Довга ніч над Сунжею
Шрифт:
… аж зненацька Глобус поточився, а затим упав на коліна.
Ронні спинився. Він стояв, здоровий, як лут, і хитаючись, утирався рукавом,
— Убий! — ревла юрма, дедалі звужуючи й звужуючи коло довкруг майданчика. — Убий! Убий!..
Глобус почав підводитися. Він був у нокдауні, але сили хутко верталися і з нього ще міг бути боєць.
Коли він прийняв стойку, американець з розвороту вгатив його кулаком по черепу.
Глобус упав.
Ронні схилився над ним і знову став утиратися рукавом. Хтось у юрмі почав одлічувати секунди. На рахунок «вісім» Глобус повернув голову вбік, і з рота в нього побігла кров.
— Готовий? — спитався хтось поруч.
Я кивнув.
— Отакі з них бійці, з цих росіян, —
— Ніколи їм не здолати американців, — підтримали його в юрмі.
— А хіба це головне? — раптом поспитавсь я.
Довкруг замовкли.
— А що ж? — нарешті поцікавився бородань в панцерному жилеті.
— Найголовніше те, — з притиском сказав я, витримавши довгу паузу, — що ні янкі, ані росіянам ніколи не здолати інших народів. Таких, як, скажімо, українці.
— Або чеченці, — сказав бородань.
Я озирнувся. Молочнобіла завіса туману почала танути. Над Сунжею поволі займався світанок. Ще яких півгодини — і росіяни рушать у наступ, змітаючи все на своїм шляху.
– І чеченці теж, — погодивсь я.