Чорна пантера i бiлий медвiдь (на украинском языке)

Винниченко Владимир Кирилович

Корнiй. Снiжинко. А, Боже! От сть... Снiжинко, лучче мовчiть, бо вийде не краса, а... Це все не так. I не те...

Снiжинка. Чому не говорити про це?

Корнiй. Не треба... Не зараз... Я нiчого не знаю... Де... вона?! (Стука кулаком по столi).

Снiжинка (глухо). Вона з Муленом.

Корнiй. А, з Муленом!.. Вона з Муленом. Розумi ться, вона з Муленом.

Снiжинка. Ви її любите?

Корнiй. А я знаю, чи я люблю її, чи ненавиджу? Я знаю? Вона здушила мене, от що я знаю! От це я знаю...

Коло

другого столу часто чуються викрики захоплення, тихе читанн поетеси.

Снiжинка. Хто сильний, той все з себе може скинути.

Корнiй. О, не все... А, вибачайте, не все. Вiкiв з себе не скинеш... Ха! А Лесик i Пантера - вiки. Розумi те, Снiжинко? Нi? А, бо ви Снiжинка. Ха-ха-ха! Ну, вип' мо за вiки, коли так, i за... Снiжинку, i за красу, i за... за... Пийте, Снiжинко. За Пантеру не хочете? Ха-ха, о, вона - справжня Пантера! Ну та нiчого. А, нiчого... (П' , налива , знов п' ).

Снiжинка (раптом ненатурально регоче). Ха-ха-ха! А ви й повiрили, що я вас люблю? Невже повiрили? Правда?

Корнiй (просто). Повiрив.

Снiжинка. Ха-ха-ха! Одначе, самовпевнений же ви! Як легко повiрили. Та за що ж би я вас любила? Га? Ха-ха-ха! Ах ви, простодушний Медведю! Чистий Мед-вiдь - так i повiрив... Ха-ха-ха! О, голубе, щоб Снiжинка полюбила, треба щось для того мати, треба щось Снiжинцi за те дати. Бачите Янсона? Ану, спитайте його, що йому дала Снiжинка за те, що вiн да ? Ану! О, Янсон розумi красу, навiть красу страждання... Ха-ха-ха! А вiн так одразу й повiрив... I навiть просить не говорити про це. Думкою боїтьс зрадити. Ха-ха-ха!

Корнiй. Значить, помилився... Ви досить щиро говорили. Ну, помилився...

В цей мент чу ться дзвiнкий жiночий голос за колонами й хутко входить Рита, багато одягнена, в модному капелюсi, з блискучими очима, рiзкими, пiднятими рухами. До Мулена, що йде за нею:

Рита. Ну, швидше! Я замерзла... Вина i всього... О, тут вже... А! I Бiлий Медвiдь сть iз бiлою Снiжинкою? Яка поезiя! Месь Мулен, ви не соромтесь, тут всi свої. Ми сядемо тут? Чудесно... Швидше вина. Гарсон! Вина!

Корнiй (зразу напружившись, побачивши Риту, сiда так щоб видно було Риту. Голосно до Снiжинки). Ну, так за вiчне, Снiжинко! (П' ).

Рита. Xa-xa-xal Мулен! А ми за мент! Правда?

Мулен (розглядаючись, теж пiднято). О, чого? I ми за вiчне можемо випити! (Ввiчливо вклоня ться Снiжинцi й Корнi вi, тi недбало хитають йому головою).

Рита. Нi, хочу за мент! Тiльки за мент. Правда, Бiлий Медведю? Чи ти мене вже й не пiзна ш? Давно не бачились, може, й забув уже? Добрий вечiр! Це ж я - жiнка твоя.

Корнiй. Добрий вечiр!

Рита. Як же там тво велике полотно?

Корнiй. Чудесно... Мо полотно чудесно стоїть.

Рита (з натиском). Стоїть?

Корнiй. Стоїть.

Рита. Ага! А ти собi тут?

Корнiй.А я собi тут.

Рита. Xa-xa-xal

Ну, значить, все в незмiнному станi... Чудесної Ми, значить, сучаснi супруги! Xa-xa-xal От це я розумiю. (Видно, тяжко питати, з зусиллям). Ну, а як вiн назива ться? Ах, Лесик, ну, так, Лесик? Як же там наш Лесик? Га? (Дуже швидко, до гарсона). А, вино... Це яке? Фi, цього не хочу, я не люблю... Не звикла... А це? Ага, це добре. Ну, Медведю, як же син наш, га?

Корнiй. Пiди подивись...

Рита. Нiколи, голубчику... Сьогоднi ще маю в "Chat noir"[22] їхати, а завтра теж цiлий день зайнятий. (До Мулена). Правда, милий? Може, ви. Снiжинко, зна те? Хоч вас i не цiкавлять такi дрiбницi, але ви тепер, мабуть, ближче стоїте до них i зна те?

Снiжинка. О, розумi ться, знаю. Я тiльки що од Лесика... Вiн себе чудово почува ... Зараз так смiялася з ним... Нiяк не хотiв пускати мене...

Рита (хрипло). Хiба?.. (Прожогом налива шклянку вина й випива ). О, значить, усе добре... Ну, i чудесно! Xa-xa-xa! I нам чудесно. (До Мулена). Що ти, мiй старенький, так сидиш, наче в гостях? Пий! Пий же, говорю! Плачу за все!

Мулен. Рито, i тут буде те саме, що вчора?.. Ха-ха-ха!

Рита. А що вчора? А хiба вчора погано було? Ха! Я вчора одному цiкавому добродiю, такому, як, наприклад, от цей (поверта ться до Штiфа, що цiкаво пiдiйшов), пляшкою голову погладила... (До Штiфа). Може, хочете спробувати? Чудесно виходить!

Штiф. О, дякую, я не цiкавий до таких експериментiв.

Рита (до Снiжинки). Так, кажете, наша дитина... ха-ха-ха... гарно себе почува ?

Снiжинка. Пречудово! Такий веселий, свiжий, я його давно таким не знаю. Бiлий Медвiдь хоче навiть писати його й мене... Вашу фiгуру витерти й замiнити мо ю...

Рита (гостро-дико до Корнiя). Правда?!!

Корнiй. А, ма ш!.. Нi. Снiжинка жарту ...

Снiжинка. Але це чудесна iдея! Ха-ха-ха!

Рита (мовчки, тяжко дихаючи, дивиться на Снiжинку. Тихо-хрипло). Снiжинка дуже весело жарту . Але... (Круто одверта ться до Мулена). Ну що, правда, тут весело? А бач, не хотiв iти! Насилу затягла сюди... Тут так весело жартують, так затишно... Ну, чом же не п' ш? Пий!.. Фу, душно як! Треба роздягатись.

Вста , роздяга ться й вiша пальто на колону. Пiсля того прибира тьс проти дзеркала.

Мулен (до Штiфа). Ти дума ш, я знаю... Це вино зна , де воно, що воно? Так само я знаю... Ця женщина вмi закрутити голову... О, вона вмi ! Але все одно! Xa-xa-xal Ти диву шся? О, я сам себе не впiзнаю. Мулен здурiв, i бiльше нiчого! Пий. (П' ).

Штiф. За женщину, яка вмi закрутити! (П' ).

Рита (пiдходячи до столу). А! Мiй старенький часу не га ! Але чому так пусто сьогоднi тут? Де ж сiм'я артистiв?

Штiф. Сiм'я артистiв, мадам, на балу "незалежних новаторiв".