Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857
Шрифт:
1847 года 1 февраля. Борзна.
Друже мій великий Миколаю.
Я оце й досі в Борзні і не роблю нічогісінько, лежу собі та й годі. У Київ страх їхать не хочеться, а треба. Коли б то ви були такі трудящі і добрі, щоб розпитали в університеті (хоть у Глушановського, він усі діла знає), чи я утвержденный при університ[еті], чи ні; та й напишіть до мене у славный город Борзну на имя Виктора Николаевича Забелы з передачею мені. Та ще ось що, пошліть Хому до мого товариша, нехай він возьме у його портфель, ящик або скриньку з красками і Шекспіра, та ще й брилі, і все сіє сохраните у себе, бо товариш мій хоче їхать із Києва.
Як побачите Юзефовича, то поклоніться од мене. О братстве не пишу, бо нічого й писать. Як зійдемось, то поплачем. Куліш
Подвизаюсь потроху-то коло чарочок тощо. Коли б то Бог дав мені притулиться до універ[ситету], дуже добре було б, напишіть, будьте ласкаві, як що добре почуєте. Свої композиції з грішми або сам привезу, або пришлю із Чернігова. Оставайтеся здорові.
Не забувайте ж щирого
брата Т. Шевченка.
91. М. I. Костомарова до Т. Г. Шевченка
13 березня 1847. Київ
Киев / ст[арый] гор[од]
д[ом] Монькина
близ ц[еркви] Андр[еевской]
Марта 13. 1847.
Тарасе!
Доки ти, братіку, сидітимеш у тій Цареградській гостиниці? Приїзди у Київ, я запевне дізнався, що тебе вже наставлено наставником малярського іскуства в Універс[итеті] св. Влад[имира], у виді опита, як кажуть. Іваниш[ев] тобі кланяється і каже, щоб ти приїздив у Київ.
Твій Сажин не дав твоїх вещей, чотири рази ходила дівчина: він уїхав кудись.
А віршей чом нема?
Швидше присилай друковати.
Ник. Костомаров.
Ще раз кажу тобі, щоб ти не гуляв у Чернігові, коли нема пильного казенного діла, а приїздив до г. Києва.
92. Т. Г. Шевченка до І. І. Фундуклея
16 липня 1847. Орська фортеця
Ваше превосходительство!
Оставленные вами у себя мои вещи прошу вас покорнейше велеть переслать мне, через почту, в Оренбургскую губернию, в крепость Орскую, на имя Тараса Григорьева Шевченка или передайте моему приятелю, сотруднику археографической комиссии Алексею Сенчилу для отправки ко мне. В портфели между рисунками есть оригинальный рисунок известного французского живописца Ватто. Ежели угодно будет вашему превосходительству приобресть его, то я охотно уступаю за цену, какую вы назначите. Предложил бы вам виды Киева, но они не окончены, а во-вторых, хотя неясно, они мне будут здесь напоминать наш прекрасный Киев.
Вашего превосходительства
покорнейший слуга
Т. Шевченко
Крепость Орская.
1847,
июля 16.
93. В. М. та Ф. М. Лазаревських до Т. Г. Шевченка
Липень-серпень 1847. Оренбург
Де тебе орудує твоя гірка година, мій любий, мій добрий, мій бідний земляче!?. Спіткала лихая доля, одірвала от Божого світу, от живої людини, от вольної думки, от волі-голубки… Коли вже у мене, на сім краю світа, буває, сльозами нудьга із серця збігає, що ж діється з тобою, що діється з твоєю думкою, коли ти знаєш, що не збігать їй ніколи на простор Божий?.. Уперве веду речі з тобою, а віддав би я і не знаю що, щоб отдать тобі хоть що-небудь із того, що у чоловіка своє… Брате мій, брате, голубе сизий, що сказати тобі? Покіль іще нічого. Да може полегча твоєму серцю, коли почує воно, що єсть іще один чоловік, що нудиться твоєю годиною, як би рідною своєю.
Далі рукою Ф. М. Лазаревського:
(Се писулька брата Василя).
Добрий мій Тарасе Григорьевич!
Трохи забарився отвічать Вам, да що станете робить! Нездужав і теперичка хвораю. (Приїхавший із Петербурга Василь), брат хотел Вам много писать, но пропасть дела по холерному комитету, которого он делопроизводитель,
Посылаем Вам 6 тетрадок бумаги, 2 палочки сергучу, облаток и стальных перьев и 2 пачки конвертов – о грошах Вам гріх би і заїкаться… если считаться в 5 копейках, дак на що ж ми і земляки?.. Гріх, гріх – признайтесь, що гріх.
Извините, что я вопреки Вашей просьбе адресую посылку и письмо на имя нашего попечителя Александрийского, – он очень добрый и благородный человек, – а об Б… я чув не все добре – кат би його взяв, од його б подальше… Не сердьтесь, що я не в своє діло мішаюсь.
Один Ваш добрий петербурзький знакомий не забув Вас – прислав із Петербурга через брата ящик сигар, который при сем и препровождается.
С Бессребренником я вже давно розійшовся – більш одного місяця ніяк не витерпів, – да так разошлись, що тепер і не бачимся ніколи.
Холера підсувається і до нас; але уже дуже близько і дуже за 190 верст страшна – із 43 занедужавших умерло 39.
Брат до вас скоро, скоро заїде. Прощайте, мій найлюбий земляче. Да поможе Вам Бог! Будьте здоровы и счастливы.
Весь Ваш
Ф. Лазаревский.
Брат каже Вам, що Даль уїхав в іюле на 3 м[еся]ца в Одессу і он з їм не бачився, а Дзюбин Вам кланяється и желает всего хорошого. Коли прочитаете «От[ечественные] Зап[иски]», дак пишіть, ще пришлю. Чернышев выедет в Питер по санной дороге.
Вгорі останньої сторінки дописка М. С. Александрійському:
Вручите, будьте милостивы, добрейший Михаил Семенович, это письмо г. Шевченку.
94. А. І. Лизогуба до Т. Г. Шевченка
21 жовтня 1847. Чечельник
21 октября 1847.
Був я сего року у Києві і вельми зрадувався, як прочитав Ваш лист, коханий Тарасе Григоровичу; Сажин дав мені прочитать той лист. Дякую Господа, що наділив Вас терпінієм. «Блажен раб, его же Господь обрящет бдяща! Недостоин, его же обрящет унывающа». Молюсь Господеві за Вас, щоб Він піддержав Вас, щоб дав і силу і волю нести крест, хоч дуже важкий, що Вам послав, без жалю на Господа і на людей, а кохаясь у карі, якою Вас іспитує. Коли виноват – терпи, що Бог послав, і дякуй Господа; коли здається, що й не виноват, а Бог карає, усе-таки дякуй Господа, писано бо, кого люблю, того й караю; а кара і іспитаніє Божіє завсегда добро нам суть, бо роблять нас лучшими, до бідних милостивими, до терплящих жалостливими; тогда ми і самі лучше шануємось, і других більше шануємо, і усякого чоловіка за брата маємо; а коли робимось лучшими, то й до Бога нам ближче, а при Бозі спасеніє, мир і люби. Не знаю хто, а тільки хтось колись десь писав і дрюковав, а я читав тож колись да гдесь: «Нещастя, каже, таке страшило, що має голову світлу, як сонце, а ноги цинові, коли хто, страшила злякавшись, упаде на землю, то воно його розтопче своїми важкими ногами; коли ж, не злякавшись, зирне йому в вічі, тоді лихо зробиться чоловікові добром»; воно й правда. Тер[п]іть же і Ви, коханий Тарасе, і дякуйте Бога; і Бог Вас помилує, дасть покій і тихую радость серцю, щастя на небі і пошле прощеніє і милость на землі.
І мені, коханий друже, не без лиха було; лікар, наш добрий Шраге, казав, що треба моїй жінці у морі купаться, от ми і стали збиратися до Одеси, але з мая зараз я занедужав, а там жінка, а там малую доньку мою попала трясця, та тільки о півіюля покинула. Отож ми рушили з господи 1-го августа, доїхали до Києва, дяка Богові, здорові усі, у Києві моя доня, Лізочка, ви її знаєте, знову занедужала, а тим часом стали розказувать, что в Одесі холера, ми і поїхали із Києва у Яготин, у Яготині жили цілий місяць, бо наша дитина вельми недужа, була, і 5 сентября вернулась до Бога таким же ангелом, як і нам дана була. Бог дав, Бог і взяв – буди имя Його благословенно вовіки. Тепер ми знов тягнемось у Одесу, але недалеко од Білої Церкви брат мій Ілля кріпко був занедужав, да тепер, дяка Господу, поправивсь. Важко, сумно ховати дитя своє, але Його свята воля усюди і завсігда: