Дівчинка з Землі
Шрифт:
— Ой, навіщо, Громозеко! — сказала Аліса. — Я так погано переношу уколи.
— Пам’ятаєш, я казав тобі, що готую спеціальне завдання? Отож без уколів розмовляти нам нема про що.
Алісі довелося піти в медпункт, зробити уколи, проковтнути вісім таблеток і випити страх солоні краплі проти тремтячки Коса, дивовижної хвороби, на яку ще ніхто не занедужав, але всі лікарі вважають, що хто-небудь нею неодмінно захворіє.
Аліса мужньо витримала всі випробування, бо вірила Громозеці.
Після всіх уколів і таблеток Алісі зробилося зле. Її морозило, боліла голова і нили зуби. Але лікар, схожий на садову лійку, сказав, що так і має бути і завтра нездужання мине. Алісі довелося лежати в наметі й нічого не робити, в той час як решта археологів допитували Петрова і роздивлялися фотографії.
9
Обід Алісі приніс вірний Рррр. Йому важко було тягти тацю з тарілками, бо таця була більша за нього. Він прилаштував для обіду тачку.
— Їж, — сказав він, — а то схолоне.
— Не хочеться, Рррр, — відповіла Аліса. — Я ще не зовсім одужала.
— Все-таки ти слабенька, — мовив докірливо Рррр. — От я після уколу ходжу хоч би що.
— Так вам тільки один укол, а мені багато.
— Чому? — здивувався маленький археолог.
Виявляється, він не знав, що Аліса пройшла весь курс уколів, як космічний розвідник, що вирушає на недосліджену планету.
— Напевно, Громозека хвилюється за мене. Він же обіцяв татові піклуватися про мене.
— Авжеж, авжеж, — погодився Рррр. — Врахуй, що мені тебе дуже жалко. Я б залюбки зробив ці уколи за тебе.
— Спасибі, — подякувала Аліса. — А що нового?
— Нового надто багато, — відповів маленький археолог. — І якщо ти з’їси тарілку супу, я тобі дещо розповім. А якщо ти з’їси і друге, я тобі розповім майже все.
— Тоді я з’їм компот, і ви розкажете мені найголовніше, — запропонувала Аліса.
Та маленький археолог тільки всміхнувся, підморгнув бузковим оком, і Алісі довелося починати з супу. А тим часом Рррр розповів ось що.
Найбільше археологам допомогли свіжі газети, що їх приніс із минулого академік Петров. Із газет удалося дізнатись, яким чином зловісний вірус космічної чуми проник на планету Колеїда. Виявилося, що за тиждень до цього на Колеїду повернувся перший космічний корабель, запущений із планети. Він мав кілька разів облетіти Колеїду і потім зробити коло біля супутника планети, маленького Місяця. Політ пройшов нормально, і тисячі колеїдян, що жили на Цій півкулі планети, прийшли на космодром зустріти своїх перших космонавтів. Увечері того самого дня космонавти мали виступати на великому мітингу на головній площі столиці Колеїди. Та вони не прийшли на мітинг, бо захворіли на загадкову хворобу. В газетах того Дня про це було розказано дуже коротко й туманно. А ще через день, коли захворіли родичі космонавтів і всі, хто їх зустрічав на космодромі, стало ясно, що на
— Як бачиш, Громозека з самісінького початку казав правду. Це, без сумніву, космічна чума, — мовив наприкінці своєї розповіді Рррр. — Наші фахівці уважно розглянули фотографії, які приніс Петров, і тепер у цьому нема ніякого сумніву.
— Як жаль! — пошкодувала Аліса. — І нічим не можна їм допомогти?
— Як же можна допомогти людям, що померли сто років тому? — здивувався маленький археолог. — Ну гаразд, ти допивай компот і спи. А я тебе завтра провідаю.
— Спасибі, — подякувала Аліса. — А що тепер робитимуть часовики?
— Часовики готуватимуть свою машину для інших польотів. Вони налагоджують її на той день, коли прилетіли космонавти. Вони хочуть остаточно переконатися в тому, що саме космічна чума потрапила на Колеїду. Треба якомога більше дізнатися про чуму, щоб вона не напала на яку-небудь іншу планету. І завтра Річард піде в минуле на тиждень далі.
Рррр відкланявся і побіг, м’яко стукаючи по підлозі намету своїми пухнастими ніжками. Він так поспішав читати свої газети і журнали, що забув тачку.
Не встигли його дрібненькі кроки стихнути, як запона намету знову відкинулася і зайшов сам Громозека.
— Хто в тебе був? — спитав він. — Навіщо тобі тачка?
— Маленький Рррр, — відповіла Аліса. Громозека ніс тацю з обідом.
— А ти звідкіля дістала компот? — запитав Громозека суворо.
Аліса допила компот і сказала:
— Рррр приніс. І суп я теж уже їла.
— Ай-ай-ай! — зажурився Громозека. — А я випросив у кухаря для тебе найсмачніші шматки. Може, ти все-таки пообідаєш іще разок? За здоров’я твого дядечка Громозеки.
— Е ні, дякую.
— Алісо, тобі дуже потрібні калорії, — мовив Громозека.
— Не більше, аніж завжди.
— Більше, — наполягав Громозека. — Я прийшов поговорити з тобою серйозно, як учений з ученим. Ти як себе почуваєш?
— Уже краще.
— Набагато краще чи ненабагато краще?
— Набагато краще. Я навіть можу встати.
— Не треба вставати.
Громозека неуважно поставив тацю з обідом на підлогу, простяг двоє вільних щупальців до запони і застебнув її. Потім вилив собі в пащу тарілку супу і сказав:
— Не пропадати ж смачній їжі. Я тобі компот лишу.
— Спасибі.
— Алісо, — почав Громозека врочисто, — ти знаєш, що всі вважають мене дуже наївною і прямодушною істотою.
— Не всі, — заперечила Аліса.
— Ну, лихі люди скрізь є. Я й справді наївна і прямодушна істота. Але я вмію заглядати в майбутнє, а не тільки в минуле, як багато хто з наших друзів. Скажи, навіщо я тебе покликав у експедицію?
— Щоб зробити мені подарунок до дня народження, — відповіла Аліса, хоч уже чудово розуміла, що не тільки для цього.