Десяте Правило Чарівника, або Фантом
Шрифт:
Думай про те, як твій дух відправиться в морок. Думай про те, що поки твоє тіло буде остигати, я буду насолоджуватися приємним, теплим тілом твоєї коханої. Для її ж користі. Я хочу бути впевнений, що ти зрозумів все це перш, ніж померти.
У душі Річард вже був мертвий. І життю, і його світові настав кінець. Так багато втрачено. Все зруйновано. Ні за що. Просто з безглуздої ненависті до всякої життєвої цінності. З ненависті до самого життя. Зруйновано тими, хто вибрав своєю долею служіння порожнечі смерті.
— Я люблю тебе, і любитиму завжди, всім серцем, —
Він бачив, як Келен кивнула, даючи зрозуміти, що почула, і її губи зарухалися, беззвучно вимовляючи у відповідь слова любові. Вона була так прекрасна. Найбільше він не хотів бачити її невтішне горе. Вони дивилися один одному в очі, завмерши в останньому миті існування світу.
Річард захлинувся криком жаху, муки і раптового гострого болю, коли відчув, як лезо впивається в плоть. Ніж смертельно глибоко увійшов в його горло. Все скінчилося.
— Припини, — прогарчала Ніккі.
Розум Річарда все ще перебував в замішанні. Він зморгнув, коли Ніккі з силою схопила зап'ястя Шоти, прибираючи її руку геть. Але інша рука відьми, як і раніше усе ще лежала на талії Річарда.
— Не знаю, що ти робиш, — сказала Ніккі тоном настільки небезпечним, що, здавалося, Шота повинна була в страху відсахнутися, — але ти припиниш все це.
Шота не відсахнулась. Вона навіть не виглядала хоч трохи переляканою.
— Я роблю те, що повинна.
Ніккі було все одно.
— Відійди від нього, або я знищу тебе на місці.
Кара з ейджем в руці виглядала навіть більш люто, ніж Ніккі. Вона зайняла позицію по інший бік від відьми, блокуючи її. Перш, ніж Шота встигла повторити закляття, Річард важко звалився біля мармурових плит, оточуючих фонтан.
Він задихався, жах рвав його душу. Якась частина його все ще була там, поряд з Келен, що билася в руках головорізів. Він все ще відчував гостре лезо, що розсікає йому горло.
Річард обережно доторкнувся до шиї, але не знайшов там ні зяючої рани, ні крові. Він відчайдушно не хотів відпускати з пам'яті образ Келен, і в той же час із жахом уявляв її страх і безнадію. Єдине, чого він хотів більше всього на світі — це назавжди стерти зі своєї пам'яті страшне видовище. Він не усвідомлював до кінця, де знаходиться. Він не розумів, що сталося, і не зміг би з упевненістю сказати, що реальне, а що — ні.
Він намагався визначити: живий він чи вже на грані смерті? Чим було це заплутане видіння: явою або передсмертною галюцинацією, що супроводжувала його в світ смерті? Останньою ілюзією, яка буде терзати свідомість, поки з нього витікає його життя? Він понишпорив навколо, намацуючи тіла, які повинні були лежати тут же, поруч з ним, в цій ямі.
Поки Кара перегороджувала шлях відьмі, захищаючи свого лорда Рала, Ніккі залишила сперечатися з Шотою, опустилася на підлогу поруч з Річардом і обняла його за плечі.
— Річард, що з тобою? — Чаклунці довелося нахилитися нижче, щоб заглянути в його очі. — Ти немов Володаря побачив.
Не звертаючи
Образ Келен все ще стояв перед його очима. Вона кликала його, викрикувала його ім'я… Улюблений голос луною віддавався у свідомості Річарда, розриваючи на частини його серце. Їх розлука була такою довгою! А несподівана зустріч в такий момент виявилася справжнім потрясінням.
— Все добре, Річард, — сказала Ніккі. — Я поруч. Ти — тут, з нами.
Річард притиснув руку до чола.
— Скільки часу мене не було?
Ніккі задерла брови.
— Не було?
— Думаю, Шота щось зі мною зробила… Що? І як довго це тривало?
— Я не дозволила їй нічого зробити. Я втрутилася, не давши їй можливості навіть спробувати. Ледве вона торкнулася твого підборіддя, я її зупинила. Вона нічого не встигла зробити — у неї просто не було на це часу.
Перед очима Річарда все ще стояла Келен. Вона кричала і билася в утримуючих її брудних лапах імперських солдатів. Він скуйовдив волосся тремтячими пальцями.
— У неї було достатньо часу.
— Мені так шкода, — прошепотіла Ніккі. — Мені здавалося, я зупинила її досить швидко.
Він не думав, що зможе так жити. Сумнівався навіть, що у нього вистачить сил, щоб глибоко зітхнути. Здавалося, відчай вже ніколи його не покине. Він більше не міг стримувати свої муки, свій біль, свої сльози. Ніккі мовчки притисла його обличчя до свого плеча, вкриваючи в своїх рятівних обіймах.
Все здавалося таким марним. Це кінець. Все пропало. Він завжди говорив, що перемогти армію Джегана неможливо. У них немає шансів. Орден занадто сильний, він виграє війну, і Річард нічого не може з цим поробити. Залишається тільки чекати смерті, жахливої смерті, яка неминуче наздожене їх усіх.
Шота ступнула ближче до мармурового краю басейну, де сидів Річард, підходячи з протилежного від Ніккі боку, і спробувала покласти руку йому на плече. Але її зап'ястя перехопила Кара.
— Пробач, що довелося так вчинити з тобою, Річард, — вимовила Шота, не звертаючи уваги на Морд-Сіт. — Але ти повинен був побачити це своїми очима, щоб зрозуміти, що…
— Заткнися, — перебила її Ніккі. — І тримай свої руки подалі від нього. Ти що, не розумієш, що завдаєш йому біль? Може, досить? Хіба обов'язково заподіювати страждання? Невже ти не можеш допомогти без того, щоб одночасно не ранити його або не доставити неприємності?
Шота прибрала руку. Ніккі обхопила долонями обличчя Річарда, стираючи великим пальцем сльози з його щоки.
— Річард…
Він вдячно кивнув у відповідь на її ніжну турботу, не в силах вимовити ні слова. Він все ще чув, як Келен кличе його… Бачив, як вона намагається вирватися з безжальних рук… Поки він живий, ця картина буде переслідувати його. Більше всього на світі він хотів би вирвати її з жорстоких лап Ордена, позбавити від видовища своєї страти. Йому необхідно повернутися туди, зробити що-небудь, позбавити її від такого нелюдського поводження. Він не перенесе того, що її світ зруйнувався, поки вона дивилася, як його вбивають.