Біблія /Библия
Шрифт:
4 Брався я за великі працї: будував будинки, насаджував виноградники,
5 Заводив собі сади й огороди до прогульки, й насадив у них всяке дерево плодове;
6 Я робив стави - поливати дерева, що росли в гаях у мене;
7 Куповав бранцї й бранки, а то були в мене й домовники; були в мене стада буйної й дрібної скотини більш, нїж у всїх, що перше мене були в Ерусалимі;
8 Призбірав я собі срібло й золото й скарби з царів і земель; завів у себе сьпіваків і сьпівачок і все, що веселить
9 Я зробивсь великим і богатим, так що переважив усїх, що бували поперед мене в Ерусалимі, а при всьому тому премудрість моя зоставалась у мене.
10 Чого б нї забажали очі мої, я вволяв їх волю; не уймав мому серцю нїяких радощів; серце бо моє веселилось усїми трудами моїми, й се був мій пай з усїх трудів моїх.
11 Та як поглянув я на все, що мої руки зробили й скільки завдавав я собі клопоту, працюючи, - бачу, що все воно марне, тільки мучить дух, і нїякої з того користї під сонцем.
12 І завзявсь я міркувати, що воно премудрість і що таке воно дурнота та без'ум; (Що вдїє той, що по царі постане? Вже з давен воно зроблено.)
13 І я побачив, що мудрість бере гору над дурнотою, як сьвітло над темрявою:
14 У мудрого очі в голові, а дурний ходить потемки; та пізнав я й те, що суджено долю однаку й сьому й тому.
15 І кажу сам собі; доля дурного, се й моя доля. Про що ж менї було добиватись мудростї? І мусїв сказати сам собі: І се марнота!
16 Мудрого не будуть споминати вічно, так само як і дурного; в будущинї все забудесь, - і, о горе! мудрий вмірає так само, як і дурний.
17 І зробилось менї життє ненавидним, і огидло менї все, що дїється під сонцем; бо все воно марнота й утома духа.
18 І зненавидїв я всю працю мою, що працював під сонцем; бо маю все те зіставити другому, хто постане по менї.
19 А хто знає, чи він буде мудрий, чи дурний? Однакже він буде панувати над тим усїм, що я трудом здобував, та показав себе мудрим під сонцем. І ось - марнота!
20 І я одвернувся й вговорював моє серце, відречись усього, над чим працював під сонцем;
21 Инший бо працює з розумом, розсудливо й корисно, та й мусить покинути працю свою комусь такому, що не робив нїчого в тому, як коли б воно йому належалось. Се марнота, се річ вельми сумна!
22 Бо що буде чоловікові за всї працї його, що томив себе, й за всю журбу серця свого під сонцем?
23 Щодня він журився й побивався, ба й у ночі не було впокою. Чи ж не марнота се?
24 Не у власті людській і се добро, щоб їсти да пити й насолоджувати душу свою тим, що працею здобув. Я пересьвідчивсь, що й се з руки Божої;
25 Бо хто може їсти і вживати без його ласки?
26 Тому бо, хто вгоден йому, дає він мудрість і знаттє й радощі; а грішному, щоб запобігав, дбав і
Екклезiаст 3
1 Усьому під небом свій час і всякому дїлу своя пора:
2 Час родитись і час умірати, час насаджувати й час виривати насаджене;
3 Час убивати й час гоїти, час валити й час будовати;
4 Час плакати й час сьміятись; час сумовати й час танцювати,
5 Час розкидати каміннє й час збірати каміннє; час обіймати й час від обнимань відхилятись;
6 Час шукати й час губити; час збірати й час розкидати!
7 Час роздирати й час сшивати; час мовчати й час говорити;
8 Час любити й час ненавидїти; час воюватись і час миритись.
9 Яка користь буде трудящому з усієї роботи його?
10 Міркував я про ту журбу, яку дав Бог людям, щоб у нїй вправлялись.
11 Усе він сотворив свого часу гарно, й сьвіт вложив їм у душу; тільки що чоловікові не зрозуміти всього твору Божого з почину та й до кінця.
12 Зрозумів я, що їм нема нїчого лучшого, як веселитись і чинити добре, поки й життя їх.
13 І коли хто їсть і пє, й бачить добро в кожній працї своїй, то й се дар Божий.
14 Зрозумів я, що все, що творить Бог, тріває навіки: нїчого до того придати й нїчого з того уймити; Бог чинить усе так, щоб перед ним почесть почувати.
15 Що було, те є й тепер; що буде, те вже було, - і Бог викликає знов те, що минуло.
16 Ще ж бачив я під сонцем: де б мала правда бути, там кривда; де б бути правосуддю, там кривосуддє.
17 І сказав я в серцї мойму: Праведного й безбожного судити ме Бог, бо прийде час про все, а тодї й суд на всякі вчинки.
18 І сказав я в серцї мойму про дїтей людських, що Бог витрібовує їх, нехай знають, що й вони зьвіррє.
19 Доля бо людська й доля зьвіряча однака; як сї вмірають, так і ті вмірають, і одно диханнє у всїх, а людина не переважує зьвіря, бо все марнота.
20 Все йде в одно місце: взялось із перстї й усе вернесь у порох.
21 Хто бо знає, чи дух людський іде в гору, й чи зьвірячий дух ійде вниз, у землю?
22 Оце ж я побачив, що нема нїчого лучшого, як уживати чоловікові своєї працї; бо се доля його; бо хто приведе його поглянути на те, що послї него буде?
Екклезiаст 4
1 І обернувсь я, й побачив всяку пригнобу, що дїється під сонцем, і бачив сльози пригноблених, що нема їм утїшителя; а тут у руках гнобителїв - сила, за тих же нїхто не заступиться.
2 І вважав я тих, що померли, щаслившими над живих, - тих, що вже нема на сьвіті, над тих, що живі ще;
3 А над сих і тих щаслившими - ще ненароджених на сьвіт, що не бачили того зла, яке дїється під сонцем.