Доводи розсудку
Шрифт:
Елізабет була не настільки задоволена собою, як її батько. Тринадцять років була вона господинею Келлінч-холла, де управляла й головувала із самовладанням і рішучістю, які нікого не наштовхнули б на думку про те, що вона молодша за свої літа. Протягом тринадцяти років вона віддавала розпорядження, укладала домашні закони, першою йшла до карети й відразу після леді Рассел виходила з будь-якої вітальні чи їдальні округу. Протягом тринадцяти років зимові морози були свідками того, як вона відкривала в цьому пустельному краї нечасті бали, а коли садки вкривалися весняним цвітом, подорожувала з батьком до Лондона, щоб провести кілька приємних тижнів у світському товаристві. Усе це вона добре пам'ятала, а коли згадувала про те, що їй уже двадцять дев'ять років, це її трохи засмучувало і трохи турбувало. Вона була цілком задоволена з того, що залишилася такою ж вродливою, як і раніше, але наближався критичний вік, і їй хотілося бути впевненою в тому, що через
До того ж ця книга, і особливо історія її власного сімейства увесь час нагадувала їй про одне розчарування, її розчарував можливий спадкоємець, той самий містер Вільям Волтер Елліот, чиї права так великодушно підтверджував її батько.
Ще зовсім юною дівчиною вона дізналася про те, що він стане баронетом, якщо в неї не буде брата, і тому вирішила вийти за нього. Батько завжди схвалював це рішення. Вони не знали його хлопчиком, але незабаром після смерті леді Елліот сер Волтер шукав знайомства з ним і, хоча його намагання були зустрінуті не дуже привітно, наполегливо продовжував свої старання, вибачаючи молодому чоловікові нерішучість, властиву його віку; і під час однієї з їхніх подорожей до Лондона, коли краса Елізабет тільки почала розцвітати, містерові Елліоту довелось-таки їм відрекомендуватися.
Він був тоді ще зовсім молодим, захопленим вивченням права. Елізабет визнала його дуже милим та укріпилася у своїх намірах. Його запросили до Келлінч-холла, де до кінця року він був предметом розмов. Але гість, якого так очікували, не приїхав. Наступної весни його знову побачили в Лондоні, визнали таким самим милим, знову люб'язно запросили, очікували — і він знову не приїхав. Наступною новиною про нього було те, що він одружений. Замість того, щоб стати щасливим спадкоємцем дому Елліотів, він купив собі незалежність, зв'язавши себе з багатою жінкою більш низького народження.
Це образило сера Волтера. Як глава родини він вважав, що треба було спочатку порадитися з ним, особливо після того, як він привселюдно удостоював його увагою. «їх могли бачити разом, — зазначив він, — одного разу в Таттерсолзі та двічі в кулуарах Палати громад». Сер Волтер висловив свій осуд, але на нього явно не зважили. Містер Елліот навіть не намагався вибачитись і виявляв байдужість до відсутності будь-якої уваги з боку сімейства такою ж мірою, якою, на думку сера Волтера, він був цієї уваги недостойний. Їхнє знайомство було припинено.
Ця неприємна історія з містером Елліотом і через декілька років викликала гнів у Елізабет, адже він подобався їй і сам по собі, і особливо як спадкоємець батька, і лише його вона, з її непохитною фамільною гордістю, вважала гідним чоловіком для старшої дочки сера Волтера Елліота. Від першої до останньої літери алфавіту він був єдиним баронетом, якого вона так щиросердно визнавала рівним собі. Але він повівся так низько, що навіть тепер (улітку 1814 року), носячи чорні стрічки на знак жалоби по його дружині, вона не могла вважати його вартим своїх думок. Сором першого шлюбу ще можна було вибачити, тим більше що не було підстав подумати, що він був увічнений спадкоємцем, якщо тільки містер Елліот не зробив чогось жахливішого; але він, як повідомляли добрі друзі, говорив про них усіх нешанобливо, з нехтуванням і презирством згадував рід, до якого належав, і честь, яка йому випадала. А це вже пробачити неможливо.
Такими були думки та почуття Елізабет Елліот, такі турботи затьмарювали, такі хвилювання різноманітили монотонність, витонченість, добробут і пустоту її життя; такі почуття робили цікавішим довге та спокійне перебування в селі, тому що вона не мала ні звички допомагати ближнім, ні талантів та захоплюючих занять, які могли б скрасити його одноманітність.
Та ось думками Елізабет оволоділа нова турбота. Батька дедалі більше непокоїли грошові справи. Вона знала, що тепер він брав до рук «Книгу баронетів», аби відвернути свої думки від численних рахунків своїх купців і неприємних натяків містера Шеперда, свого повіреного. Келлінч був гарним маєтком, але він не повною мірою відповідав уявленням сера Волтера про те, що личить його володарю. Поки була жива стримана й ощадлива леді Елліот, сер Волтер провадив життя, яке відповідало його доходу; але з нею вмерла й уся ця розсудливість, і з того часу він витрачав більше, ніж дозволяв дохід. Було неможливим тратити менше; він дозволяв собі лише те, що було життєвою необхідністю для сера Волтера Елліота, але, незважаючи на свій бездоганний спосіб життя, він щодалі більше залізав у борги, і йому так часто про це нагадували, що
Сер Волтер міг розпоряджатися лише невеликою частиною маєтку, але навіть якщо б кожен акр землі був під його орудою, нічого б не змінилося. Він зволив заставити ту частину, що була в його розпорядженні, але щось продати він би ніколи не зміг. Ні, він ніколи так не зганьбить своє ім'я. Маєток Келлінч мусить перейти до нащадків суцільним та неподрібненим, яким колись перейшов до нього.
Двоє друзів, що користувались найбільшою довірою, — містер Шеперд, який жив у ближньому містечку, і леді Рассел були запрошені, щоб дати пораду; і батько, і дочка очікували, що хтось із них підкаже їм, як позбутись обтяженості боргами та зменшити витрати, не нашкодивши при цьому ні смаку, ні честі.
Розділ II
Бувши ввічливим та обачним адвокатом, містер Шеперд, хоч би як він ставився до сера Волтера, не хотів викликати його невдоволення і тому, відмовившись дати навіть малесенький натяк, радив покластися на безпомилкову розсудливість леді Рассел і сповна очікував од її здорового глузду саме тих рішучих заходів, які, на його думку, були єдиним виходом із цього скрутного становища.
Леді Рассел була надзвичайно стурбована цим ділом і довго й ретельно міркувала над ним. Її рішення завжди були скоріше розважливими, ніж швидкими, а цей випадок виявився для неї вкрай важким через його суперечливість. Вона була жінкою з чистим серцем та тонким почуттям честі. Але вона так боялася завдати прикрості серові Волтеру, так піклувалася про добре ім'я його сім'ї, оцінювала його потреби з таким аристократизмом, як могла тільки людина, наділена розумом та чесністю. Вона була доброю, чуйною та великодушною жінкою, здатною на міцні прихильності, а її манери, бездоганна поведінка і суворі правила вважались взірцем уміння поводитись. Вона мала витончений розум і була, загалом кажучи, практичною та послідовною, але ставилася з упередженням до походження; вона високо цінувала звання та суспільний стан і не помічала вад тих, хто їх має. Оскільки її чоловік мав більш низьке звання, вона віддавала все належне чину баронета, і сер Волтер, не тільки як давній знайомий, уважний сусід, у селі якого вона жила, чоловік її найкращої подруги, батько Енн та її сестер, а лише тому, що він був сером Волтером, заслуговував, на її погляд, найдбайливішого ставлення та найтеплішого співчуття до своїх нинішніх труднощів.
Вони мусять витрачати менше — це не викликало жодного сумніву. Але її дуже непокоїло, як це можна зробити, не завдавши кривди йому та Елізабет. Вона накидала плани економії, здійснила точні розрахунки, а також зробила те, до чого ніхто не додумався: вона порадилася з Енн, яку ніколи не заносили до числа зацікавлених у справі. Її поради певною мірою вплинули на план економії, який накидала леді Рассел. Нарешті, цей план подали на розгляд сера Волтера. Усі поправки Енн було зроблено на користь чесності та проти марнославства. Вона добивалася більш рішучих заходів, повнішого оновлення, швидшого врятування від боргів та вищої байдужості до всього, окрім справедливості.
— Якщо ми зможемо вмовити твого батька, — сказала леді Рассел, переглядаючи папір, — багато чого можна зробити. Якщо він згодиться з цими настановами, через сім років у нього буде все гаразд. Сподіваюсь, ми зможемо переконати його та Елізабет, що зменшення витрат не пошкодить статечності Келлінч-холла, а сер Волтер Елліот не втратить належної гідності в очах людей розумних, якщо він буде поводитись як людина з твердими принципами. Та й справді, що йому залишається зробити, як не те, що вже зробило багато з наших найзнатніших сімейств, та й іншим це б не завадило? Нічого дивного в цьому не буде, і саме побоювання видатися дивним часто примушує нас страждати або спонукає до безглуздих вчинків. Я покладаю великі надії на нашу перемогу. Ми мусимо бути серйозними та рішучими: зрештою, борг треба повертати. Хоча почуття джентльмена та власника маєтку багато значать, репутація чесної людини має більше значення.