тоді вже не допоможеш.
Друга стать, інша ментальність і кілька корисних зауваг із приводу того, як оволодіти основами педантизму
Те, що з моїм новим оточенням мені дуже пощастило, я зрозуміла відразу. Мені важко сказати, що саме уявляла собі моя майбутня «опер-сім'я», прочитавши в моїй анкеті, яку заповнила товаришка з німецької філології, про «середньо-початковий рівень володіння мовними ресурсами», але треба віддати належне їхньому терпінню.
У перші дні мій «середньо-початковий рівень» виявляв себе переважно в тому, що я брала в руку яблуко і старанно повторювала за фрау Де Ляфорте: «дер апфель», потім міняла яблуко на грушку і знову старанно повторювала: «ді бірне», а потім, щоб мене не вважали цілковитою ідіоткою, хапала банан і, радісно посміхаючись, повідомляла: «айне банане». Стежачи за цим захоплюючим шоу, мої дії намагалися наслідувати й близнюки: «Леся», — повторювали вони за мамою і показували пальцями в мій бік. «Леся ніхт ферштеєн», — пояснювали вони за мене сусідам чи продавцям у крамниці, коли в мене виникали труднощі з подоланням мовного бар'єра.
Перші два тижні пішли в мене на ознайомлення з предметами найближчого оточення: «дас бетт», «ді лямпе», «дер тіш». Мені кортіло порозвішувати на кожному з цих предметів папірці з їх назвами, як робив свого часу Джек Лондон, розвішуючи в себе в помешканні цидулки з філософськими, літературознавчими та іншими науковими термінами в період, коли інтенсивно займався самоосвітою. Слова, які завдяки цьому постійно потрапляли йому на очі, він краще запам'ятовував. Так само робили герої твору Маркеса «Сто років самотності», намагаючись не забути назви предметів, коли ті невблаганно зникали з пам'яті внаслідок таємничої хвороби.