Диваки
Шрифт:
Микола сам не кашляв, лише вдоволено, з викликом дивився на неї ледь примруженими, лукавими очима.
Кашель не вщухав. Одні вмовкали, інші починали. Найбільше старався Шморгун Олег, аж посинів бідолаха. Сашко кашляв тихенько, в кулачок.
Коломієць Світлана крутила головою, осудливо позираючи на подружок, які теж кашляли. Де ж такії, ну нехай уже хлопці, а то й дівчата коять отаке!..
Шинкаренко Оля відсунулась од Миколи на самісінький краєчок парти, даючи учительці
Але невдовзі Олі самій захотілося кашлянути. Невідомо, чи то просто випадково з’явилося у неї таке бажання, чи, може, її заразили інші своїм бухиканням.
Вона з усієї сили намагалася затамувати в собі це недоречне бажання, а воно все більше й більше вимагало вволити його. І Оля, врешті, не витримала.
Микола, вчувши її кашель, посміхнувся радо, зловтішно.
Валентина Михайлівна також поглянула на
Шинкаренко Олю, тоді — на Петренка Миколу. Помітила його посмішку, і нараз її пронизала якась думка. Рішуче вийшла на середину класу, щоб її добре видно було всім учням, виждала, доки спала трохи нова хвиля кашлю, вдихнула повітря і щосили:
— Кахи-кахи-кахи!
Зразу ж, всього на коротку мить, у класі запанувала мертва тиша. Наступної хвилини учні вибухнули голосним реготом:
— Ха-ха-ха-ха!..
Микола сидів, як на гарячій сковорідці.
— Мені здається, що вас піддурили, і той, хто підмовив вас на це, сам мовчав, — сказала Валентина Михайлівна, коли всі пересміялися і трохи вгамувались. — Щиро вам раджу далі бути обачнішими, не такими довірливими, — порадила. — Ну, а тепер розпочнемо урок… Так хто з вас скаже, що було задано додому?
Першою підняла руку Шинкаренко Оля.
На перерві, як тільки вийшла вчителька, в класі зчинився галас. З обуренням накинулися на Миколу. Ну як це так, вони всі кашляли, а він у той час нищечком сидів. Це ж нечесно, не по-товариському. Правильно казала вчителька…
Лише Сашко стояв мовчки біля вікна і спостерігав за тим, що діялося в класі. Аж коли вийшли після уроків зі школи, мовив осудливо:
— Миколо, вони правду говорили…
— І нехай! Я таке вигадаю, що з неї теж сміятимуться.
— Кота в клас принесеш?
— Таке скажеш! От якби джмелів або павуків наловити… Коли в нас ботаніка?
— Післязавтра. Третій урок…
Розділ шостий
ДЕ ВЗЯЛАСЯ ШУРА-БУРА…
Другого дня після уроків хлопці довго блукали вигоном, левадою, городом, але джмелів так і не наловили. Знайшли одного невеликого в будячинні, поклали в сірникову коробочку, та він був такий кволий, що скоро й ніжками перестав ворушити.
Потім нишпорили
Захотіли їсти. Микола запросив до себе додому полуднувати. Дістав з буфета глечик із медом, намазав по великій скибці хліба, налив у чашки молока.
Аж це, звідки не візьмись, — оса. Мабуть, через кватирку влетіла, зачувши солодке. І така настирлива, така нахабна — її відгонять, а вона просто в рот лізе.
— Сашко! — вигукнув Микола. — Ой, які ж ми дурні!
— Чого?
— Ос треба наловити!
— Де ж ти їх наловиш?
— Зараз побачиш, — схопився Микола.
Узяв із буфета тарілку, налив у неї трохи меду, відчинив вікно, виставив на підвіконня.
Не встигли хлопці допити молоко, як тарілку вже обсів цілий рій ос.
— Значить, так, — підвівся з-за столу Микола. — Я накриватиму їх стаканом, а ти банку держатимеш, — показав на краєчок підвіконня. — Підсуну стакан, струшу осу — зразу затуляй її кришкою, щоб не вилетіла. Зрозумів?
— Зрозумів.
— Бери он банку. Та не ту… З кришкою.
Наловили десятка зо два ос.
— Досить, — сказав Микола. — Нехай посидять у банці до завтра.
— Не помруть з голоду?
— Ось я їх погодую.
Відкрив трохи банку, щоб накрапати в неї меду, і оса так боляче вжалила в руку, що мало усіх не випустив.
В цей час рипнули двері, в хату зайшла мати. Побачила банку з осами, запитала:
— Навіщо вони вам? Вулика осиного надумали собі завести, чи що?
— Та-а… В школу треба… — ухилився від пояснень Микола. — Сашко, візьми з собою їх. Завтра віднесемо.
— Не подохли? — спитав Микола, як тільки переступив уранці поріг Сашкової хата.
— Бачиш, як працюють, — підняв зі столу банку Сашко.
— Я ж казав… Давай мені її в сумку.
— Ого, як у тебе спухла рука! Як пампушка, — помітив Сашко. — Не болить?
— Уже ні. Зразу дуже пекла.
— А з цими що робити? — взяв коробочку з павуками. — Викинути?
— Не треба. Підпустимо до ос.
На великій перерві перед третім уроком Микола десь роздобув велику скляну чорнильницю з бронзовою, схожою на шолом, кришечкою. Зачинився з Сашком у шкільній комірчині, де стояли граблі, лопати та інший інвентар. Скрутив аркуш зошита трубкою, приставив до чорнильниці.
— Подерж, — сказав Сашкові.— Будемо переселяти.
Сам узяв банку, відсунув на ній трохи кришку, перевернув догори дном і витрусив ос у чорнильницю.
Зате з павуками поморочилися. Лише одного вдалося загнати до ос. Другий утік з-під самої кришечки.