«Аристократ» із Вапнярки
Шрифт:
— Я не пройшов по конкурсу, — посміхнувся Грак, цитуючи Сідалковського.
Той забронзовів.
— Я пропоную тост за жінок, — раптом вихопилося у Грака.
— Але не пенсійного віку, — додав Сідалковський, уже оговтавшись.
Потім пили за те, щоб наша доля нас не цуралась і, звичайно, щоб не по останній.
— Все одно щось сумно, товариші. Може, ще по одній, щоб язики порозв'язувалися? — запропонував Чудлло.
Пропозицію підтримали одностайно. Утримався тільки Карпо.
— Беріть, товариші, баличок. Пригощайтесь, — запищав нарешті й Роздобудько.
—
— Ви б, хлопці, анекдота якогось розповіли. Га? — попросив Дзеркальний, — Ви ж там біля столиці крутитесь. Ближче, ніж ми.
— На анекдоти у нас мастак тільки Грак…
— Теж участь у конкурсах бере?
— Обов'язково. Ну, гаразд. Цього разу порушимо субординацію: перший анекдот розповім я, — взяв у свої руки ініціативу Сідалковський. — У поїзді їдуть двоє. Ти знаєш, — каже один, — мене на цій станції збиралися бити. «А звідки ти знаєш, що збиралися?» — запитує другий. «Ну, коли б не збиралися, то не били б».
Ефект був несподіваний. Майже ніхто не засміявся. «Ще не анекдотна пора», — подумав Сідалковський і вирішив спробувати таки викликати сміх.
— А ось ще один старий анекдот, — почав було він. — Мені його розповів Філарет Карлович Чудловський…
— Хто, хто? — враз перебив його Дмитро Панасович. — Ви знаєте Філарета Карловича?
— Євмен Миколайович Грак-Чудловський перебуває з ним у найближчих родових стосунках. Він його зять.
— О хлопці, то ми з вами родичі, — зрадів Дмитро Панасович.
— Тільки з ним, — вказав Сідалковський на Грака. — Я з Філаретом Карловичем в інших стосунках.
— Ти чув, Іване Андрійовичу? — звернувся Чудлло до Дзеркального. — Філарет Карлович. То Філько вже себе так величає. По-городському, значить. А за паспортом він, товаришочки, Филимон Карпович. Значить, ви, — він повернувся до Грака. — Пробач, Євмене, на радощах навіть забув, що ми з тобою уже давно знайомі. На полювання ж ходили разом. Ондатр отією потворою осліплювали…
— Це вже не по-родичанському, — образився Грак.
— Пробач, дорогий. Машина загалом гарна, але різноколірна якась… Отже, ти Тезі чоловік? Ну і ну! Оце зустріч. Значить, і ти вже Чудловський? По жінці?
— Грак-Чудловський, — поправив Євмен.
— Ну й потрапив ти у сімейку! Як тобі там, не нудно?
— Навпаки: весело. А ви що, незадоволені мною як своїм родичем?
— Ну, що ти! Тобою я задоволений, — обіймав його Чудлло. — А от твій тесть, а мій брат… Навіть генералом себе величає. А він такий генерал, як я генеральний прокурор. Філько усе життя швейцаром у ресторані робив. Забув, як той ресторан називається. Словом, дивак, та й годі…
Грак від несподіванки підвівся і ледь не впав. Сідалковський наступив йому на великий черевик.
— Тільки не надумайте непритомніти, Євмене Миколайовичу. Ви хіба цього не знали? — спитав глузливо. — Ах, так, я й забув вас попередити. А втім, я й сам про це дізнався уже після вашого одруження…
Голови качалися зо сміху. Один дід Трифон дивився на них тверезо і осудливо. Дмитро Панасович взявся за чергову пляшку.
— Треба за диваків випити, — запропонував він. — Їх тепер чимало розвелося на світі. Я теж дивак, — признався. — Коли служив в армії, теж приліпив собі одну літеру до прізвища: Чудлло. А для чого воно мені? Убий не відповім. Ну, поїхали. За Чудлів, — він підняв високо над головою чарку, з усіма поцокався, перехилив до дна і хекнув, як дід Трифон.
— Значить, ти тепер Грак-Чудловський? Маєш спарене прізвище, як спарений кулемет при прожекторові? — посміхався Чудлло. — Ну, ну!
— Історія повторюється, — прорік Сідалковський.
— Ви про що? — запитав Дзеркальний.
— Та просто так. Про себе! — він згадав лист, котрий розкрила Ія.
То був лист від матері, вона благала Сідалковського хоч на день приїхати до неї, бо дуже погано себе почуває. Дорікала синові, що він не може знайти для неї навіть часу, аби написати листа. А у нього ж такий гарний почерк. Коли приходив лист від Євграфа, вона показувала його сусідам, хвалилася: «Подивіться, як мій синок пише!»
Але не це найбільше турбувало зараз Сідалковського, а його власне прізвище, яке стояло на конверті і яке вже не було таємницею для Ії. Він тоді в електричці чомусь кляв матір, Ію, цю дурепу, яка в своїх безглуздих і сліпих ревнощах нишпорила по його ящиках, перечитувала листи…
Чим більше Сідалковський п'янів, тим більше тверезів. А все, здається, почалося з невинного жарту. Євграф згадав отих трьох поляків в одному купе: Бжезовський, Осовський, Осмоловський і він, Сідалковський… Отак починають потроху підбріхувати, часто не знаючи навіть, в ім'я чого це робиться, а тоді вже, ступивши на цей шлях, починають виконувати роль, яка їм ніколи не належала. Словом, як кажуть у народі: не дихне, як не брехне. Інколи, щоб здатися чи то вищою в очах оточуючих, чи то кращою, ніж є насправді, людина натягує на себе маску і йде з нею крізь життя, як Сідалковський з посмішкою на устах. Навіть найменший на зріст і найскромніший за характером Адам Баронецький, він же Кухлик, як його прозвали у «Фіндіпоші», і той зробив у своєму прізвищі маленьке скорочення, відшліфувавши в прізвищі «Баранецький» другу літеру «а», позбавивши її зайвини чи надмірності. Колектив негайно відплатив йому за це тим, що замість ліквідованої палички у літері «а» додав до його ім'я цілу букву «м», і тепер Адама Баронецького часто прозивали Мадам Баронецький. Ту ж незначну паличку, стерту Адамом, перехопив Бубон і «п» закруглив у «л», ставши не Карпом Івановичем, а Карлом Івановичем. Навіть Єва Гранат, справжнє прізвище якої було Чуприна, називала себе не інакше, як Чуприна — з твердим наголосом на останньому складі. Андрій Федорович Нещадим став Арієм Федоровичем…