Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
Шрифт:
Катріна страшенно розгубилася й ошелешено глянула на Рорана, який тут-таки поспішив її заспокоїти:
— Усе гаразд, ми прилетіли сюди на Сапфірі.
Закохана пара обійшла мертвого летрблака й наблизилась до Сапфіри, яка лягла на живіт, щоб їм було зручніше на неї залазити. Склавши руки й зробивши приступку, Роран підняв Катріну, і вона перелізла через ліву лапу Сапфіри. Потім дівчина дісталась до стремена й, використовуючи його як драбину, вилізла й умостилась Сапфірі на спині. З легкістю гірського козла Роран швидко перестрибнув з одного виступу на інший і вже за мить опинився біля своєї коханої.
Перетнувши
«Заради всіх святих, — сказала Сапфіра, — давай ти зробиш це тоді, коли ми будемо в безпеці. Не хвилюйся, я не помру від втрати крові».
«Ти ж сама знаєш, що це не зовсім так, — сказав їй у відповідь юнак. — У тебе внутрішня кровотеча, і якщо я її не спиню, то ти постраждаєш від ускладнень, які я не зможу вилікувати, а тоді ми ніколи не повернемось до варденів. Не сперечайся, ти все одно не переконаєш мене в тому, що я неправий».
Ерагонові знадобилося всього кілька хвилин, щоб вилікувати Сапфіру, але її рани були доволі глибокі, тож самих заклять було мало. Юнакові довелося використати майже всю силу пояса Белотха Мудрого, а після того ще й енергію Сапфіри. А коли він переходив від більших ран до менших, Сапфіра починала дратуватись і просила його відчепитися від неї. Однак Ерагон уперто ігнорував усі її протести.
Закінчивши лікування, Ерагон виглядав дуже стомленим і, показавши на ті місця, де Сапфіру поранили летрблаки, мовив: «Ти маєш попрохати Арію або ще когось із ельфів, щоб вони перевірили мою роботу. Я зробив усе, що міг, та, можливо, чогось не помітив».
«Я дуже втішена тим, що ти про мене так піклуєшся, але тут не зовсім підходяще місце для того, щоб показувати доброту свого серця. Летімо звідси якнайшвидше!»
«Авжеж. Час вирушати».
І Ерагон, зробивши кілька кроків назад, попрямував до тунелю.
— Мерщій! — крикнув Роран. — Поквапся!
«Ерагоне!» — гукнула Сапфіра.
Ерагон лиш похитав головою:
— Ні. Я залишусь тут.
— Ти… — хотів був крикнути Роран, але його голос заглушило скажене гарчання Сапфіри. Вона чимдуж ударила хвостом об стіну печери й увігнала пазурі в землю з такою силою, що її кістки й довколишнє каміння застогнали, ніби в передсмертній агонії.
— Слухайте! — крикнув Ерагон. — Один із разаків іще й досі на волі. До того ж уявіть собі, скільки всього цікавого може бути в Хелгрінді: документи, зілля, інформація про дії Імперії — ці речі можуть нам допомогти! А крім того, разаки могли заховати там свої яйця. Якщо це й справді так, то я маю знищити їх до того, як Галбаторікс зможе ними скористатися.
Після цього Ерагон звернувся тільки до Сапфіри: «Розумієш, я не можу вбити Слоуна, я не можу дозволити Роранові або Катріні бачити його, я не можу дозволити, щоб він помер з голоду у своїй камері або щоб люди Галбаторікса знову його ув'язнили. Мені дуже шкода, але з ним я маю розібратися сам».
— А як же ти виберешся з Імперії? — спитав Роран.
— Я бігтиму. Адже тепер я швидкий, ніби ельф. Ти ж сам знаєш.
Тим часом кінчик Сапфіриного хвоста несподівано смикнувся, і це було єдине попередження перед тим, як вона стрибнула до Ерагона, випустивши свої довгі кігті.
Дракон спинився перед самісіньким входом до тунелю й розчаровано заревів, оскільки не міг пролізти у вузький прохід. Його тіло затулило майже все світло, а стеля в тунелі затремтіла, коли Сапфіра стала кремсати зубами й лапами каміння, сподіваючись, що зможе розширити вхід. Та все було намарне. Зрозумівши це, Сапфіра ще раз загарчала, й Ерагон, з острахом поглядаючи на її пащеку з велетенськими, завбільшки з руку, зубами, на мить збагнув, як почувається заєць, коли вовк намагається розкопати його нору.
«Гангра!» — крикнув він.
«Ні!» — Сапфіра поклала голову на землю й пронизливо застогнала, а її очі сповнилися жалю.
«Гангра! Я люблю тебе, Сапфіро, але ти маєш піти».
Вона відійшла на кілька ярдів від тунелю й принюхалась до нього, нявкнувши, ніби кішка: «Малий…»
Ерагон ненавидів робити їй боляче й страшенно не любив відпускати її кудись саму, бо в нього виникало таке відчуття, ніби він сам розриває себе навпіл. Горе Сапфіри влилося в його свідомість і, об'єднавшись із його власним стражданням, майже паралізувало юнака. Але він усе ж таки опанував себе й знову сказав: «Гангра! І не здумай повертатись або прислати когось за мною. Усе буде гаразд, я не пропаду. Гангра! Гангра!»
Сапфіра ще раз розпачливо заревіла й неохоче пішла до виходу з печери, а Роран гукнув Ерагонові:
— Ерагоне! Послухай, не роби дурниць. Ти не маєш права ризикувати…
Однак решту речення юнак не розчув, оскільки Сапфіра вже здійнялася вгору. У чистому небі її луска сяяла, ніби блакитні діаманти. Ерагон проводжав її поглядом і вже вкотре переконувався, що його дракон — неперевершене створіння: горде, шляхетне й найкрасивіше з-поміж усіх живих істот на землі. Ані олень, ані лев не могли зрівнятися з величчю дракона в польоті. Відлітаючи, Сапфіра сказала: «Тиждень. Рівно стільки я буду чекати. А потім я повернусь по тебе, Ерагоне, навіть якщо мені доведеться пробиватись повз Торнака, Шруйкана й тисячу всяких чарівників».
Ерагон не сходив з місця, аж доки Сапфіра не зникла з поля зору й доки він не перестав відчувати її свідомості. Потім із важким, ніби свинець, серцем юнак розправив плечі, відвернувся від сонця й усіх яскравих живих речей і зник у пітьмі тунелів.
ВЕРШНИК І РАЗАК
Ерагон сидів неподалік центра Хелгрінда в залі, помережаній камерами, й купався у світлі свого чарівного червоного ліхтарика, що хоч і освітлював усе довкола, та все ж таки не грів. Свою бойову палицю юнак тримав на колінах.
Він сидів і весь час повторював одну й ту саму фразу прадавньою мовою, а його голос відлунював від каміння. Це була не магія, а швидше, послання до разака, який залишився живим. Те, що казав Ерагон, означало ось що:
«Прийди, о пожирачу людської плоті, і нехай бій поміж нами завершиться. Ти поранений, а я виснажений. Твої брати мертві, а я залишився сам. Ми в однакових умовах. Присягаюсь, що не стану використовувати проти тебе грамаріє і не впіймаю тебе в магічну пастку. Прийди, о пожирачу людської плоті, і нехай бій поміж нами завершиться».