Чорний ліс
Шрифт:
Хмара не сумнівався, що ворог полізе в досить примітивну пастку. Лісова війна нічого не вчить, у подібне німці влазили раз по раз, не роблячи для себе жодних висновків. Напевне вважали правильною стару військову приказку про бомбу, яка нібито ніколи не впаде двічі в одну вирву.
Ташківська поліція чекала німецьких гостей та сигналу від повстанців. Відділ Хмари вирушив на підмогу. За стратегічним задумом, німців, котрі планували прислати сюди не менше роти, затиснуть у подвійне кільце. Хорунжий розраховував на ефект несподіванки, і вся операція, за його прикидками, не мала зайняти більш ніж півгодини. Адже схожа тактика
Командир та його бійці не відразу розібралися, що сталося.
Перша міна рвонула метрів за десять попереду, варто було повстанцям лиш наблизитися до сільської околиці. Перед тим вістун [19] Тополя особисто перевірив пересування ворожої колони й доповів – усе за планом. Щоправда, коли друга міна впала позаду групи, забираючи скалками одне життя й відрізаючи шлях до відступу, Хмара зрозумів – розвідник не побачив, куди саме завернули мотоцикли та криті автомобілі. Швидше за все, той, хто спрямував їх в обхід, – і тепер міномети розгорнулися й били з тилу, – наперед знав не лише про пастку, а й про те, якою дорогою рухатимуться до Ташківців упівці.
19
Військове звання в УПА, відповідник сержанта.
Усе це майнуло в голові Хмари стрімко, і він прийняв єдино правильне зараз рішення – дав команду розсіятися та рухатися далі, углиб села. Що, чому і як сталося, з’ясує потім. Для цього треба бодай лишитися живим та вберегти по можливості більшу частину людей. Схоже, хорунжий ризикував потрапити у власну пастку – не його відділ оточував німців, а поліцаї зустрічали їх вогнем, – кільце в будь-який момент могло замкнутися довкола Ташківців, і всіх, хто всередині, розстріляють із мінометів.
Тому Хмара вирішив виграти час – і прориватися через усе село на протилежний бік.
Судячи з усього, діяв правильно: з тієї сторони, куди вояки відступали від мінометного вогню, ураз долинуло густе клацання одиночних пострілів, підключився автомат. Припустивши – там прийняли бій тепер уже колишні поліцаї, тримаючи оборону й не даючи пастці захлопнутися, Хмара, пригинаючись і петляючи, побіг сільською вулицею на звуки бою. Намагався рухатися далі від середини шляху та частіше завертаючи у двори, аби перебігти городами. Партизани, розсипавшись, повторювали дії командира, не відволікаючись на те, щоб стріляти у відповідь. Німці вперто не показувалися, далі рясно й хаотично засипаючи все довкола мінним дощем.
Коли перетнули майдан й завернули в найближчу вуличку, що вела до лісу, спереду почувся шум та гучний тупіт і назустріч вилетіло троє кіннотників, із трофейними радянськими дисковими автоматами на шиях. Зупинившись та відступивши, аби не затоптали, Хмара впізнав у найближчому Івана Сердюка, начальника кущової поліції. Розпашілий кінь під ним став дибки, чоловік утримав його, прокричав:
– Зрада, друже Хмаро! Станового вбито, п’ятеро моїх з того боку оборону тримають!
– Ну?
– У німаків броня, друже Хмаро! Самохідна!
Далеко попереду глухо рвонуло раз, потім – другий, третій. Із протилежного боку сипалися міни. Сердюк, стримуючи коня, обернувся на вибухи.
– Схоже, нема самоходу!
– Або
До них уже збігалися інші бійці. Ніхто не виглядав розгубленим, та всі чекали наказу.
– Не стоїмо! – крикнув він. – Виходимо відразу, трьома малими групами! Усі, хто є, нікого не лишаємо! Раненого чи мертвого з наших побачили – з собою брати! Іване! Людей. як знаєш, виводіте! Друже Тополя, ті, хто з тобою, – ударна група, на прорив! Я з рештою праворуч піду, вогонь на мене буде! Місце збору – Сиве урочище! Уперед!
Рвонуло зовсім близько, в унісон його наказам.
Кінь під Сердюком знову здибився, тепер удалося скинути вершника. Поки той піднімався, кінь помчав уперед, подалі, іржучи на бігу й мотаючи чорною розпатланою гривою.
Іншим разом видовище могло б захопити Хмару.
Зараз було не до того – треба вириватися, не оточили б.
6
Диверсійна група. Підмосков’я – військовий літак
Уже в літаку з’ясувалося – грабіжник Піп ніколи не стрибав із парашутом.
Кожного завербували в диверсанти окремо, капітан Ярцев рекомендував, майор Руфін викликав до себе за списком. Пізніше, вже коли команда опинилася в Подольську, під Москвою, на тренувальній базі, Максим дізнався: найперше в кожного з кандидатів питали, чи були стрибки й скільки. Якщо у відповідь чулося «ні», розмову припиняли й кликали наступного. Невідомо, що рухало Ігумновим, коли він збрехав. Мабуть, відчув: брехня дає шанс вийти на волю.
Попа не викрили, не випало нагоди. Коли всіх п’ятьох завезли на базу, кілька днів змушували бігати, вправлятися в стрільбі й рукопашці. Битися й стріляти прогнозовано вміли всі, хоча злодій Савка Болотов – найгірше. До арешту зброї в руках не тримав, подружку зарізав великим кухонним ножем, але автомат і пістолет освоїв досить швидко. Зубов із Князєвим могли дати фору професійним стрільцям. Сорокарічний Зуб устиг повоювати в Громадянську, уже після демобілізації ставши бандитом, а Князь, молодший на три роки, довго ховався по тайзі разом із розкуркуленими, час від часу налітаючи на села й хутори. А там зброя була завжди. Піп же з автоматом не відразу впорався, зате з пістолетом поводився так, ніби тримав у руцях із колиски.
Про стрибки не йшлося. Ба більше: Коломійця здивувало, що серед них нема радиста, їх не вчили дати раду бодай елементарній армійській рації. Міліцейський досвід свідчив про зворотне: кримінальники в країні загалом цікавилися радіотехнікою і не рідкістю були захоплення саморобними детекторними приймачами. Загалом злочинці, особливо молодші, дружили з будь-якою технікою й часто вміли водити автомобілі. Знання та навички допомагали, робили їх мобільнішими й, відповідно, хитрішими та зухвалішими. І той-таки Піп, виявляється, серйозно цікавився радіосправою, чого не приховав.
Тим не менше, навіть примітивною рацією команду Коломійця не забезпечили.
Набравшись нахабства, Максим поставив питання інструктору, котрий при знайомстві назвався капітаном Орловим й велів звертатися до себе лише так. Орлов не здивувався, пояснив: виконавши завдання, група повинна піти у вказаному напрямку для зустрічі з партизанським загоном «Суворов» та поступити в розпорядження його командира Дмитра Маневича. Рація є в партизанів, вони вийдуть на зв’язок, після чого Коломієць буде отримувати наступні накази.