Доктор Сон
Шрифт:
Що його хвилювало, то це бажання випити. Налигатися, якщо не висловлюватися з зайвою делікатністю. Надудлитися, набратися до нестями. Тепло вранішнього сонця, це таки добре, і м’язи після доброї роботи приємно гудуть, і прокидатися вранці без похмілля, але ціна – всі ці божевільні видіння й сновидіння, не згадуючи вже про безладні думки про померлих чужих людей, які знаходять собі шлях крізь його захисну систему, – занадто висока.
Занадто висока, щоби таке витримувати.
Він сидів на єдиному в своїй кімнаті стільці й читав роман Джона Сендфорда при світлі єдиної в кімнаті лампи, допоки у двох міських церквах, де були дзвони, не задзвонили сьому годину ранку. Тоді він натягнув свої нові (тобто
«Мені треба забиратися звідси. Вертатися знов до Флориди. Нахер цей Нью-Гемпшир, де сніг, либонь, іде навіть Четвертого липня в непарні роки».
Йому відповів голос Хеллорана, тим самим добрим тоном, який запам’ятався йому з дитинства, коли Ден був ще Денні, але під тим голосом вчувалось сталеве підґрунтя.
«Краще б ти вже десь зупинився, любий, бо не будеш здатен зупинитись ніде».
– Іди ти нахер, старигане, – пробурмотів він.
Він знову пішов до «Червоного яблука», бо крамниці, в яких продавався міцний алкоголь, залишатимуться зачиненими ще щонайменше годину. Він повільно походжав між винним і пивним кулерами, міркуючи, і нарешті вирішив, що, якщо він збирається напитися, то мусить вже зробити це якомога безвстидніше. Він ухопив дві пляшки «Громовиці» [75] (вісімнадцять відсотків алкоголю, достатньо добре число, коли до віскі тимчасово нема доступу), вирушив проходом у бік каси, та потім зупинився.
75
«Thunderbird» («Громовиця») – дешеве (міцність від 13 до 18 %) вино, яке почало вироблятися і набуло популярності зразу після скасування 1933 р. Сухого закону; згадується в безлічі пісень і анекдотів.
«Потерпи ще один день. Дай собі ще один шанс».
Він припускав, що здатний на це, але навіщо? Щоби знову прокинутися в ліжку разом з Томмі? З Томмі, в якого половина голови провалена? Чи, може, наступного разу буде Діні, яка пролежала у тій ванні дві доби, поки домовряднику нарешті не набридло стукати, він скористався своїм майстер-ключем і знайшов її. Він цього не міг знати, якби тут був Еміль Кеммер, той би абсолютно беззастережно з цим погодився, але ж ні. Він-то знав. То навіщо перейматися?
«Може, ця гіперчутливість минеться. Може, це просто фаза така, парапсихологічний еквівалент білої гарячки. Може, якщо ти потерпиш трохи часу…»
Але час змінився. Це те, що розуміють тільки алкоголіки й нарики. Коли ти не можеш спати, коли тобі лячно озирнутися, бо боїшся побачити там щось жахливе, час видовжився й виростив собі гострі зуби.
– Вам чимсь допомогти? – запитала продавчиня, і Ден зрозумів,
(гадське сяйво, чорти б його забрали)
що він її нервує. А чом би й ні? З його нечесаним після ліжка волоссям сторчма, з темними колами навкруг очей і смиканими, непевними рухами він, мабуть, скидався на метамфетамінового фріка, який саме вирішує, чи не витягти свого вірного суботнього спецвечірнього [76] і попрохати все, що є, в касі.
– Ні, – відгукнувся Ден. – Я щойно зрозумів, що забув свій гаманець вдома.
Він поклав зелені пляшки назад до кулера. Коли він його вже закривав, вони прошепотіли йому ласкаво, як то друг промовляє до друга: «До скорого побачення, Денні».
76
«Saturday Night Special» –
Біллі Фрімен чекав на нього, закутаний ледь не по самі брови. Він простягнув кашкет з вишитим спереду написом ЕННІСТОНСЬКІ ЦИКЛОНИ.
– Хто такі збіса Енністонські Циклони? – запитав Ден.
– Енністон за двадцять миль на північ звідси. Коли йдеться про футбол, баскетбол і бейсбол, вони наші архісуперники. Як хтось побачить його на тобі, то й сніжку собі в потилицю можеш отримати, але це єдиний, який я знайшов.
Ден натягнув кашкет собі на голову.
– Тоді вперед, Циклони.
– Правильно, бодай тобі не буде кадила, щоби не забрикала кобила. – Біллі оглянув його. – Ти в порядку, Денно?
– Майже не спалося вночі.
– Це я чую. Клятий вітер таки насправжки вив, атож? Голос – як в моєї колишньої, коли я їй було ласкаво пропонував зайнятись злегка коханням ввечері у понеділок. Роботу робити готовий?
– Готовий, як завжди.
– Добре. Тоді беремося. День буде клопітним.
День дійсно виявився клопітним, але під полудень визирнуло сонце і температура знову піднялася вище п’ятдесяти [77] . Сніг танув, і Тінітавн сповнився звуками сотень маленьких водоспадів. Настрій Дена підвищувався разом з температурою, він навіть вловив себе на тому, що наспівує («Юначе! Колись і я був у твоїй шкурі!» [78] ), штовхаючи поперед себе снігоздувач по двору маленького торговельного центру при толоці. Нагорі, під легким бризом, що був уже далеко не тим виючим вітром минулої ночі, лопотів баннер з написом: ГРАНДІОЗНІ ВЕСНЯНІ ЗНИЖКИ ЗА ЦІНАМИ ТІНІТАВНА!
77
50o за Фаренгейтом = 10 oС.
78
Фраза з диско-маршової пісні гурту «Village People», у якій співається, як добре мандрівнику ночувати й розважатися в хостелі Християнської асоціації молоді (YMCA).
Видінь не було жодних.
Відбивши на таймері час закінчення роботи, Ден повів Біллі повечеряти до «Чак-Воза» [79] , де замовив їм обом стейки. Біллі зі свого боку запропонував купити пиво. Ден похитав головою.
– Тримаюся подалі від алкоголю. Не без причин, бо щойно розпочну, зупинитися інколи буває важко.
– Ти міг би про це побалакати з Кінгслі, – сказав Біллі. – Він через випивку довів себе до розлучення ще років з п’ятнадцять тому. Зараз він у повнім порядку, от тільки дочка з ним так і не балакає.
79
«Chuck Wagon» – пересувна їдальня; назва бере початок від похідної кухні на возі, з якої 1866 р. почав годувати своїх ковбоїв техаський ранчер Чак Гуднайт.
За обідом вони пили каву. Багато кави.
Ден повертався до свого лігвища на третьому поверсі на Еліот-стрит втомлений, повний гарячої іжі й радий тому, що тверезий. Телевізора в його кімнаті не було, але ще залишалася остання частина роману Сендфорда, тож він і поринув у нього з головою на пару годин. Вуха залишалися нашорошеними щодо вітру, але той не здіймався. Йому подумалося, що буря минулої ночі була останнім залпом зими. І це було чудово, як на нього. Він ліг о десятій і майже негайно заснув. Вранішній візит до «Червоного яблука» здавався йому тепер туманним, наче він ходив туди у стані гарячкового марення, а тепер та гарячка минулася.