Експедиція «Гондвана»
Шрифт:
Було видно, хвилі, набігши, ніби в прощальних обіймах, стисли «Оріон», і він, підхоплений тросами з «Садка», залишив море.
Їх було троє — молодих, відважних дослідників. Троє юнаків, для яких уже ніколи не заголубіє небо і чайка не прокричить…
Коли відкрили люк верхньої рубки і проникли всередину, жахнулися: акванавти, немов живі, сиділи в кріслах. І, навіть гинучи, вони думали про тих, хто піде по непройденій ними дорозі. Про це розповіли щоденник та бортовий журнал, знайдені в одному з відсіків «Оріона».
Сторінки з щоденника молодшого акванавта
Почалося з того, що ми збиралися пірнати на сході Австралії, біля Великого Бар'єрного рифу.
Для природознавців, хто досліджує фауну й флору тропічних морів, кращого місця годі й бажати. Кожен острів і кожна банка, в торочці рифів, справжня лабораторія: тільки не лінуйся — працюй!
І ми працювали. Біологи збирали зразки підводного рослинного світу, іхтіологи ловили жучків та рибок. Ну, а нам, гідронавтам, поки що доводилось загорати. Спуск батискафа планувався на пізніше, а підводні роботи з аквалангом, на невеликих глибинах, ми не вважали за серйозне заняття.
Люблю я море, хоч і виріс далеко від нього. По-своєму люблю.
Помітив давно: коли довго не бачу берега, проклинаю усе на світі, каюся, картаю себе, що зв'язав долю з кораблями. Ждеш, мариш пошвидше вернутися додому. Та от — земля. Минає небагато часу, як уже думаєш: коли б то, нарешті, в плавання!
Цього разу, як ніколи, рейс цікавий і з безліччю несподіванок.
Неждано-негадано начальник експедиції — він же й генеральний директор Океанологічного центру — адмірал сер Д'Юк оголосив: два дослідні кораблі залишають Великий Бар'єрний риф і приєднуються до суден, які, за Міжнародною програмою, вивчатимуть верхню мантію Землі і шукатимуть Гондвану.
Я не раз спускався під воду, здивувати мене нічим. А все одно зрадів: випадає нагода помандрувати там, де лежить легендарна Гондвана. Про неї я багато читав. Ось і зараз книжка Реклю-Драпачевського «Гондвана — земля в океані» — переді мною.
Ми перебазувалися в Арафурське, згодом — у Тіморське море. Кораблі інших експедицій ще не прибули, тому заходилися обстежувати донні наноси в лагунах тамтешніх атолів.
Якось після чергової подорожі під воду — спускалися й тут з аквалангами — я сидів на кормі і розгадував кросворд. Олівець прудко бігав по аркушику паперу.
Острів — із трьох літер — у північно-західній частині Індійського океану. Ну, звичайно, Має… Ім'я відомого пірата (шість літер). Дрейк? Ні, однієї літери не вистачає, та й розбійничав Дрейк, здається, не в цих водах. Кід, Олів'є ле Васер, Олоне? Теж не підходить. Ага, ось він, голубчик — Сюркуф! Робер Сюркуф, відомий головоріз, гроза морів, що лютував коло Сейшельських островів, а награбовані скарби заховав, до речі, десь у печерах острова Має.
Кросворд було розгадано. Та я, вже за інерцією, не переставав битися над розгадкою походження то одного, то другого слова, які самі лізли
З'ясував уже, що таке галіфе, кенгуру, томагавк (Галіфе, між іншим, прізвище людини, одного войовничого французького генерала). І раптом спало на думку: а що означає Гондвана? Ну, звісно, гонді — плем'я в Індії. Але…
Все у житті має свій код і свою запрограмованість: гм, навіть галіфе — розширені біля стегон штани, що їх одягають вояки.
Розташувавши слово Гондвана по вертикалі, я дописав:
Г — либоководне
О — бстеження
Н — аносів
Д — на
В
А — встралійських
Н — изинних
А — толах
Прочитав акровірш і сам здивувався. Так це ж, чорт забирай, справжнісінький код! Випадковий збіг, містика, фатум? Не знаю, не знаю.
…Отже, попірнаємо біля атолів, а потів обстежимо — вже на «Оріоні» — банку Корону».
Нотатки, написані рукою Ювана, на цьому кінчалися. Бортовий журнал «Оріона» був ніби продовженням щоденника.
Капітан і начальник експедиції уважно прочитали і пішли з містка. А ми втрьох — Отецько Мегерович, Кукса і я — заходилися гортати ті документи, свідки недавньої трагедії під водою.
Та, перш ніж ознайомити вас із записами в бортжурналі, кілька слів про сам «Оріон», човен, який нічим не відрізняється від інших пірнаючих блюдець.
Формою він нагадував видовжений еліпсоїд або величезну сплюснуту квасолину з двома круто загнутими полозками внизу, призначеними для посадки на грунт. Така будова човна — кривизна ліній надстійкого фібергласового корпусу — краще витримує, пояснив штурман, багатотонний тиск води, що зростає із збільшенням глибин.
Рухався «Оріон» завдяки гребним гвинтам, які приводилися в дію могутнім «серцем» — двигуном. Рух спрямовували й регулювали носові та кормові горизонтальні стерна.
На відміну від громіздкого батискафа, зв'язок з яким підтримується через пульт управління, розташований на судні забезпечення, — пірнаюче блюдце, занурившись, лишалося напризволяще, і акванавти орієнтувалися серед глибин, покладаючись тільки на себе.
Вода — поганий провідник електромагнітних хвиль. Тому-то налагодити підводний радіолокаційний контакт важко, а то й зовсім неможливо. Його заміняє гідроакустика — звук, хоч цей метод і має вразливі місця: на поширення звуку впливає температура води, її щільність і солоність. Вода викривляє звуковий промінь — явище рефракції, — заважає точно визначити його висхідну точку та напрямок.
Ось це й було кимось враховано, і «Оріон» став жертвою, поки що невідомо чиєї, злої волі.
Нещастя трапилося, як засвідчив бортжурнал «Оріона» і записи у вахтовому журналі «Садка», якраз тоді, коли над океаном здійнялася «магнітна» буря: послані з потужного генератора звукові імпульси досягли гідроакустичних приладів «Оріона». Ті сигнали «накреслили» хибні звукові орієнтири, і ними скористався екіпаж підводного човна — це зазначали самі акванавти.
Бортжурнал «Оріона»: «О дванадцятій дня за місцевим часом підйомний кран переправив «Оріона» з судна-носія на поверхню води.