Ангели помсти
Шрифт:
Я ще раз подивився на Калініченка: на його короткозорі очі, з почепленими тоненькими окулярами на червоний облущений ніс, з цупкими рудими волосинками у ніздрях, на
– Ти тільки не бреши, Костя, – попередив я його втретє. – Говори, що знаєш про Батрака.
Калініченко закурив, поправив окулярики. Закурив він у своєму лікарському кабінеті, і пахучий дим від сигарет змішався противно з медикаментами.
– Що я знаю про Батрака? Та багато чого, але воно тобі, Гриша, навряд чи допоможе, – він глибоко затягнувся і глянув на мене, зовсім як на кролика чи хворого алкана, принаймні у мене склалося таке враження.
– А ти говори. Я вже якось розберусь, – сказав я йому.
– Нормальні люди сміються зі своєї глупоти, а ми показуємо її, як красиву цяцьку, – сказав Калініченко.
– А до чого тут це? Ти не мути води, Костя, – видавив
– Оце тобі, Гриша, і є Батрак. Від непорозуміння він усе робить, він давав зрозуміти, що більше нічого не скаже, але це я знав і без нього. Хотіли почепити на цього мажора все, що трапилося: і ощадкасу, і Білявського.
– Ти знаєш, шо трапилося? – запитав я.
– Хм-м. Все місто знає, Гриша…
– Білявському обчистили голову, як апельсин… Троє мертвих в ощадкасі, – перебив я його.
– Всі ми, Гриша, колись помремо. Знаєш про це?
– Гм-м…
– Що ти взагалі маєш проти мене? Нічого? Так-от, я зайнятий, Гриша, якщо когось виловиш, то обов’язково скажи. А на мене чекає зараз чоловік з райкому. Фурункул на сраці такий вискочив, що й не туди… Я тобі скажу, по секрету скажу, йому на обком їхати, а у нього чиряк на сраці, – весело загигикав Калініченко. – А ти іди собі. Я через Батрака не хочу неприємностей, зрозумів?
Конец ознакомительного фрагмента.