Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
Шрифт:
Спокійна, наче гірське озеро, Насуада розправила свою сукню:
— Не переймайся. Просто гра стала дещо складнішою, ото й усе. Цього варто було чекати, адже з кожною хвилиною ми стаємо дедалі ближчими до Урубейна й Галбаторікса.
А вже наступної миті Ерагон відчув, як до нього хтось наближається. Юнак відсахнувся, але все ж таки не встиг уникнути болючого ляпаса такої сили, що йому мимохіть довелося схопитись за стілець, щоб не опинитися на підлозі. Прийшовши до тями, Вершник блискавично повернувся й звів ліву руку, готуючись відбити наступний удар. Другою рукою він вихопив мисливського
— За що? — ошелешено спитав у знахарки юнак, відчуваючи пекучий біль і металевий присмак крові, яка жебоніла з його розбитої губи.
— За те, — ображено закинула голову та, — що наступні десять років мені доведеться вчити Елву гарних манер! А це аж ніяк не входило в мої плани!
— Вчити її? — вигукнув Ерагон. — Гадаєш, вона тобі дозволить? Отямся, вона зупинить тебе так само, як і мене!
— Гм… Не думаю. Вона не знає моїх слабких місць, а отже не зможе заподіяти мені нічого лихого. Я помітила це ще тоді, коли ми вперше з нею зустрілись.
— А ти б не могла нам допомогти? — спитала Насуада. — Адже після того, що сталося, нам би не завадило мати якийсь захист від Елви.
— Я не робитиму цього, — мовила Анжела й вийшла з намету. Слідом за нею, гордо задерши хвоста, почимчикував і Солембум.
Ельфи й собі, сховавши зброю, покірно вийшли на вулицю.
— Магія, — поскаржилась Насуада й потерла скроні руками.
— Магія, — погодився Ерагон.
Грета тим часом упала на підлогу і рвала на собі одяг та розпатлане волосся.
— О, моє бідолашне дитятко! — відчайдушно голосила вона. — Я втратила свою ягничку! Втратила! Що з нею тепер буде, коли вона залишиться сама-самісінька? О горе мені, моє власне дитя прогнало мене від себе. Оце й уся нагорода за те, що я її виростила? О жорстокий і дикий світе, ти вкрав моє щастя! — причитала вона. — Мою сливку… Мою трояндочку… Мій солодкий горошок… Вона втекла, і поруч із нею не буде нікого, хто зміг би про неї подбати… Убивце Тіні! Ти ж не дозволиш, щоб з нею сталося щось лихе?
Ерагон узяв жінку під руку й допоміг їй звестись на ноги. Він спробував запевнити Грету, що хто-хто, а вже вони із Сапфірою обов'язково подбають про Елву.
«Якщо вона, — зітхнула Сапфіра, — не встромить нам ніж поміж ребер».
ДАРУНКИ ЗОЛОТА
Ерагон і Сапфіра стояли ярдів за п'ятдесят від червоного намету Насуади. Юнак тішився, що йому принаймні ближчим часом не доведеться перетинатися з Елвою, і замріяно поглядав у небо. Дракон тим часом збирався злітати на річку Джиєт, щоб скупатися в її спокійних глибоких водах. Юнакові ж треба було завершити змащування обладунків, приготуватися до Роранового весілля та ще й устигнути завітати до Джоуда, щоб підшукати собі доброго надійного меча.
«Як довго тебе не буде?» — потираючи підборіддя, спитав Ерагон у Сапфіри, що вже зібралася була летіти.
«Гадаю, кілька
«Гаразд, але спробуй далеко не залітати, — попередив Сапфіру Вершник, — бо тебе можуть побачити солдати Імперії».
«Так я й зроблю, — кивнув дракон, — хоча… якщо натраплю на невеличкий загін ворожих солдатів… — Сапфіра ласо облизнулася, — то неодмінно спробую отримати насолоду від швидкої битви. До того ж, люди смакують мені так само, як і олені».
«Сапфіро, ти цього не зробиш!» — скрикнув Вершник.
«Може, й не зроблю… хтозна, — зблиснула вона очима. — Усе залежить від того, чи будуть вони в обладунках, чи ні. Ненавиджу гризти метал і висмоктувати м'ясо з мушель, так, ніби це гігантські равлики».
«Зрозуміло, — похнюпився Ерагон, а потім глянув на високу ельфійку зі сріблястим волоссям: — Ельфи навряд чи відпустять тебе саму. Ти дозволиш двом із них полетіти з тобою? Сумніваюся, що вони встигнуть за тобою, пересуваючись по землі».
«Ні, сьогодні я хочу полювати сама! — сказала Сапфіра, а потім змахнула крилами, здійнялася в повітря й за мить була вже високо над головою Вершника. Коли вона повернула на захід, до річки Джиєт, і була вже досить далеко, Ерагон почув її тихий голос: — А коли я повернусь, ми ж політаємо разом, малий?»
«Авжеж, повертайся швидше, і ми будемо літати вдвох, тільки ти і я», — відповів юнак дракону, поглядаючи, як він стрімголов гайнув на захід, страшенно задоволений відповіддю свого Вершника.
За мить потому до юнака підскочив гнучкий, мов лісовий кіт, Блодхгарм і став питати, куди це полетіла Сапфіра. Намагаючись не дивитися йому в очі, Ерагон усе пояснив. Ельф був дуже роздратований, але терпляче його вислухав і нічого не відповів.
— То що, — сказав Ерагон сам собі, коли Блодхгарм приєднався до своїх побратимів, — почнімо з найголовнішого.
Юнак попрямував табором, аж доки не вийшов на великий майдан, де вправлялися з різною зброєю близько тридцяти варденів. Вони були надто заклопотані, щоб помітити Ерагона, тож Вершник, полегшено зітхнувши, присів і поклав праву руку долонею догори на витоптану землю. Потому він згадав потрібні слова прадавньої мови й прошепотів: «Кулдр, різа лам ієт ун малтінає унін боллр».
Земля поруч із ним не змінилася, проте юнак відчув, як закляття полинуло її надрами на сотні ярдів у всіх напрямках. Секунд за п'ять поверхня землі завирувала, ніби вода в забутому на вогні чайнику, й набула яскравого жовтого кольору. Свого часу Оромис розповів Ерагонові, що де б він не був, у землі завжди містяться крихітні часточки тих чи інших елементів, видобути які можна тільки за допомогою магії. За мить із центру жовтої ділянки вирвався фонтан золотистого пилу й полинув прямісінько Ерагонові на долоню. Потому часточки почали з'єднуватися, і незабаром на долоні Вершника утворилося три кульки чистого золота, завбільшки з чималий горіх.