Діаманти Ківі-Ківі
Шрифт:
— Далі зволікати з лікуванням небезпечно. Сьогодні ми чудово відбили наступ Беніссона. Але що він вигадає завтра? — Барабанний, дроб дощу заглушив слова Массіньї.
У цьому хаосі бортрадист, підстерігаючи кожну мить тиші, вистукував на своєму апараті..
— Заважають! — сердито крикнув він між двома ударами грому. — Хтось хоче побазікати на тій самій хвилі. Прокляття, так і сипле іскрами!.. Ага, йдеться про гарантування безпеки. Так. Зрозуміло. Це містер Беніссон! Але запевняю, пане Брюггенсен, йому не вдасться встановити сьогодні зв'язок.
Коли після грози прийшов Жан Янзен, щоб узнати про здоров'я Тіля, Массіньї спитав його:
— Ну, що там нового в таборі?
— Зараз після зливи всі тремтять від холоду, — відповів геолог. — До речі, я тільки-но продав властям хатину Ельзи Вандермолен. Ото здивується вона, скільки я зідрав з бельгійського лева. Тепер мене тут ніщо не затримує, і якщо в літаку знайдеться вільне місце, я полечу в Леокін разом з вами.
— А ваші надії на наукове відкриття? — іронічно посміхнувся Массіньї.
— Поки тут хазяйнує компанія Де Беерс, місця для наукової роботи нема, — задумливо сказав Жан Янзен. — А для закінчення навчання тепер у мене вистачить грошей. Погляньте на нашого друга Тіля. Піонер африканських хащ став тепер, вибачте на слові, просто маріонеткою, яка танцює, коли її посіпають за нитку пани з алмазного концерну.
— Коли б то Тіль міг танцювати, друже Жан! Тоді він ще помірявся б силою і не заради грошей, вкрадених у нього, а щоб добратися до тих, хто диригує всіма цими підлими справами. До речі, що робить Беніссон?
— Свариться з генералітетом, погрожує своєму радистові, який ніяк не може налагодити зв'язок з Порт-Франкі. А втім, він не дурень, цей Беніссон. Ви знаєте, що він чи його хазяїни з Де Беерс придумали?
— Нічого хорошого, якщо це стосується інших. Я вже добре знаю пана шефа-агента.
— Віднині Сабена обслуговуватиме виключно алмазний концерн і уряд Бельгійського Конго!
— Ого! — різко свиснув Массіньї. — Щастя, що Тіль Брюггенсен підписав контракт, за яким цей літак має відвезти його назад у Леокін. Розумієте, що це означає?
Жан Янзен у задумі кивнув головою.
— Розумію, розумію! Це означає голод, злидні і смерть для всіх, хто не хоче танцювати під дудку Беніссона. Правда, він теж тільки музикант, грає по чужих нотах. Через тиждень шукачі, які не підкоряться компанії, не матимуть тут навіть остогидлої каші з маніока — перебиватимуться гнилою рибою і смердючим м'ясом крокодилів. У державному акті Бельгійського Конго сказано, що нікому не забороняється віддати свої знання, вміння, свої кошти і енергію на розвиток цієї великої країни. Тому, лікарю, нам доводиться мовчати.
Ранком Самуель Беніссон прийшов до хатини Ельзи Вандермолен, щоб поснідати, і обличчя його витяглося від здивування. На кипарисовому стовпі була прибита вивіска, на якій було зображено довгохвостого бельгійського лева, з написом: «Верховний комісар Бельгійського Конго. Новий район Ківі-Ківі».
Беніссон заглянув у хатинку і побачив біля каструль Жана Янзена.
— Чи все-таки
— На жаль, ні, — згорда відповів йому лувенський кандидат, — тільки для членів управи. До того ж я вже тут не хазяїн і незабаром повертаюся в Леокін. Після того як компанія взяла в свої руки всі поставки літаками, мені тут нічого робити, хіба що варити мавпячий і крокодилячий послід.
— Швидше вимітайтеся звідси, — скипів Беніссон. — Те, що можете ви, ми й самі зуміємо!
— Дуже радий! — засміявся юнак. — Варіть самі собі каву на вогнищі з очерету,і складайте самі собі геологічні карти. Всі ваші спеціалісти їдуть разом зі мною. Так-так, геологи, картографи, підривники і техніки вирішили, що тонути для блага компанії невигідно.
— Це порушення контракту! — крикнув Беніссон. — Що, мене одного повинні зжерти тут крокодили? Добре придумали. Не треба сваритися. Ну, Янзен. Давайте швидше кухоль кави і банку баранини з коржем. Що, як гостю і представнику управи? Запевняю вас, що сьогодні ввечері власті будуть у мене. Я не жартую, Янзен. Тут усім диригуємо ми!
Агент не сказав, хто це «ми» — компанія Де Беерс, каучукова корпорація, нафтовий концерн, мідний синдикат чи компанія по видобутку монациту. Але справа не в назві. Кінець кінцем, усе це грошові магнати, в чиїх руках зосереджена влада.
Беніссон снідав довго і їв багато. Підвівшись з плетеного очеретяного стільця, він підтягнув портупею і звернувся до Жана Янзена.
— Послухайте, Жан, чи не могли б ви побалакати з Брюггенсеном? Компанія примусила Тіля прилетіли в Ківі-Ківі тільки для того, щоб зломити цю вперту людину. Ми пропонуємо йому десять процентів від валового прибутку. Умовте його! Те, що одержить за місяць, він не розтринькає і за рік.
— Ви це письмово підтвердите?
— Аякже! З такими затятими, як він, ми вміємо бути лагідними. Я хотів би тільки, щоб Брюггенсен не втручався у наші справи, розумієте? Ні він, ні компанія від цього не виграють.
— Десять процентів для нього і його нащадків? — допитувався Жан Янзен.
— Чи не забагато? Ні, таких договорів ми не укладаємо. Тільки до смерті і двадцять років після смерті. Умовте його! Прокляття, знову стріляють!
Десь далеко затріщали постріли. Луна від них покотилася над хащами папірусу. Беніссон дістав бумажник з товстої шкіри і витяг якісь папірці. Зітхнувши, він написав прізвище поряд з жирною печаткою Де Беерс.
— Один з них із підписом Тіля Брюггенсена, — сказав агент, — повернете мені. Ми не дріб'язкові — вибираємо золоту середину, тому і знаходимо спільну мову з своїми контрагентами. Отже, умовте його, Жан Янзен. Я маю таке доручення.
Постріли лунали ближче, залпи гриміли дужче. У хатину влетів один з білих заможних шукачів:
— Прибули солдати ваньямвезі! Чуєте, як вони прокладають собі шлях?..
Навколо стояв такий тріск і шум, ніби очеретяними зарослями пробиралося стадо слонів. Беніссон вискочив надвір.