Богиня і Консультант
Шрифт:
Яра витягнув з кишені невеличкий предмет. Мітелик не зміг роздивитися, що воно таке. Він чув лише, як Яра коротко переповідає історію вбивства Боба. Мольфар, усупереч сподіванням компаньйонів, навіть не подивився на «емпіричну підставку». Він щось тихо пояснив Ярі. Валерій Петрович з тих пояснень почув лише слово «оберіг». Яра подякував старому і дав знак Мітеликові рушати за ним. Син артилериста був розчарованим. Він чекав на довгі шаманські ритуали, на мандрівку до таємних гірських вівтарів, а чаклун обійшовся лише трьома реченнями.
На зворотному шляху старший консультант не наважувався розпитувати Яру
— Все так серйозно? — спитав Мітелик, якому передалася тривога компаньйона.
— Якось я бачив, як вибухає авто, — повідомив Яра. — Шматки пасажирів розпердолило на двісті метрів.
— Ти раптом не кілером підробляєш?
— Я кілерів по цигарки посилаю.
— Разом із головними конструкторами?
— Ні, окремо, — розсміявся Яра, і той його сміх не сподобався синові артилериста.
— Що сказав старий? — спитав він.
— Ті муделі не знайшли реліквії. Її там не було.
— Він навів якісь аргументи?
— Він сказав, що реліквії такої сили є могутніми захисниками своїх господарів. Якби реліквія у момент вторгнення перебувала у квартирі, Боб з Ірою не загинули б.
— Ти в це віриш?
— А чому я маю у це не вірити? — Око Яри затертим срібляком подивилося на Мітелика. — Чому, брате?
— Але твій мольфар навіть не поглянув на ту річ, яку ти йому привіз.
— Йому не треба було дивитися. Для нього все відразу стало ясним. Ясним як Божий день. Втикаєш, брате?
— Ні, не втикаю.
— Ти атеїст.
— Я не атеїст. Але між вірою і забобонами є різниця. Я у цю хрєнь містичну не вірю.
— Яка різниця?
— Тобто?
— Ну, яка є різниця між вірою і містикою?
— Віра — це зв'язок людини з Богом.
— А містика — не зв'язок?
— Ні.
— Чому?
— Бо передбачає віру у різну хрєнь. У духів, сили усякі…
— Значить, передбачає віру?
— Але ж іншу.
— Чим іншу? Бог — не сила? Ні? Бог — не дух?
— Це лише спекуляції.
— От бачиш! Ти вже починаєш викручуватися. Ти, брате, тільки не ображайся, як здається мені, маєш обмежений життєвий досвід. А я колись на власній шкурі відчув оцю «хрєнь», оці «спекуляції», розумієш? На цій от попеченій шкурі! — Яра повернув до світла спотворене обличчя. — А ти все своє життя просидів у теплих офісах, секретуток пердолив, комп'ютерну мишку дрочив. «Вірю! Не вірю!» Та хто тебе примушує вірити? Хто? Ніхто! Не вір, брате. Не вір нікому й нічому, аби не знервуватися, не дай Боже. Вір тільки у те, у що тобі вірити зручно. У те, що тобі не свербітиме у сраці. Якщо тобі так зручніше, то домовимося про таке: на теперішній час приймаємо за робочу версію моє припущення, що об'єкт вони не знайшли. Шукали, нюрками своїми позорними
— Ок, — після кількох напружених хвилин мовчання відповів Мітелик. — Отже, так: ми удвох повинні знайти, де сховано той червоний камінь, який я бачив одинадцять років тому? Я маю на підставі певного обмеженого переліку даних вирахувати, де той камінь зараз може перебувати?
— Так.
— Добре. Це завдання для аналітика. Але ти мені маєш дати усю інформацію про родину Адамчуків і всі наявні дані щодо тієї консультації, яку старий професор комусь там давав у дві тисячі четвертому.
— Оце мені вже подобається! — Яра поплескав Мітелика по плечу. — Я знав, що ми таки порозуміємося з тобою, брате… А зараз почнемо активно відпочивати. Водка! Дєффкі!
Рівно опівночі джип рушив назустріч повному місяцю, залишаючи за собою несплячі гори. І несплячі очі.
— Зовсім забув! Ось, тримай. Це твоя нова мобіла, — Яра поклав на стіл перед Мітеликом жабку-«моторолу».
Вони вже годину сиділи у нічному клубі «Галактика» в середмісті міста С. Літрова пляшка віскі вже втратила половину свого потенціалу. Офіціант з волоссям, щедро намащеним гелем, щойно підтвердив компаньйонам, що замовлені Ярою дєффкі з'являться з хвилини на хвилину.
— Це якась спецмобілка? — поцікавився Мітелик, розкриваючи «жабку». Вона була чорною, з червоною підсвіткою значків. Ці значки майже гіпнотизували Мітелика. Вони палали, немов інвентарні номери пекельних казанів.
— Чому «спец»? — посміхнувся Одноокий. — Ні, братику, це звичайна труба. Пояснюю популярно: для того, щоби погані хлопці не змогли нас ефективно контролювати, ми будемо кожні три дні змінювати пакети й апарати. Кожні три дні.А старі даруватимемо красивим тьолкам.
— Це поможе?
— Тьолкам?
— Нам.
— Радикально — ні, не поможе. Але трохи ми їм мозки попаримо.
— Кому «їм»? Ти увесь час кажеш: «вони», «погані хлопці». Я маю право…
— Бла-бла-бла… Яке таке право? Право — це окремо, брате… А питання твоє? Це неправильне питання, брате… Чекай! Не бунтуй. Сьогодніце неправильне питання. Сьогодні — так. Як кажуть дуже просвітлені східні мудреці, є такі невчасні западлючі ключі, від яких потрібні нам двері замість того, щоб відкритися, заростають камінням… Упс! Але прийде такий час, коли я тобі відповім на твоє питання. Обіцяю. Не впадай у нерви, не думай про цю туфтєнь, думай про красивих цибатих тьолок. Зараз оця халдейська контора, — він кивнув на бармена, — нам піджене класних тьолок. Старших консультанток з проблем бальшой і чістай любві. І вони нас приведуть у тантричну [7] рівновагу зі світовим ефіром.
7
Тантра — індійсько-тибетська містична традиція. У деяких школах тантри використовуються сексуальні практики.