Енциклопедія російської душі
Шрифт:
Росіянин болісно повертається в ненормальну категорію тверезості, і це повернення називається похміллям. Він весь тремтить, душа неспокійна. Це те саме, що піти з дому. У ніч. У мороз. У колюче, беззоряне життя. А коли росіянин повертається додому, він затоплює піч і сидить біля вогню. Йому нічого іншого не треба. Він — домовитий мужик. Він живе вдома кілька днів, тиждень, місяць, і люди з повагою кажуть, що в нього почався запій.
У п’яному стані росіянин схожий на себе.
Наїздившись
Я вирішив скоротити Сірого.
Коли Сірий став парубком, на нього вплинула вулиця.
Ну, хулігани.
Усі росіяни вважають, що поганий вплив — корінь зла. Що ж таке, насправді, поганий вплив? Очевидно, це спокушання. Незрозуміло, однак, хто був тією першою людиною, яка зробила поганий вплив на інших.
Можливо, це був Сірий. Так воно й було. Сірий — поганий вплив у чистому вигляді. Але тоді — де логіка?
Якщо сповідь — то сповідь. Нехай таємне стане явним. Мені соромно, але я на те й росіянин, щоб говорити ганебні речі.
Хтось каявся, що трахнув у лазні малолітку. Судячи зі Страхова, це був Достоєвський. Трахнути малолітку — яка чудова ідея. Це краще, ніж трахати Ганну Григорівну. Офіційний секс — це таке пісне заняття. Не розумію, як люди можуть цим займатися серйозно. Кохання швидко вивітрюється, а потім — що там залишається трахати? Щось вивітрене.
Але мені цікавіше когось убити. З автомата. Зовсім незаслужено. Відправити до пращурів. Треба буде це якось зробити.
Або трахнути малолітку.
У неї все таке мініатюрне.
Сірий викинув пляшку з вікна моєї машини прямо на дорогу. Пляшка пострибала-пострибала й розбилася.
— Ти чого? — здивувався я.
— А чого? — здивувався Сірий.
Я люблю росіян.
Я дуже люблю росіян.
Прямо як Єсенін.
Я зустрівся із Сірим. Була осінь. Погана пора.
— Тобі тут не жити, — сказав Сірий. — Даю 24 години на обдумування.
— Хочеш, буду твоїм? — сказав я. — Я теж люблю бандитський присмак життя.
— Життя зробило мене бандитом, — сказав Сірий.
— Капіталізм тебе, блядь, причеше.
— Не встигне, — посміхнувся Сірий. — Пам’ятаєш, у дитинстві ми гноєм мазали санки, щоб вони краще ковзали. Не буде гівна — Росія закінчиться.
— Я теж мазав санки гівном, — зрадів я.
Я здивувався тому, що зрадів.
— Ти мені не потрібний, — сказав Сірий. — Мені не потрібна людина, яка мої заклинання перекладає
— Давай допоможу, — сказав я. — Я тебе означу.
— Що таке Росія? — запитав мене Сірий.
— Росія — це моральність, — відповів я.
— П’ять, — сказав Сірий.
— На чому тримається Росія? — запитав Сірий.
Усі російські боги ставлять каверзні запитання. Це відобразилося у фольклорі.
— На безчесті, — відповів я.
Сірий промовчав.
— З тобою можна працювати, — сказав Сірий.
Ми почали працювати. Я був призначений радником. Боже, я — радник! Звичайно, я нічого не радив. Я був порученець. По зв’язках з інтелігенцією. Я був таємним радником російського Бога.
— Ти, виходить, от що, — сказав Сірий. — Ти — писучий, а я — ні. Я тобі скажу, що писати, а ти — напиши.
Сірий не любив письменників, але він їх чомусь трошки поважав.
— Ти напиши, що жінки — це гівно. їх треба провчити. Ось у мене, наприклад, була наречена. Ну, одна перукарка. Зрозумів?
Чому росіяни бояться євреїв?
Ми посварились із Сірим, тому що він негідник. Я писав для нього. Мені здавалося: працюю на Росію. Але він мені зненацька запропонував написати, що всі євреї — гади. І навіть полукровки — гади. Можливо, вони ще небезпечніші за жидів.
— Ти чого? — сказав я.
— Ти пиши, — буркнув він.
— Чому ти боїшся євреїв? — запитав я.
— Вони розумні. Вони п’ють кров християнських дітей.
Росіяни сидять, як бобики, вуха притисли — бояться сіонських мудреців. Своїх мудреців немає — допоможи кулаком. Погром — це ціла програма занепокоєння. У росіян мало такого смачного антисемітизму, як в українців і поляків, — у них просто жижки трусяться.
— Прийдуть сіонські мудреці — об’їбуть.
— А ви не обйобуйтесь.
— Як же нам не обйобуватися, якщо ми дурники?
— А ви не будьте дурниками.
— Чого захотів! Ми — нарізно, а вони кучкуються.
— А ви теж своїх тягніть.
— Ми так не вміємо.
Немає поза цим іншого такого питання, де б так ясно було видно російське безсилля. Воно схоже на статеве. Хоче мужик показати себе, а в нього не стоїть. Ось тоді все розтрощиш від злості. Але, крім безсилля, сидить у підкірці фізіологічна відраза. Жінки бояться мишей, а росіяни — євреїв. Сюди б психоаналіз: звідки цей гидливий острах? Росіянинові єврей фізіологічно неприємний, він його відштовхує. І носом, і волоссям, та й взагалі. Але про це в книжках не пишуть. Антисемітизм — біг у чоботях по рідкій глині. Росіянина «заклинює» на євреях. Вони, як осколки давнього Бога, впали йому на голову й відібрали розум. Бажання реваншу. Розпускання брудних чуток. Тактика скунса. Нелюбов до євреїв, як пароль, єднає росіян. Забери пароль — незрозуміло, де хто. Суть не в доказах, а в позивних.