Біла сукня Попелюшки
Шрифт:
Птах дивився через плече Павлиша на двері.
У дверях стояв Ван. Він, видно, стояв
— Вантажівка готова, — вимовив він, — ми відлітаємо.
Обернувся, і його підошви відбили дріб, що затихав удалині, по сходинках кам’яних сходів.
— Видужуй, — побажав Павлиш, доторкнувшись до м’якого крила…
Коли вантажівка приземлилася на планетоїді, Ван сказав:
— Ти йди, там корабель чекає, а я залишуся тут. Потрібно пригледіти за
— До побачення, Ване. Мабуть, ми з тобою ще побачимося.
— Мабуть. Галактика стала тісною.
Павлиш протягнув руку.
— Так, — сказав Ван, — я зовсім забув.
Він нагнувся, дістав із ящика під пультом загорнутий у пластик плаский квадратний пакет.
— Це тобі. На пам’ять.
— Що це?
— Подивишся на кораблі.
Коли Павлиш розгорнув на кораблі пакет, виявилось, що це портрет Марини в тонко вирізаній з нефриту рамці.