Діаманти Ківі-Ківі
Шрифт:
— Тіль, старина, пам'ятаєш, як ми разом прибули сюди з Маноли?
Брюггенсен, вмочивши в- мінеральну воду моржеві вуса, глузливо відповів:
— Твоя правда, Мейєрс. Це було саме тоді, коли ти мав можливість не раз визволити мене з біди якоюсь рваною десяткою бельг. Я не забув цього.
Брюггенсен поступово одужував. Пив мало, їв у міру. В нього вже не тремтіли пальці рук і зникла жовтизна з очей. Тепер він іноді годинами радився з Самуелем Беніссоном і Барклеєм, готуючи експедицію. Проте коли представники компанії розгорнули перед фламандцем
— За договором, я маю показати вам його, коли прибудемо в Ківі-Ківі, щоб копати пробні шурфи. До того ж звідки у вас може бути карта місцевості, де не бував ще жоден картограф.
— Дозвольте, Брюггенсен, — спалахнув Беніссон. — Ці карти виготовлені точно за даними спеціальних аерофотозйомок. Дивіться, ось протікає Ківі-Ківі…
— Дурниця, — обірвав його Тіль. — У дощовий період Ківі-Ківі щоразу міняє серед боліт русло. Я знаю, бо бачив, як вона з гуркотом проривається крізь перешкоди на шляху. Саме через це я і знайшов родовище. Ну, ось я вже усе і вибовкав. Не за горами час, коли ми закінчимо підготовку великої експедиції. Попереджаю: без мене ніхто не знайде родовище. Отже, вам доведеться подбати, щоб я добрався туди живий і здоровий.
Коли він пішов, Мак-Барклей вилаявся:
— Цей молодчик убезпечив себе сотнею гарантій. Нічого. Почекаємо, поки добудемося до місця. І якщо він не повернеться з джунглів, то хіба не вважатиметься тоді, що саме ми відкрили родовище?
Беніссон заперечливо похитав головою;
— Він міг дати комусь на збереження точну карту місцевості. Цей Тіль — впертий чоловік. Я за мирну угоду.
— Ви, певно, побоюєтесь, що вас підведе хоробрість? — кепкував з нього Барклей. — Раджу вам дотримуватися нашої власної угоди, інакше… Я викладу Брюггенсену все відверто!
— Ви цього не зробите, друже Барклей. Домовимося так: наша угода лишається в силі. Але не зв'язуватимемо себе якимсь одним планом, а діятимемо відповідно до обставин. Згода?
Так і вирішили.
Увечері в барі «Ройяль» скромно одягнений юнак підійшов до Тіля і попросив дозволу сісти за його столиком.
— Жан Янзен, — відрекомендувався він, — кандидат філософських наук, спеціалізуюсь з геології, історії землі. Ось, будь ласка, рекомендації. Я добився великої стипендії і приїхав в Африку, щоб вияснити кілька спірних питань з геології і написати потім докторську дисертацію.
— Дуже радий. — Тіль здивовано глянув на довгий рекомендаційний лист ректора Лувенського університету. — Все життя я схилявся перед наукою. Але чим я можу вам допомогти? Дозвольте налити?
Кандидат ніяково глянув на пузату пляшку в блискучому срібному відерці з льодом.
— Ні, ні, дякую. Не хочу зловживати вашою щедрістю. Дозвольте розповісти, в чому полягають мої дослідження. Ви, певно, знаєте, що вся Африка — це залишок Гондванії, що добре зберігся і майже не зазнав геологічних змін?
— Залишок Гондванії? Ніколи не чув.
— Це, так би мовити, геологічний термін, — молодий кандидат ще дужче
— Подумати тільки, — дивувався Брюггенсен, — тисячу мільйонів років тому вже була Африка і по ній текла ріка Конго! А ви не помиляєтесь?
— Можливо, басейн Конго ще більш давнього походження, — розповідав далі геолог. — Але я не люблю перебільшувати. На жаль, геологічне минуле нашого чарівного Бельгійського Конго, не цікавить колоніальні власті. Що ми знаємо про корисні копалини, які добувались у старі часи? Все заросло, все закрили непролазні лісові хащі або трава, висотою в зріст людини, засипав червоний тропічний грунт. Результати безпосереднього дослідження все ще викликають великі сумніви. І ось до мене дійшли чутки, що вам, пане Брюггенсен, випало щастя натрапити, як кажуть геологи, на справжню стародавню кімберлітову трубу…
— Пане Жан Янзен, коли б ви говорили зі мною мовою ботокудів, я розумів би вас не краще, ніж зараз.
— Дозвольте, я поясню вам. У найдавнішу історичну епоху, коли саме утворювалася Гондвана, виникли первісні породи, наприклад габро. Головну роль зіграли при цьому мінерали олівіни, названі так тому, що мають чорний з зеленуватим відтінком колір, як у достиглих олив. Особливою формою їх був кімберліт…
— Це має якесь відношення до Кімберлі? — швидко спитав його фламандець.
— Аякже. Звичайно. Кімберліт — це застигла магма, в якій знаходять алмази. Таке родовище є і в Південній Африці біля Кімберлі.
— Гарсон, рахунок! — гукнув Тіль Брюггенсен і підвівся. — Он воно що… Комусь, видно, захотілося спробувати з допомогою науки вивідати в мене, де я знайшов кімберліт. Юначе, ви добре розумієтесь на геології. Але передайте тим, хто послав вас, що Брюггенсен — міцний горіх, його ніщо не візьме, як добре запаяний саркофаг. Торочите мені про Гондвану, а самі хочете вивідати, де я натрапив на кімберліт. Гм. Ніде, пане. Ніде. Вперше в житті чую про Гондвану і кімберліт.
Розгніваний, він рушив до виходу. Відвідувачі шанобливо проводжали його очима. Раптом, круто обернувшись, ледве не збивши з ніг свого вірного Баантумічо, Тіль швидко попрямував назад до стола.
— Може, я був несправедливий до вас, Жан Янзен, — буркнув він. — Я охоче допоміг би чесній людині знайти той клятий кімберліт. Наймайтеся до мене на півроку, так би мовити, приватним геологом і їдьмо зі мною. Не пошкодуєте. Про платню і про все інше поговоримо потім. Але якщо ви мене обманули, хлопче, своєю чистою наукою, то краще не підписуйте контракту, бо в Гондванії водяться найбільші в світі крокодили, і саме туди ми поїдемо!
Лягаючи цього вечора спати, він спитав Баантумічо: