Дзвін сонця

Казанцев Александр Петрович

Чекаючи грому з блискавками, що мали от-от упасти на нього, Сірано по-особливому сприйняв це знайоме місце, де проминули його останні роки з тих пір, як він ступив сюди дванадцятилітнім хлопчаком, котрий міг кинутися в вогонь і воду, але тремтів від одного лише імені абата Гранже.

Як же він змінився відтоді!

Не одразу зійшовся він з товаришами по колежу. Горбатий ніс Сірано з перших днів став об’єктом глузувань і знущань однолітків, котрим, як відомо, чуже бережливе ставлення до ближнього, а тим паче — милосердя.

Однак Савіньєн зумів постояти за себе, і не так кулаками, як гострим

язиком та веселою вдачею. Він так зло висміював своїх кривдників, що ті не наважувалися більше глузувати. А жарти Сірано, що передавалися учнями з вуст у вуста, поступово зробили його улюбленцем багатьох, хоча й не бракувало тих, хто не вибачав йому дошкульності, щоправда, ними ж і викликаної.

Сірано не раз опинявся в карцері через свої влучні слова не тільки на адресу учнів, а й учителів. Він придумував їм прізвиська, які швидко підхоплювали його товариші. Так, услід за Сушеним педантом, ввійшли в ужиток: Цап у рясі, Святе барило, Змія в сутані та інші не менш в’їдливі клички.

Серед його оточення були і ябеди-донощики, які, аби вислужитися в очах колежського начальства, повідомляли вихователям, як їх називають позаочі вихованці і хто дав ті прізвиська. Абат Гранже залюбки позбувся б цього юного гострослова, якби той не був стипендіатом одної з прилеглих до Парижа єпархій завдяки клопотанню впливового єпископа. Отож-бо Савіньєна змушені були терпіти в колежі.

Попервах Сірано нудьгував за домівкою, хоча в нього з батьком склалися неприязні стосунки. Зате з теплотою і щирістю він згадував маму, а ще — свого першого учителя, сільського кюре, і, звичайно, друга дитинства Кола Льобре. Той не належав до дворянського стану і тому не зміг потрапити в колеж де Бове.

Та поступово товариші звикли до Савіньєна, вже не кепкували з його носа і визнали Сірано своїм верховодом, залюбки запам’ятовуючи створені ним в’їдливі віршики й епіграми. Під час їхніх спільних вилазок у Латинський квартал у супроводі вибраних самим абатом Гранже надійних студентів Сірано розмовляв із місцевою молоддю на вільні теми, співав пісень, читав сповнені юнацьких пристрастей свої вірші.

І познайомився з красунями! Прекрасними, створеними для сонетів і серенад, гордими і неприступними на перший погляд, таємничими і загадковими. Але він бачив і “веселих дівиць”, правда, здалеку, остерігаючись навіть підійти до них. Його сміливіші в цьому товариші потім відмолювали свою відвагу в церкві колежу…

Сірано довелося бути присутнім і на двох викликах на дуель. І він зачарувався благородною, романтичною процедурою, вишуканою, просякнутою отрутою, ввічливістю, шаленою рішучістю людей, які щойно обіймалися і раптом запалилися бажанням убити один одного через гостре слівце або допитливий погляд на подругу розлюченого ревнивця.

Сірано подумки уявляв себе на місці тих молодих дворян, що враз посварилися і над усе поставили свою честь. І в нього хололо серце, хотілося на власні очі побачити розв’язку й заради цього хоч цілу ніч просидіти на монастирській стіні, про яку говорили дуелянти. Але Сірано не відав, як її знайти.

Словом, Латинський квартал збагатив

його не менше, ніж антична філософія. А все разом узяте, доволі суперечливе, формувало Сірано таким, яким він став. Саме такого вів з горища розгніваний Гранже.

І сталося те несприятливого для Сірано дня — по всьому колежу пройшов поголос, що в ньому з’явився хрещений індіанець із племені майя, якого вивезли з Америки іспанці, а молодий король Іспанії передав його своїй кузині королеві Анні Австрійській. Вона ж, налякана розфарбованим обличчям індіанця, не знала, що з ним робити, і направила його прислужувати в колеж де Бове, бо вважалася опікункою цього закладу.

Служба індіанця, як перешіптувалися, буде пов’язана з притаманною йому природною жорстокістю, але до завоювання іспанськими конкістадорами Америки і поширення на півострові Юкатан християнства, там лютувала сумна язичеська релігія з людськими жертвуваннями. Жрець виривав із грудей приреченого серце, а ще теплий труп скидали з високої піраміди для пожирання внизу на священному бенкеті.

І от мешканець тих місць, звичайно, незважаючи на обернення в християнство, повинен принести дикунський фанатизм батьків і дідів, карати винних учнів колежу, стати його екзекутором.

Коли абат Гранже ввійшов із Савіньєном у коридор, індіанець в іспанському одязі, здоровенний, червоношкірий, з бридким вилицюватим обличчям, стояв, схрестивши на грудях руки, у дверях камери биття, що з’єднувалася з темним коридором.

Угледівши юнака, якого абат вів за руку, індіанець напружився, втупивши колючий погляд у, можливо, першу свою жертву.

Вихованці, що, на відміну од Савіньєна, слухняно відстояли молитву, стовбичили в коридорі і нараз завмерли. Затамувавши подих, не зводячи очей із заокеанського катюги, вони почули хрипкий голос блідого абата, що по-іспанськи звелів:

— Цей юний ідальго засуджується мною до двадцяти п’яти ударів батогом із свинчаткою і до двох діб карцеру за крамольні розмови.

Жах охопив учнів. Виховувалися вони в часи, коли ще не забулися “справи” святої інквізиції. Двадцять п’ять ударів батогом із свинчаткою! Після таких тортур, проведених заморським мучителем, Сірано не підведеться!

Хтось було спробував заїкнутися, аби пощадили винного Савіньєна, але абат Гранже зміряв сміливця таким поглядом, що той умить сховався за спини своїх товаришів. Навіть ті, хто недоброзичливо ставився до Сірано, були приголомшені цим нелюдським наказом абата. Адже не різки, від яких лише біль і смуги на спині, а вдари батогом зі свинчаткою, що розсікають шкіру! На бідолашному Савіньєну не зостанеться живого місця!

Індіанець, котрий не зводив пильного погляду з покараного, мовчки вклонився абату Гранже.

Міцно зціпивши зуби, Сірано враз пригадав, як у дитинстві його сік батько. Та жодного разу він не застогнав. І тепер, на диво всім учням колежу і розгніваному Гранже, Савіньєн задирливо засміявся:

— Ха-ха!

І тут абат, забувши про свою незагойну рану жалості, владно махнув індіанцеві рукою. Той неквапливо підійшов до Сірано, грубо схопив його за руку і потяг до камери биття. Гранже зачинив за ними двері. Обличчя його з блідо-жовтого стало червоним. Він ладен був звідси бігти, але сан і щільний натовп вихованців не давали змоги цього зробити.