Чорний екватор
Шрифт:
Сонце підбивалося все вище вгору. Повітря було непорушне, гаряче й сухе. Обливаючись потом, шестеро чоловіків прокрадалися звіриною стежкою. Попереду йшли масаї з списами напоготові, позаду — кікуйю.
Передній масай ще здалеку помітив у долині стадо антилоп. Він зупинився і махнув рукою, щоб задні присіли в траві, а сам, пригнувшись, тихо поплазував уперед. Минуло кілька хвилин напруженого чекання. Нарешті, попереду почувся тупіт багатьох ніг — тварини кинулися тікати — і радісний поклик мисливця. Незабаром з'явився і сам мисливець, йому пощастило забити молоду антилопу.
Розклали багаття
— О добрий Нгаї, це білі мзунгу примусили мене, мов дикого звіра, ховатися від них в савані і оскверняти себе нечистою їжею! Покарай їх, о Нгаї! Нашли на них страшну Ізікукумадеву, нехай вона зжере всі їхні плантації та пасовиська і висушить воду в їхніх водоймищах! А мене звільни, о Нгаї, від табу і захисти від усіх злих духів!
Після такої молитви Дедані з острахом простягнув руку до своєї частки дичини. Тільки старий Мату лишився непохитний і голодний.
Засмаживши ще по невеликому шматку про запас і залишивши решту гієнам та шакалам, що вже никали поблизу, втікачі подалися вздовж річки на північний схід.
Надвечір втікачі підійшли до залізничного мосту через річку. Ще здалеку вони помітили сизуватий димок, який тонкою цівкою підіймався вгору і танув у блідо-голубому небі. Багаття! Втікачі зупинилися.
— Ми не повинні туди йти! — занепокоєно сказали масаї.
— Чому? — здивувався Джомо. — Навпаки, треба довідатися, хто там! Якщо це друзі, вони допоможуть нам. Якщо ворог, то ліпше мати його на оці, самому залишаючись непоміченим…
Думка Джомо була переконлива, і всі погодилися з нею. Обережно, ховаючись у траві, один за одним попрямували на загадковий димок.
Незабаром почулися людські голоси, сміх. Легкий подих вітерця приніс смачний запах пошо — густого супу з кукурудзяного борошна, що варився на вогні.
— Почекайте тут, — тихо сказав Джомо, — а я підповзу ближче: подивлюсь, хто це.
Він обережно поплазував уперед. За кілька хвилин зупинився, відхилив руками траву, глянув і завмер: на піщаній косі, біля води, стояв молодий аскарі і стежив, чи нема поблизу крокодилів, а два його товариші весело хлюпались у воді.
Біля самого мосту горіло вогнище. Там сидів четвертий аскарі, помішуючи ложкою в казанку. За ним, виставивши вгору гострі вуха, лежав собака-шукач. Навколо багаття валявся безладно розкиданий одяг і зброя.
«Засада! — майнула у Джомо думка. — Вони спеціально влаштували засаду, сподіваючись, що втікачі переходитимуть річку через міст. А може, побоюючись нападу повстанців-кікуйю, аскарі охороняють міст?»
Але як би там не було, попереду вороги. Що робити? Зненацька напасти на аскарі, відібрати в них зброю?
Непередбачена
— Гей, хлопці, сюди! — гукнув він.
Поки його товариші вилазили з води, аскарі побіг услід за собакою. В ту ж мить за кущами блиснули жовтуваті тіла масаїв і коротко просвистіли два списи — один прошив тіло собаки, а другий уп'явся в груди аскарі. Той, дико крикнувши, впав у траву.
Джомо бачив, як його товариші кинулись тікати. Але кілька пострілів зупинили їх. Один з масаїв з розгону впав сторч на землю. Решта підняли руки вгору… Аскарі підбігли і прикладами погнали всіх до мосту. Джомо з горя затулив обличчя руками: це ж він у всьому винен, бо намовив товаришів прийти сюди! Чому було не послухатися розумної ради масая і не обминути цього злощасного місця?..
Зв'язавши полонених і кинувши їх на землю біля багаття, аскарі принесли свого товариша, що вже конав. Спис наскрізь пробив йому груди. Пораненого поклали на березі і прикрили обличчя панамою.
Оскаженілі аскарі накинулись на своїх полонених і почали їх бити прикладами рушниць і списами. Джомо, причаївшись у своєму сховищі, закипав люттю, бачачи, як катують його товаришів, але нічим не виказав своєї присутності.
Смеркало. Аскарі почали готуватися до ночівлі. Вони розташувалися на невеличкій галявині біля мосту. Полонені лежали поблизу. Їхні руки були міцно зв'язані вірьовками. Вартовий, користуючись тим, що було ще не дуже темно, сидів з товаришами осторонь і жував солонуваті галети. Вибравши хвилину, коли аскарі, зайняті розмовою, не звертали уваги на полонених, Джомо підповз до куща і кинув невеличкий камінець у купу зв'язаних тіл. Камінець боляче вдарив Дедані. Той повернув голову і раптом помітив у гущавині Джомо, що зробив якийсь знак рукою. Дедані сказав про це товаришам.
Вартовий помітив рух серед полонених.
— Нір там? — гукнув він.
— Дайте чогось попоїсти, бвана, — попросив Дедані.
— Не здохнеш! Завтра в таборі нагодують!
Аскарі зареготали, знаючи, яка їжа чекає втікачів у таборі.
Незабаром зовсім стемніло. Вартовий трохи походив, а потім сів кроків за п'ять від полонених. Інші вклалися спати посеред галявини.
Коли вартовий знову підвівся і попрямував до мосту, Джомо підповз ближче до товаришів і причаївся в густій траві. Потім, простягнувши руку, він намацав мотузки, якими були зв'язані полонені. Незабаром руки у всіх були вільні, і Джомо швидше відчув, ніж побачив, як напружились їхні тіла, готові до смертельної сутички.
Чотири довгі постаті наче по команді майнули в темряві і кинулися на ворогів. Обдираючи спину об довгі колючки, Джомо теж підхопився з-під кущів і скрутив в обіймах вартового. Аскарі спросоння не розуміли, що сталося. Вони навіть не встигли вчинити будь-якого опору, їх миттю зв'язали і кинули на землю під кущі, де щойно лежали полонені.
Забравши одяг і взуття аскарі, озброєні гвинтівками втікачі пірнули в темряву ночі.
Одійшовши за кілька годин миль на десять, невеличкий загін зупинився на березі воркотливого струмка. Всі були смертельно стомлені і вирішили тут заночувати.