Будувати, проживати, мислити

Хайдеггер Мартин

Видобування грекою – wtcit . У корінь цього дієслова – tu – входить слово tecnh, техніка. Для греків воно не означало ні мистецтва ні ремесла, а: дозволити чомусь – як тому чи іншому, так чи інакше – з’явитись як наявне (das Anwesende). Греки мислили tecnh, видобування, з огляду на те, що воно дозволяє чомусь з’явитись. Так помислене tecnV з давніх-давен ховається у тектонічному елементі архітектури. А останнім часом –

ще більшою мірою – і у технічному елементі засобів громадської технізації. Однак ні з точки зору архітектури, ні з точки зору інженерного будівництва, ані у їх єдності ми все-таки не зможемо вичерпно осмислити видобування, яке будує. Так само ми не осмислили б його і тоді, коли хотіли б помислити його у сенсі первинного грецького teceV лише з огляду на те, що воно дозволяє чомусь проявитись – тобто вводить видобуте, як наявне, у те, що вже наявне.

Суттю будування є те, що воно дає можливість мешкати. Воно здійснюється через зведення місць з допомогою спаювання їхнього простору. Лише тоді, коли ми здатні мешкати, ми можемо будувати. Гляньмо на хвилину на якусь садибу у Шварцвальді, котру двісті років тому будувало проживання селян. Дім тут влаштувала вперта сила відкривання речей для простоти Землі та Неба, Божественних Сутностей і Смертних. Вона поставила садибу на захищеному від вітру, південному схилі гори, серед лук, неподалік від джерела. Дала їй крислатий та присадкуватий ґонтовий дах, з скосами, щоб вона могла і витримати вагу снігу, і захистити хату від завірюх у довгі зимові ночі. Не забула вона і про куток із святими іконами над спільним столом, відвела освячене місце пологам та “дереву мертвих” (Totenbaum) – так у тих краях називають домовину – і таким чином під одним дахом визначила різним порам життя шлях для їхньої подорожі крізь час. Цю садибу збудувало ремесло, котре саме мало своє джерело у проживанні, і послугується своїми знаряддями і пристосуваннями як речами.

Тільки тоді, коли ми здатні мешкати, ми можемо будувати. Коли ми показуємо на садибу у Шварцвальді, то ми, звичайно, хочемо не того, щоб ми повернулись чи що ми ще можемо повернутись до будування таких садиб. Нам йдеться про те, щоб показати, як будувало проживання, котре було колись.

Однак проживання є основною рисою буття, що визначає те, що є Смертні. Можливо, завдяки зробленій тут спробі переосмислити проживання і будування ми зрозуміємо і те, що будування пов’язане з проживанням, і те, як воно черпає з нього свою суть. Ця спроба могла б вважатись достатньо вдалою,

якщо б завдяки їй ми задумались над проживанням та будуванням, і таким чином вони стали чимось вартим того, щоб ми над ними задумались.

Однак саме мислення зв’язане з проживанням у тому самому сенсі, що і будування, лише інакшим чином – підтвердити це може випробуваний тут шлях мислення.

Будування і мислення є – у кожному випадку по-своєму – необхідні для проживання. Однак вони не є для нього достатніми, причому саме доти, доки вони, кожне зокрема, займаються власними справами, замість того, щоб слухати одне одного. А це вони можуть зробити лише тоді, коли обидва, – і мислення і будування – служитимуть проживанню, коли вони, залишаючись у своїх межах, знатимуть, що як одне так і друге є плодом довгого досвіду та постійної роботи. Ми намагаємося переосмислити сутність проживання. Наступним кроком на цьому шляху було б запитання: а що діється з проживанням у наш критичний час? Всюди говорять – не без підстав – про житловий голод. І не лише говорять, але щось у цій справі й роблять. Намагаються ліквідувати цей голод надаючи помешкання, нарощують темпи житлового будівництва, займаються плануванням усіх пов’язаних з цим справ. Але справжній житловий голод полягає передусім не у відсутности помешкань, хоча їх брак такий відчутний та прикрий, і навіть не дивлячись на те, що він є такою перешкодою та загрозою. Справжній житловий голод появився ще до світових війн і руйнувань, він старший і від вибуху чисельности населення на Землі та погіршення умов життя промислових робітників. Справжній житловий голод полягає у тому, що Смертні ще лише шукають втраченої сутности проживання, що вони повинні ще лише вчитись проживати. Однак як це робити, якщо бездомність людини, можливо, полягає саме у тому, що вона до цих пір зовсім не бере до уваги справжнього житлового голоду як саме такого голоду? Але тоді, якщо людина і бере до уваги свою бездомність, то воно вже не є нещастям. Відповідно осмислена і добре зафіксована у нашій пам’яті, вона є тією особливою намовою, котра кличе Смертних до проживання.

Як же ж інакше могли б Смертні відповідати цим намовам, як не тим, що з свого боку спробували б у рамках своєї частки повернути (bringen) проживанню його сутність? Вони повертають його (vollbringen), коли будують – мешкаючи і думаючи про проживання.