Дівчинка з Землі
Шрифт:
— Ви пошкодуєте, — мовив Верховцев і засунув руку в кишеню.
Індикатор почервонів від страху. Павук-ткач-троглодит замахав на Верховцева недоплетеним шарфом.
— Обережніше, тату, у нього пістолет! — крикнула Аліса.
— Полосков! — гукнув я в мікрофон, що висів у мене на гру дях. — Поміть мої координати! Ми в небезпеці! Мерщій на допомогу!
Почувши мої слова, Верховцев завмер, роздумуючи. На наше щастя, на дорозі показалася велика юрба колекціонерів, що ледве тягли зеленого
Верховцев перестрибнув через паркан і зник.
— Ой, як мені все це подобається! — вигукнула Аліса. — Які справжні пригоди!
— А мені, чесно кажучи, не дуже до вподоби такі пригоди. Адже ми їхали збирати тварин для зоопарку, а не воювати з доктором Верховцевим.
Через три хвилини над нами повис катер із “Пегаса”. Це Полосков прилетів на допомогу. Катер поволі летів над нами аж до корабля, і ми дісталися до нього без усяких ускладнень.
Розділ 11
КУРС ДО СИСТЕМИ МЕДУЗИ
Тільки-но ми розмістили звірів у клітках і нагодували їх, я пройшов на місток і послав телеграму на базу розвідників на Малому Арктурі. Телеграма була така:
“Перевірте, де знаходиться доктор Верховцев. Мені здається, що він не той, за кого себе видає”.
Увечері надійшла відповідь із Малого Арктура:
“Доктора Верховцева на планеті Трьох Капітанів нема. Більше нічого поки що повідомити не можемо”.
— Ми й без них знаємо, що його нема на планеті Трьох Капітанів, — сказав, прочитавши телеграму, Полосков. — Він тут.
Для говоруна ми зробили велику клітку і почепили її в кают-компанії. Говорун цілісінький день бурмотів щось незнайомими мовами і ніяк не хотів промовляти голосом кого-небудь із капітанів. Та Полосков усе одно повірив нам з Алісою і сказав:
— Я теж думаю, що це той самий говорун, який належав Першому капітанові і якого Перший капітан подарував Другому, коли вони розлучилися.
— А не може бути так, — спитала Аліса, — що Верховцев зумисне ганявся за всіма говорунами, бо хотів дістати саме цього говоруна?
— Але навіщо йому говорун? — запитав я.
— Як — навіщо? Ми знаємо, що Другий капітан пропав безвісти. І ніхто не знає, де він. Ми знаємо, що в нього був говорун…
— Слушно! — підхопив механік Зелений. — Звичайно! Наша дівчинка цілком має рацію. Капітана нема, а говорун тут. Отже, говорун знає, де капітан. І Верховцев хоче про це довідатися.
— То чому він робить із цього таємницю? — спитав я. — Ми б йому залюбки допомогли.
Почувся стукіт. Хтось прийшов до нас.
Я пішов до люка і відкрив його. На трапі стояв товстун у чорному шкіряному костюмі.
— Даруйте, що потурбував, — почав він. — Я хотів вибачитися за мою поведінку на базарі. Але мені так
— Нічого, — відповів я, — ми не ображаємося. Тільки говоруна ми вам усе одно не віддамо.
— Ну й не треба, — сказав товстун весело. — Але я не хочу, щоб ви про мене погано думали. Прошу вас, зробіть ласку, візьміть на прощання від мене подарунок.
Він простяг мені дуже рідкісну тварину: алмазну черепашку з Менати. Панцир цієї черепашки зроблений із справжніх алмазів і сяє так, що очам боляче.
— Беріть, не соромтеся, — припрошував він. — У мене їх три.
Звісно, мені не варто було брати подарунок від такого дивного чоловіка, треба б остерегтися. Але ж у жодному зоопарку Землі нема алмазних черепашок! П’ять років ми шукали її, і ось знайшовся чоловік, який нам її дарує.
— Не відмовляйтеся, — мовив товстун. — До побачення. Може, ще побачимося. Запам’ятайте, мене знають на ста планетах і звуть Веселун У.
І він загупав черевиками по трапу, спустився вниз і, підстрибуючи на ходу, повернув до Палапутри.
Уже смеркло, обидва сонця планети сіли майже водночас, тільки з різних сторін горизонту, і тому над космодромом горіли відразу два заходи, один красивіший за одний. І я подумав, що все-таки не можна думати про людей погано. Ось товстун, наприклад, справжній ентузіаст біології. І не пожалів подарувати нам таку рідкісну тварину.
У дуже гарному настрої я повернувся в кают-компанію і показав моїм друзям подарунок. Черепашку передавали з рук у руки, і всі милувалися химерною грою світла на алмазах її панцира.
— Куди далі летимо? — спитав Полосков після вечері.
— До склісів, — сказала Аліса, — на планету Шешинеру.
— Ну що ж, — погодився я, — ми все одно туди збиралися.
І раптом говорун, який до того сидів сумирно і дивився, як ми п’ємо чай, знову заговорив.
— Ти збираєшся летіти? — спитав він голосом Першого капітана.
— Так. Я полечу йому назустріч, — відповів говорун голосом Другого капітана.
— Ну гаразд, Другий, якщо буде важко, покличеш мене на допомогу.
— Якщо зможу.
— Пришли говоруна. Він розкаже. Я знаю, як примусити його говорити. Ти йому перекажеш усі подробиці.
— Ну, до зустрічі.
— До зустрічі. Говорун замовк.
— Ну, ти чув, Полосков? — спитала Аліса.
— Авжеж, чув, не кричи, — відповів Полосков і замислився.
Говорун похитав золотою короною, ніби роздумуючи, говорити далі чи ні. І раптом сказав поволі й виразно голосом Другого капітана:
— Тримай курс у систему Медузи.
Ми чекали, чи не заговорить говорун знову. Та говорун заплющив очі й засунув голову під крило.