Десяте Правило Чарівника, або Фантом
Шрифт:
Срібне створіння несподівано пристрасно розповіло в подробицях про те, що сталося з Річардом. Сильфіда зробила це не тому що хотіла розповісти, де вона була з одним з її мандрівників, а швидше тому, що Річард, її господар, попросив Сильфіду розповісти їм, що він в безпеки і куди він попрямував. Вона прагнула виконати його наказ.
На жаль, за природою своєю Сильфіда була скритною, і їм не вдавалося в більшості випадків отримати прямі відповіді від неї. Зедд сказав, що Сильфіда не вперта; вона просто не може допомогти іншим способом, окрім, як тим, який їй був даний при її створенні. Вірність —
Зедд також виявив в Сильфіді сліди, залишені відьмою. Тепер вони були точно впевнені, що це була Сікс. Вони не були впевнені в тому, для чого Сікс це зробила, але, принаймні, вони дізналися від Сильфіди, що Річард, так чи інакше, уникнув її кігтів.
— Але де він? Сильфіда перенесла вас туди? Потрапили ви туди, де, як вона сказала, вона залишила його?
— Так, вона перенесла, — Ніккі подивилася на Морд-Сіт і поклала руку на плече Зедда. — Після того, як ми дісталися до місця, куди доставила його Сильфіда, вона сказала нам, куди він пішов: до землі Мерехтливих в ночі. Нам довелося пройти невеликий шлях, щоб дістатися туди.
Зедд подивився здивовано.
— Мерехтливі в ночі?
— Так. Але Річарда там не виявилася.
— Принаймні, він живий. Схоже, він діяв по своїй власній волі, а не під примусом відьми, — сказав Зедд, вимовляючи це з полегшенням. — Що вони сказали? Що змогли розповісти вам Мерехтливі в ночі?
Ніккі зітхнула.
— Мені шкода, що ви не зможете поїхати туди, Зедд. Можливо, вам вони сказали б більше, ніж вони сказали нам. Вони навіть не дозволили нам вступити в той дивний, мертвий ліс.
— Мертвий ліс? Який мертвий ліс?
Ніккі відмахнулася.
— Я не знаю, Зедд. Я не знавець того, що лежить за межами міста. Це обширний простір, зарослий дубами, але всі дерева були мертві.
— Дубові дерева мертві? — Зедд нахилився ближче до неї. — Ти це серйозно? Мертві дуби?
Ніккі знизала плечима.
— Я лише припускаю що дерева були дубами. Річард пояснював мені, як виглядає дуб. Але вони всі були мертвими.
Зедд глянув в далечінь, і почухав брову.
— Чи були серед цих дубів кістки?
— Так, дійсно, — киваючи, сказала Кара. — Кістки, розкидані всюди серед тих мертвих дерев.
— Чур! — Видихнув прокляття Зедд.
— Чому? — Запитала Ніккі. — Що це означає?
Зедд озирнувся.
— Але ви поговорили з Мерехтливими в ночі?
Ніккі кивнула.
— Тарн — так він назвав своє ім'я.
Зедд тер підборіддя, поки обмірковував почуте.
— Тарн… ні, не знаю його.
— Ще був інший і назвався Жесс, — додала Ніккі.
Зедд скорчив гримасу, намагаючись пригадати ім'я.
— Боюся, його я не знаю теж.
— Жесс сказав, що Річард шукав жінку, яку Мерехтливі в ночі повинні були знати.
— Це напевно про Келен, — сказав Зедд і з розумінням кивнув.
— Те ж саме представили і ми, — сказала Кара.
— Але навіщо він пішов до Мерехтливих в ночі в її пошуках? — Запитав він швидше себе, аніж Ніккі, але вона все одно відповіла.
— Сильфіда не говорила нам ні про яке інше місце, тільки про те, куди вона
— І Мерехтливі в ночі теж не сказали нам, навіщо він був там. Вони сказали, що у нього були на те свої причини для того, щоб бути там, і немає ніякої необхідності знати про це іншим. Вони сказали, що вони не можуть розкривати подібні речі, пов'язані з його ім'ям.
— Не для інших, але, але… — Її голос перервався в неспокійному бурмотіння.
Зедд глянув на них:
— Але хіба вони не розповіли вам нічого про те, що Річард робив там? Взагалі нічого? Ми повинні з'ясувати, навіщо він пішов до Мерехтливих в ночі. Його шлях проліг через них, а потім щось сталося, що для нього, можливо, виявилося сюрпризом під час його подорожі, можливо в це втрутилася Сікс, поки він ішов до Мерехтливих в ночі? Чому? Що вони йому сказали? Що сталося, поки він був там?
— Мені шкода, Зедд, — сказала Ніккі. — Як ми не намагалися, ми дійсно нічого не могли дізнатися. Сильфіда дійсно розповіла нам частину з того, що трапилося з Річардом, куди вона його доставила, і що він пішов до Мерехтливих в ночі, але вона або не знає більшого, або вона просто не хоче розповідати нам решту з деяких міркувань. Річард більше не повертався до Сильфіди, оскільки він більше не може подорожувати. Цілком можливо, що Сильфіда дійсно не знає більше нічого.
— Річард, ймовірно, пішов пішки. Я припускаю, що він направився сюди, до нас. Зрештою, саме сюди він прямував, коли щось пішло не так, як повинно було пройти в Сильфіді. З якихось міркувань він пішов до Мерехтливих в ночі, але це, можливо, більше відноситься до географії, ніж до чого-небудь ще, він був набагато ближче до них, ніж до нас, і тому, можливо, він вирішив зробити коротку зупинку там перед поверненням до нас. Йому нічого іншого не залишалося.
Що стосується Мерехтливих в ночі, вони не розкажуть нам нічого лишнього. Вони не дозволили нам вийти за межу мертвих дерев, в ті величезні, стародавні дерева, які були за ними. Але у всьому цьому є й деякі хороші новини. Ми, принаймні, знаємо напевно, що Річард живий, і що він пішов в країну Мерехтливих в ночі. Все це трапилося з Річардом, значить, він живий. Знаючи Річарда, можна передбачити, що він спробує знайти якомога швидше коня, і, ймовірно, з'явиться тут, перш ніж ми дізнаємося про це.
Зедд стиснув її руку.
— Ти права, моя дорога.
Це був жест, від якого Ніккі стало спокійніше, майже так само, як ніби це був зв'язок із самим Річардом. Так чинив і Річард в подібні моменти неспокою.
Зедд раптово спохмурнів.
— Ви сказали, що Мерехтливі в ночі не дозволили вам пройти у великі сосни?
Ніккі кивнула.
— Так і було. Вони не дозволили нам пройти хоч трохи далі лісу мертвих дубів і дозволити побачити інших Мерехтливих в ночі.
— Крім усього іншого, це має сенс. — Зедд водив пальцем по скроні в задумливості. — Мерехтливі в ночі — потайні істоти, і взагалі не дозволяють нікому пройти в їх землі, але це, як мені здається, виглядає дивно — при таких обставинах не запросити вас туди.