Діти капітана Гранта (др. перевод)
Шрифт:
– Цілком слушно, - мовив Гленарван, - доведеться лише зачекати, поки полагодять “Дункан”.
– Он як! То ви зазнали аварії?
– запитав Айртон.
– Так, - відповів Джон Манглс.
– Чималі пошкодження?
– Ні, та щоб їх полагодити, потрібно обладнання, котрого на судні немає.
Попсована лопать гвинта, направити її можна тільки в Мельбурні.
– А хіба не можна плисти під вітрилами?
– запитав боцман.
– Можна, але в разі зустрічного вітру “Дункан” ітиме надто довго, поки дістанеться до Туфолдської затоки, та й однаково доведеться завітати до Мельбурна.
– Ну то нехай “Дункан” пливе собі до Мельбурна, - вигукнув Паганель, - а ми й без
– Яким побитом?
– запитав Джон Манглс.
– Ми перейдемо Австралію - адже ми перейшли Південну Америку, - додержуючись тридцять сьомої паралелі.
– А як же “Дункан”?
– аж надто прискіпливо допитувався Айртон.
– “Дункан” приєднається до нас або ми приєднаємось до “Дункана”, як там уже випаде. Знайдемо каштана Гранта, тоді разом повернемось до Мельбурна. Коли ж наші розшуки триватимуть аж до побережжя, то “Дункан” прибуде туди за нами. Хто заперечує проти цього плану? Ви, майоре?
– Ні, - відповів Мак-Наббс, - якщо перехід через Австралію практично можливий.
– Настільки можливий, - відповів Паганель, - що я пропоную леді Гелені й міс Грант подорожувати з нами.
– Ви серйозно це кажете, Паганелю?
– запитав Гленарван.
– Якнайсерйозніше, мій любий друже. Це мандрівка за триста п’ятдесят миль, не більше того. Коли робити дванадцять миль щодня, вона триватиме близько місяця, - саме стільки часу, скільки потрібно, аби полагодити гвинта на “Дункані”. Звичайно, якби мовилося про те, щоб перейти Австралійський суходіл під нижчою широтою, долати неозорі пустельні й безводні простори в нестерпну спеку, тобто зробити те, на що не спромоглися й найвідважніші мандрівники, - то була б інша річ. А тридцять сьома паралель перетинає провінцію Вікторія, власне кажучи, англійську державу, з упорядженими дорогами, залізницею, майже на всьому шляху заселену. Подорожувати можна у колясці, коли це до вподоби, або у візку, що багато краще. Це начебто звичайнісінька прогулянка від Лондона до Едінбурга, анітрохи не складніше, запевняю вас.
– А хижаки?
– запитав Гленарван, прагнучи передбачити всі можливі заперечення.
– В Австралії їх немає.
– А дикуни?
– На цій широті немає дикунів, в усякому разі вони тут не такі небезпечні, як новозеландці.
– А збіглі каторжники?
– В південних провінціях Австралії їх теж немає, вони бувають лише в східних колоніях. Провінція Вікторія не тільки позбавила їх на своїй землі “права захистку”, але й встановила закон, що забороняє перебування в її межах тим, хто звільнився після покаранпя в інших провінціях. Нещодавно управління провінції Вікторія навіть загрожувало одній пароплавній компанії позбавленням субсидії, якщо її судна й далі будуть вантажити вугілля в портах Західної Австралії, де дозволено жити отим засланцям. Та невже ви, англієць, цього не знаєте?
– Перш за все я не англієць, хіба ж ви цього не знаєте?
– відповів Гленарван.
– Пан Паганель каже правду, - ствердив Падді О’Мур.
– Не тільки провінція Вікторія, але також Південна Австралія, Квісленд і навіть Тасманія не пускають засланців на свої території. Відтоді як я тут живу, ніколи не чув , про жодного втікача з каторги.
– Щодо мене, я також їх ніколи не зустрічав, - обізвався Айртон.
– Отож бачите, друзі, - підхопив Паганель, - тут тільки зрідка трапляються дикуни, немає хижаків, зовсім немає злодіїв-засланців, а чи ж багато знайдеться країн у Європі, про котрі можна було б таке сказати! Ну, дійшли ми згоди?
– Як ви гадаєте, Гелено?
– запитав Гленарван, повертаючись до дружини.
– Ось що ми всі гадаємо, мій любий Едварде, - відповіла Гелена, повертаючись до товариства: - Рушаймо! Рушаймо!
Розділ VIII
ВІД’ЇЗД
Гленарван,
Чого можна було чекати від цього переходу через Австралію? Оскільки перебування Гаррі Гранта тут визнано за безсумнівне, подорож мала дати важливі наслідки. Вона робила імовірнішим успіх їхніх розшуків. Ніхто не тішив себе надією зустріти каштана Гранта саме на тридцять сьомій паралелі, але всі сподівалися натрапити на його сліди, і, в усякому разі, вона вела просто до місця катастрофи.
А це було головне.
До того ж, коли б Айртон погодився приєднатися до мандрівників, провести їх крізь ліси провінції Вікторія й допомогти їм дістатися до східного побережжя, вони мали б ще одну зайву запоруку успіху. Гленарван це добре розумів і, намагаючись конче забезпечити себе такою корисною людиною, як колишній боцман Гаррі Гранта, він спитав господаря дому, чи не заперечуватиме той, коли Айртонові запропонують супроводити експедицію.
Падді О’Мур дав згоду, хоч йому й було шкода втрачати такого бездоганного робітника.
– Ну то що ж, Айртоне, поїдемо разом з нами шукати тих, хто врятувався з “Британії”?
Айртон відповів не одразу; він навіть ніби вагався кілька хвилин і потім, щось обміркувавши, мовив:
– Гаразд, сер, я поїду з вами. Якщо я не наведу вас на сліди капітана Гранта, то принаймні допроваджу до того місця, де розбилась “Британія”.
– Спасибі, Айртоне, - сказав Гленарван.
– Дозвольте мені вас запитати, сер.
– Кажіть, мій друже.
– Де ви зустрінетесь з “Дунканом”?
– У Мельбурні, якщо нам не доведеться перетинати Австралію від одного узбережжя до другого, або на східному побережжі, коли нас приведуть туди розшуки.
– І тоді капітан “Дункана”...
– Капітан чекатиме моїх розпоряджень у Мельбурнському порту.
– Добре, сер, можете цілком покластися на мене.
– Я покладаюся на вас, Айртоне, - відповів Гленарван.
Пасажири “Дункана” палко дякували боцманові “Британії”. Діти капітана Гранта всілякими способами свідчили йому свої ніжні почуття. Всі раділи з Айртонової згоди, крім ірландця, що втрачав в його особі тямущого й вірного помічника. Та Падді О’Мур розумів, наскільки важлива Глє-нарванові участь боцмана в експедиції, й поступився власними інтересами. Гленарван попросив ірландця продати транспортні засоби для їхньої подорожі; вивершивши цю справу, умовившись з Айртоном про майбутню зустріч, мандрівники повернулись на яхту.
Повернення було радісне. Адже сталися великі зміни. Всі вагання зникли. Відважні шукачі вже не йтимуть вздовж тридцять сьомої паралелі наосліп. Гаррі Грант знайшов притулок на Австралійському суходолі, тепер це стало беззаперечним, і всі серця вщерть наливалися тою радістю, яку дає певність, що приходить на зміну сумнівам. Мине два місяці, й, коли обставини будуть сприятливі, “Дункан” висадить Гаррі Гранта на шотландські береги.
Джон Манглс, підтримуючи проект спільної подорожі через Австралію, сподівався, що цього разу й він братиме в ній участь. В розмові з Гленарваном, аби підперти власне бажання, він удався до сили різноманітних доказів; він казав і про свою відданість леді й лорду Гленарван, і про те, що він вельми придасться в подорожі своїми організаторськими здібностями, і що його присутність на яхті зовсім зайва. Словом, капітан навів чимало поважних міркувань, окрім головного, котре й не потребувало, щоб про нього нагадувати Гленарванові.