"Економіка природокористування"
Шрифт:
Об'єм відходів нерідко перевищує об'єм кінцевого продукту. Про ступінь корисного застосування сировини і відносну величину відходів можна судити з відношення маси кінцевого продукту до маси вихідного матеріалу.
Економіка природокористування охоплює дві групи зв'язаних, між собою проблем: по-перше, як знайти і найефективніше використати необхідні у виробництві та споживанні ресурси, і, по-друге, як передбачити або ліквідувати забрудненість навколишнього середовища. Ці проблеми слід розв'язувати з урахуванням зміни потреб — особистих і громадських, споживчих і виробничих.
Майже щоденно на сторінках газет, в
Терміни «економіка» і «екологія» схожі навіть на перший погляд. Слово «економіка» утворене від грецьких слів oikos і nomos і може перекладатись як закони господарювання. Слово «екологія» також грецького походження (oikos і logos—слово, наука) і означає науку про відносини рослинних і тваринних організмів та їх сукупностей між собою і навколишнім середовищем.
1.4. МЕТОД НАУКИ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ
Кожна наука користується певними прийомами дослідження, що становлять її метод або дають змогу розкрити його. Слово «метод» (від methodos) означає шлях дослідження, вчення. У широкому розумінні слова методом називають шляхи, способи і засоби пізнання дійсності, сукупності взаємопов'язаних принципів і способів дослідження процесів, явищ і предметів у природі та
суспільстві.
Метод науки — це властивий для неї спосіб проникнення у зміст предмета, що вивчається. Метод економіки природокористування, теж визначається змістом і особливостями її предмета як науки, вимогами і завданнями. Якщо предмет науки відповідає на запитання «що вивчається?», то метод — «як вивчається?»
Добір конкретних способів дослідження визначається методологією наукового пізнання. Методологія наукового пізнання дійсності є вченням про принципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності. Вона визначає принциповий підхід до вивчення явищ господарського життя і є центральним питанням розвитку кожної науки.
Обсяг змісту науки «економіка природокористування» невпинно зростає, процес оволодіння нею ускладнюється. Одним із головних шляхів розв'язання цієї проблеми є посилення уваги до методології дисципліни.
При дослідженні економічних явищ у природокористуванні необхідно використовувати діалектичні принципи, категорії і закони, згідно з якими всі сторони життя суспільства як єдиного організму повинні розглядатись у взаємодії, взаємозв'язку, в процесі розвитку, відмирання старих і виникнення нових форм зв'язку.
Застосування принципу взаємозв'язку і розвитку явищ об'єктивної дійсності в економіці означає, що економічні явища треба розглядати не ізольовано, у відриві від конкретно-історичних обставин, а всебічно — у взаємозв'язку і розвитку. Наприклад, потрібно аналізувати суттєві взаємозв'язки рівня розвитку продуктивних сил і ступеня раціональності використання природних ресурсів, природокористування в сільському господарстві і в) інших галузях народного господарства, їх підприємствах та підрозділах, окремих видів природних ресурсів.
Аналізуючи економічні відносини і явища у природокористуванні, треба керуватися і тим,1 що вони перебувають також у взаємозв'язку з політичними, юридичними, демографічними, ідеологічними та іншими соціальними відносинами, явищами природи і технікою (технологією, агротехнікою,
Принцип розвитку вимагає, щоб економічне дослідження велося за схемою: минуле—сучасне—майбутнє. Щоб зрозуміти суть економічного явища, треба знати його історію, без цього не можна побудувати теорію. Розглядаючи перспективи розвитку природокористування, слід орієнтуватися на виявлені під час дослідження зародки нового, передового, економічно та екологічно раціонального.
Економічні явища розвиваються відповідно до загального закону діалектики, перетворення кількісних змін в якісні, які є наслідком нагромадження кількісних змін. Кожна нова якість, що виникає, створює в своїх межах простір для нових кількісних змін. Ігнорування цього принципу в економіці природокористування може призвести до катастрофічних наслідків — переміщення окремих) видів ресурсів із розряду відновлюваних у невідновлювані, невичерпних — у вичерпні. А невідповідність комплексу заходів щодо раціонального використання певного виду ресурсів відповідному їх розряду може спричинити їх безповоротне вичерпання.
Економічної науки як такої не може бути без глибокого проникнення в суть економічної дійсності, яка сама по собі не лежить на поверхні явища. Інакше кажучи, явище і його суть, як правило, не збігаються. При цьому суть явища, тобто «нутро» економічної дійсності,) визначає природу цього економічного явища. Для виявлення цієї суті потрібно зібрати і опрацювати велику кількість фактів, здійснити складні економічні дослідження. І ступінь проникнення вчених-економістів у внутрішні зв'язки економічних явищ слід вважати критерієм глибини економічних досліджень.
Визначальним для будь-якого предмета є його зміст, в якому виражається суть і способом існування якого; є форма. При цьому форма залежить від змісту і активно впливає на нього, стимулюючи або сповільнюючи його розвиток. Так, зміст попереджувальних і компенсаційних витрат різний при командно-адміністративній і ринковій системах функціонування економіки. Тому для поліпшення економічних відносин добір і вдосконалення форм мають неабияке значення.
Важливою умовою наукового розуміння економічної дійсності в природокористуванні, прогнозуванні є знання причинно-наелідкових зв'язків, що існують в економіці природокористування, оскільки воно дає змогу передбачати і цілеспрямовано змінювати економічні явища. А висновки про причинно-наслідкові зв'язки в економіці та природокористуванні можуть вважатися науковими, якщо вони обгрунтовані економічними факторами і базуються на масових даних.
Саме такий методологічний підхід до економічних явищ і процесів дає змогу сформулювати і пояснити фундаментальні поняття і принципи економіки природокористування, а також правильно оцінити конкретні моменти розвитку цього процесу.
Вивчати економіку природокористування не можна без пізнання практики, постійних зв'язків з нею. При цьому мається на увазі не описове чи емпіричне пізнання практичних аспектів природокористування. Першочергового значення набуває наукове обгрунтування практики, виявлення закономірних тенденцій, обгрунтування перспектив розвитку галузі. Такий підхід дає змогу впроваджувати в практику все нове, передове. При обгрунтуванні та поширенні досвіду передового господарювання слід брати до уваги відмінності в умовах використання природних ресурсів у різних регіонах.