Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

Гальченко Сергій

Павла Абрамовича я увидел чрез несколько дней после его приезда и наговорился с ним о тебе вдоволь: теплая душа у него и доброе сердце.

Ты пишешь: «Дай Кулішеві купу серебром». Я не виделся с ним в последнее время; на днях побачусь и, может быть, он разъяснит мне это.

Мне передал деньги Алексей Мих[айлович] Жемчужников, живущий здесь, но об этой передаче просил его брат его Лев Мих[айлович] Жемч[ужников] (родом кацап, а душею чистый малоросс). Он теперь за границею; в последнее время был в Париже, но, кажется, уже уехал в Италию: он в душе артист, хорошо рисует и много ездил по Малороссии, для снятия видов ее.

Графиню Настасию Ивановну давно уже видел я; один раз, как-то недавно, я ездил, но она была нездорова и не принимала никого; а теперь я не дуже здоров; но, может быть,

на днях заеду.

Портрет твой уже у фотографа, и как только будут готовы копии, то сейчас же пришлю тебе 4 штуки.

Не нужно ли тебе отсюда что-либо такое, чего у вас в Нижнем нет? Напиши.

Овсянников еще долго пробудет здесь; может быть, м[еся]ца два, а потому письмо адресую на твое имя.

Прощай, мой добрый друг. Будь здоров, счастлив, весел и богат.

Всею душею преданный тебе

Мих. Лазаревский.

Василь и Федор кланяются тебе. Вероятно, к тебе заходил и брат Яков (которого ты не знаешь). Он поехал на службу в Вятку, и я просил зайти к тебе, если вятс[кий] губ[ернатор] Муравьев (родной племянник вашего), с которым брат поехал, пробудет в Нижнем хоть полсуток.

252. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського

20 січня 1858. Нижній Новгород

21 генваря.

Мій милий друже!

Рекомендую тобі одного из нижегородских друзей моих Константина Антоновича Шрейдерса. Привітай його во имя дружбы нашей! Чи був у тебе Овсянников? Возьми у Куліша та прочитай мої «Неофіти». Вони ще не викончені. Шрейдерс швидко вернеться в Нижній, то щоб Куліш переписав «Неофіти» і дав йому для передачі Щепкіну. А ти, мій друже єдиний, купи мені Шекспіра, перевод Кетчера, і «Песни Беранже» Курочкіна. Та як успієш, то оддай і переплести Шекспіра. Оставайся здоров, нехай тобі Бог помагає на все добре, не забувай щирого твого

Т. Шевченка.

На звороті:

Высокоблагородному

Михайлу Матвеевичу

Лазаревскому.

В Большой Морской, в доме

графа Уварова.

253. П. О. Куліша до Т. Г. Шевченка

20 січня 1858. С.-Петербург

Твої «Неофіти», брате Тарасе, гарна штука, да не для друку! Не годиться напоминать доброму синові про ледачого батька, ждучи від сина якого б ні було добра. Він же в нас тепер первий чоловік: якби не він, то й дихнуть нам не дали б. А воля кріпаків – то ж його діло. Найближчі тепер до його люде по душі – ми, писателі, а не пузатії чини. Він любить нас, він йме нам віри, і віра не посрамить його. Так не тільки друковати сю вещ рано, да позволь мені, брате, не посилать і Щепкіну, бо він з нею всюди носитиметься, і піде про тебе така чутка, що притьмом не слід пускать тебе у столицю. Тут же саме се діло наклюнулось. Так-то, брате! – Інша була б річ, якби ти докінчив Гуса. Там би тобі було де розгуляться; а папство – така ледарь, що її зневажай скілько хочеш – усяке скаже спасибі. Тут же й лицарство у тебе під боком, і васали, і слов’яни з німцями, і жидова грошовита; широка вийде поема!

Пісні твої дуже гарні. Невже обидві ти сам скомпонував? «Дуда» наче мені знакома.

Не хапайся, братику, друкувати московських п'oвістей. Ні грошей, ні слави за них не добудеш. Адже ж і Данте і Петрарка думали, що прославляться латинськими своїми книгами. Отак тебе морочить ся москальщина. Цур їй! Лучче нічого не роби, так собі сиди да читай, а ми тебе хлібом прогодуємо, аби твоє здоров’є!

Ось, може, перепечатаемо твої перші стихи, то за те буде й слава й гроші. Я поспитаюсь у Крузе, нашого щирого поспішника, чи не пропустив би він другим изданием «Кобзаря» і «Гайдамак»? А до того ще можна дещо прибавить.

Вовчка тобі давно послано. Яке твоє буде про його слово?

Твій душею

П. Куліш.

1858, янв[аря] 20.

С.-Петерб[ург].

Напиши мені реєстрик, од кого і скілько ти получив грошей, зробившись вольним козаком, почавши од Новопетровська. Тут

збирали для тебе, і земляки з України трохи прислали. По твоєму реєстрику я б знав, у кого питать, а в кого ні, і заставив би інших одіслать тобі, бо мені здається, що вони придержують гроші про чорний твій день, думаючи, що хоть повну кишеню тобі насип, то зараз і проциндриш. Чи правда, бак, сьому, що ти такий запорожець?

254. М. І. Костомарова до Т. Г. Шевченка

23 січня 1858. Саратов

Генв[аря] 23. 1858. Саратов.

Чого єси так замовк, коханий друже і приятелю? Я писав до тебе, а ти мені не одвітовав; думав я, що тебе вже нема в Нижньому, коли од Куліша одібрав звістку, що ти й досі сидиш там. Чому досі нічого не подарував із свого компоновання? Кажуть, що ти багато псалмів переклав. Я тільки й читав те, що Куліш у «Граматці» надруковав. Мене порадовала ся «Граматка», не так сама, як та думка, щоб писати для народа. Уже бо тепер прийшла пора писати не з народу, а для народа. Приходить час проснутись простому люду і розумом працьовати. Оце, коли в царськім рескрипті сказано, щоб подумать об заводі шкіл і об вихованню народа, то мусять щирі южноруси ужити тую царську милость для користі в ужитку, і подносу своєї мови і людського стану. Треба, щоб по селам учили дітвору по-нашому. А для того не досить хотіння; треба ще того, по чім учитись. А то тепер і щирий чоловік насміється з нас; от, скаже, писали, писали і повісті, і комедії, і романи, а саме головне забули. Правда, і вірші, і драми, і романи установляли мову і розвивали її, тільки тепер прийшла пора подумати про інше. Мені здається, що погляд Кулешів, хоч і добре написаний, не годиться до букваря. Єсть то більше щось поетицькеє, а народу треба тепер не лагоминков, а твердої, тривкої страви. Поезії нашої він не прийме, бо має своєї стільки, що й нам уділить на довгі віки. Тепер нам треба граматики своєї мови, короткої естественної історії, короткої географії та космографії, та короткої книги про закон, наскільки те потребно для народу. От що нам треба. Як тобі здається? А то аж смутно дивиться на ті шпаргали, що понаписували в останні роки різні співаки, такі, що одно другого дурніші. Тільки тобі – писати вірші, а другі нехай працюють, а не співають.

Прийми од мене поклон щирий, низький… не забувай мене

Н. Костомаров.

Мати моя кланяється тобі низенько.

255. Т. Г. Шевченка до П. О. Куліша

26 січня 1858. Нижній Новгород

26 января 1858.

Який там тобі нечистий казав, що я приготовив свої «Неофіти» для друку? І гадки, і думки не було. Я послав їх тобі тілько прочитать, щоб ти бачив, що я тут не склавши руки сижу. І старий Щепкін не такий, щоб він там возився по Москві з ними, як з писаною торбою. І ти оддай гарненько переписать їх і пошли старому, бо він уже знає, що «Неофіти» в твоїх руках. Овсянникова не дожидай; незабаром поїде із Пітера в Нижній приятель мій Шрейдерс, то ти і передай йому, а він передасть моєму старому друзяці. Отак зроби.

Для друку єсть у мене наготовлено на добрих дві книги: тільки перепиши та і в друкарню; але я і з цим добром не спішу, не тілько з «Неофітами». «Ян Гус» повинен буть у Василя Вас[ильовича] Тарновського, що жив колись в Потоках Київської губернії. Перероблять його або знову робить у мене щось руки не підіймаються.

Заграй мені, дуднику,На дуду:Нехай своє лишенькоЗабуду.

Оце тілько не моє, а то вся пісня моя.

Про які там ти мені пишеш гроші? Не знаю, з яких грошей прислав мені М. Лазаревський в Новопетровское укрепление, перед виїздом, 75 карбованців. Та 150 карбованців Залеський прислав у Нижній за рисунки через Лазаревського. Та ти, спасибі тобі, 250 карбованців. От і всі гроші. І я їх не циндрю, бо думаю одружиться, обісіло вже молодикувать. Цур йому: і якщо єсть там у вас які мої гроші, то шліть їх сюди. Я возьму на їх акції Меркурьевского общества, то вони принесуть мені 10 процентів в год. Бачиш, який я господар. А тобі якийсь дурень збрехав, що я ще й досі запорожець. Брехня! Не потурай.