Десяте Правило Чарівника, або Фантом
Шрифт:
Вам доводилося коли-небудь обробляти людське тіло, щоб приготувати з нього їжу? А нам довелося. Ми смажили м'ясо, ми відокремлювали його від кісток, щоб приготувати печеню. Ми в'ялили його на підставках, шматок за шматком, щоб нагодувати війська. Якщо іншої їжі немає, а солдати голодні, значить, на кухні будуть поставлятися людські тіла. Ми йшли на найнеймовірніші хитрощі, щоб розтягнути запаси, які у нас були, як можна довше. Ми навіть відшукували під снігом бур'яни, з яких варили суп. Але все одно їжі, щоб нагодувати таку кількість чоловіків, не вистачало.
Я стала свідком таких речей, від яких
— Я розумію, — кивнувши, прошепотів Річард.
— Ранньої весни, нарешті, почали прибувати фургони, які везли продовольство. Дуже багато продовольства. Але, незважаючи на нескінченну вервечку фургонів, я знала, що це не триватиме довго.
Разом з постачанням провіанту прибуло підкріплення, щоб замінити солдатів, загиблих в битві за Галею. Чисельність військ, що окупували Ебініс, і так вражала уяву, а після прибуття додаткових частин, до мого заціпеніння додалося ще й почуття безнадійності.
Одного разу я підслухала розмову двох недавно прибулих офіцерів. Вони говорили, що обсяг поставок буде зростати, відповідно до зростання чисельності військ. Як вони прибули з півдня, так і багато інших були відправлені з місією забезпечити безпеку в інших областях Серединних Земель. Туди де були інші, ще не захоплені міста і країни, інші осередки опору, які необхідно придушити, інші люди, яких можна захопити в рабство.
З фургонами і поповненням прибували листи із Стародавнього Світу. Вони не були адресовані певним солдатам — не було ніякої можливості дізнатися, в якій з армій знаходиться той чи інший солдат. Крім того, окрема людина нічого не значила в очах Ордена. Це були листи, адресовані «хороброму воїну», який захищає тих, хто залишився вдома. Тому, хто бореться в ім'я Творця, бореться з варварами на Півночі. Бореться за те, щоб принести порятунок цим відстало мислячим людям, направляючи їх на шлях Ордена.
Щовечора протягом багатьох тижнів солдати, збираючись купками, читали листи. У листах йшлося про те, що населення пішло на великі жертви, щоб послати на північ їжу і спорядження, щоб підтримати тих, хто також йде на великі жертви, щоб нести священне вчення Ордена. Молоді жінки у своїх листах обіцяли свої тіла хоробрим воїнам, коли вони повернуться, підкоривши нецивілізованих ворогів з півночі. Листи цього типу були особливо популярні серед солдатів, їх перечитували безліч разів під дикі вітальні крики.
Люди із Стародавнього Світу присилали ще й різні сувеніри: талісмани, що приносять перемогу; печиво і пироги, давно, втім, погнилі; шкарпетки, рукавички, сорочки, шапки; лікувальні трави, що зцілюють від всього на світі; бинти; напахчені носові хусточки від захоплених жінок, як обіцянку себе після того, як хоробрі воїни повернуться додому; пояси зі зброєю, виготовлені юнаками в очікуванні дня, коли вони самі зможуть вирушити на північ, щоб теж нести світло мудрості Творця і справедливі закони Імперського Ордена.
Довгі обози, які доставили припаси, відправилися назад у Стародавній Світ. Тепер вони були навантажені здобиччю, награбованою у Новому світі. Воюючій армії потрібна їжа і багато іншого, що потрібно для підтримки армії.
Число загарбників було надто велике, щоб розміститися в місті, особливо після того, як з кожним обозом стало прибувати підкріплення. Нескінченне море наметів розповзалося все далі навколо міста, заповнюючи навколишні пагорби і долини. Дерева, наскільки вистачало погляду, ще взимку були вирубані і пущені на дрова. Навколишній краєвид виглядав одноманітно-неживим. На землі, потоптаній тисячами чобіт і копит, не росло ні травинки. Незліченні маси людей, коней і фургонів робили Галею схожою на одноманітне море бруду.
З нових загонів, які прибули з Стародавнього Світу, формувалися ударні частини, які відправлялися захоплювати нові землі, щоб і туди поширити вчення Ордена і встановити його порядки. Потік тих, хто прийшов поневолити Новий Світ, здавався невичерпним.
Я до знемоги працювала на кухні, обслуговуючи офіцерів. Тому часто чула, як вони обговорюють плани нових вторгнень. Чула повідомлення про нові захоплені міста, про кількість полонених, відправлених в якості рабів в Старийй Світ. Іноді для потреб офіцерів привозили найбільш привабливих жінок із захоплених міст. В очах цих жінок стояв дикий страх від розуміння того, що їх чекає. І я знала, що незабаром в цих очах не залишиться нічого, крім сумної туги і очікування смерті. Все, що відбувалося, здавалося мені однією нескінченною битвою, нескінченною жорстокістю. І не було ніяких ознак того, що все це коли-небудь закінчиться.
До того часу в місті майже не залишилося тих, хто колись називав це місце своїм домом. Всі чоловіки старші п'ятнадцяти років були убиті, а жменька тих, хто залишився в живих, використовувалися в якості рабів. Жінки — занадто старі або занадто молоді, щоб бути корисними Ордену, — теж були вбиті, або ж їх просто покинули помирати від голоду. Вони тулилися в темних щілинах, подібно щурам. Минулої зими я не раз зустрічала групки бабусь і маленьких дівчаток, що випрошували недоїдки. Худі, немов кістяки, покриті блідою шкірою. Моє серце розривалося, але допомога їм закінчилася б стратою і для них, і для мене. Але все ж іноді, якщо була можливість, я давала їм трохи їжі. Якщо було що дати.
У кінцевому рахунку, починало здаватися, що населення столиці Галеї, сотень тисяч людей, просто ніколи не існувало. Те, що колись було серцем Галеї, тепер було стерто з лиця землі. Зараз тут розташувалися сотні тисяч солдатів. У порожніх розграбованих будинках починав селитися набрід, слідуючий за армією. Ці люди просто займали будівлі, які колись були чиїмись будинками. Падальщики із Старого Світу потихеньку заселялися там і жили, як у власних.
Галейські жінки, що залишилися в живих, були рабинями, і використовувалися солдатами Ордена в якості повій. Багато з них були вагітні, або вже народили дітей від імперців. Зароджувалося нове покоління фанатиків Ордена. Фактично, єдиними галейцями залишилися ті хлопчики, яких навчали військовому ремеслу.