Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

Гудкайнд Террі

Він знав, що Карі і Ніккі теж був необхідний відпочинок, тому наполіг, щоб кожна зайняла окрему кімнату. Жінки наполягали, що повинні знаходитися в одній кімнаті з Річардом і охороняти його, однак він показав їм свою зброю, яке завжди тримав під рукою, навіть під час сну. До того ж побачивши, яка кількість людей патрулює прилеглі вулиці, вони трохи вгамували свій запал. А коли він нагадав, що від них буде більше пуття, якщо вони як слід відпочинуть, жінки неохоче підкорились. Для них усіх спокійний сон, якого вони дуже потребували, та ще й без необхідності чергувати частину ночі, був справжньою

розкішшю.

Віктор пообіцяв приїхати вранці, щоб провести Річарда і Кару. Іцхак запевнив їх, що до часу їх від'їзду коні будуть готові. І Віктор і Іцхак жалкували, що він від'їзжає так швидко, але розуміли, що у нього на це є причини. Ніхто з них не запитав, куди вони прямують, ймовірно, тому, що обидва почували себе ніяково, говорячи про жінку, в існування якої жоден з них не вірив. Кожного разу при згадці про Келен Річард починав відчувати деяке напруження між собою і співрозмовниками.

Від виду з високого вікна його кімнати у Річарда перехопило дух. Трохи нижче готелю, розміщеного на пагорбі, знаходився майданчик зі статуєю Сильної Духом. Світло в лампі було приглушене, тому ніщо не заважало йому милуватися статуєю з білого мармуру в кільці факелів у високих залізних підставках. Він ліниво згадував, як не раз дивився з цього схилу на будівництво імператорського палацу. Цей вид був мало схожий на той. У нього було відчуття, ніби він закинутий у зовсім інше життя, якого він не знав, і яке тече по невідомих йому правилах. Іноді він задавався питанням, а чи не втратив він і справді розум.

Ніккі в своїй кімнаті на першому поверсі, ймовірно, не могла бачити статуї, але Кара, чия кімната була поруч, безсумнівно повинна була милуватися таким же видом. Його цікавило, чи звернула вона увагу на статую, і якщо все ж звернула, що думає про неї. Річард не міг уявити, що це означає — не пам'ятати Келен і того, що вона для нього означає. Він задавався питанням, чи відчувала Морд-Сіт, що живе якимось іншим життям… чи вона теж вважала, що він збожеволів.

Річард не міг зрозуміти того, що сталося, що змусило всіх забути про існування Келен. У нього жевріла надія, що люди в Алтур-Ранзі її пам'ятають, що та проклята магія торкнулася лише тих, хто перебував поблизу під час її зникнення. Тепер ця надія згасла. Незалежно від причини, проблема поширилася широко.

Річард сперся на умивальник, відкинув голову і на мить заплющив очі. Його шия і плечі боліли від перенесення важкої поклажі, поки вони пробиралися через густий ліс, який з часом починав здаватися йому нескінченним. Під час швидкого і важкого переходу навіть проста розмова вимагала великих зусиль. Він відчував полегшення від того, що далі не доведеться йти пішки. Коли він закрив очі, перед ним немов пробігли парадом ті нескінченні ліси, а його ноги немов все ще йшли і йшли.

Річард позіхнув, стягнув через голову перев'язь меча і поклав його на стілець біля умивальника, потім зняв сорочку і кинув на ліжко. У нього промайнула думка, що непогано б випрати дещо з одягу, але для цього він був надто змучений. Все, чого йому хотілося — вимитися, впасти в ліжко і спати…

Тримаючи в руці мильну мочалку, він знову підійшов до вікна. Нерухому тишу ночі порушував тільки звук цикад. Він дивився на статую і не міг відірвати погляду. У ній

було стільки від Келен, що це завдавало біль. Він змушував себе не думати про те, які жахи загрожують їй, яка мука може її очікувати. Від неспокою йому було важко дихати. Щоб справитися з собою, він примусив себе згадати посмішку Келен, її зелені очі, її руки, що обіймають його, м'який стогін, з яким вона іноді цілувала його.

Він повинен знайти її.

Він опустив мочалку у воду, стиснув, спостерігаючи, як брудна вода стікає в мушлю і побачив, як тремтять його руки.

Він повинен знайти її.

У спробі відволіктися він пильно розглядав умивальник, прикрашений по краю візерунком з виноградних лоз. Малюнок був не зеленим, а синім, ймовірно, щоб гармоніювати з шпалерами в синю квіточку на стінах, блакитними квітами на простих фіранках і синім покривалом на ліжку. Іцхак проробив відмінну роботу — в його готелі панували тепло і затишок.

Вода в раковині, що нагадувала тихе лісове озеро, з незрозумілої причини раптово здригнулася.

Річард стояв нерухомо, втупившись на неї.

По поверхні води несподівано пройшли концентричні хвилі, наче встала дибки шерсть на спинці кішки.

А потім вся будівля здригнулося, ніби хтось величезний вдарив по ній. Одна з шибок тріснула, і тут же з протилежного боку будівлі долинув звук тріску дерева.

Річард присів, завмер з розширеними очима, не в силах зрозуміти, що викликало такий незбагненний звук.

Першою думкою було, що десь впала секвойя, але він не пам'ятав поблизу таких великих дерев.

Через секунду пролунав другий удар, ще голосніше, ще ближче. Будівля затряслася, почали руйнуватися дерев'яні частини. Він дивився на стелю, боячись, що та може рухнути.

Наступний удар знову струснув будівлю. Вона руйнувалося з таким звуком, ніби будинок кричить від болю, коли його ламає якась невідома сила.

Удар. Тріск. Голосніше, ближче.

Річард доторкнувся пальцями руки до підлоги, щоб зберегти рівновагу. Будівля тремтіло від важких поштовхів. Щось невідоме швидко наближалося.

Удар. Крах. Ще ближче.

Вечірній повітря наповнилося тріском дерева, виттям, лютими криками. Будівля захиталася. Вода в умивальнику хлюпалася через металевий край, прикрашений синіми виноградними лозами. Звуки тріскаючих балок і руйнування стін злилися в один безперервний рев.

Раптово ліва стіна, що розділяла їх з Карою кімнати, немов вибухнула. Піднялася хмара пилу. Шум стояв оглушливий.

Щось велике, чорне, розміром майже з кімнату, пройшло через стіну, ламаючи дранку, відкидаючи шматки штукатурки і уламки, підняті в повітря ударом.

Люта сила удару зірвала з петель двері, а у вікні розбилося не тільки скло, але і вилетіла рама.

Уламки понеслися по кімнаті. Один з них збив стілець, на якому лежав меч, інший врізався в далеку стіну. Його меч був десь поза досяжністю. Один з обломків сильно вдарив Річарда по нозі, так, що він упав на коліно.

Жива тьма швидко заповнювала руїни, приховуючи уламки і занурюючи їх у неймовірний кружляючий морок.

Крижаний жах заповнив кожну клітинку тіла Річарда.

Він бачив холодну хмару свого дихання, хрипів від зусиль, борючись зі своїми неслухняними ногами.