Царівна

Кобилянська Ольга

Чому це так? Боже мій, чому!

Але я не чуюся нещасливою, як перше, о ні! Я щаслива!

Я

знаю, як він зветься. Він зветься – Василь.

Василь! – це гарне ім’я.

* * *

Ми ходили вчора з Леною за орудками [19] для тітки в місто, і нам лучилося бачити його. Чим ближче він до нас надходив, тим менше могла я говорити. Думки розліталися мені в голові, мішалися чомусь; а коли надійшов уже

зовсім близько, то я замовкла цілком. Певна, що поздоровить нас, я підвела очі, і він справді нас поздоровив. Його погляд спинився на мені так… сама не знаю, як! Я відчула його так, як не відчула ще ніякого погляду досі.

19

За орудками – в справах.

Він минав по моїй стороні, а мені навинулась думка, що він змінився в тій самій хвилі. Який же він гарний!

Конец ознакомительного фрагмента.