Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
Шрифт:
— Але чому ти не казав про це раніше? — спитав Мертаг.
— Я був надто спантеличений.
Тепер обох драконів розділяло не більше ніж п'ятдесят футів. Торнак уже не шкірився, його верхня губа лише зрідка здригалася, а червоні очі були сповнені таким глибоким сумом, ніби він сподівався, що Сапфіра й Ерагон можуть знати, навіщо він з'явився на цей світ… Невже тільки заради того, щоб потрапити до Галбаторікса в полон і за його наказом позбавляти життя інших живих істот?!
Торнак наморщив свого великого носа й понюхав Сапфіру. Вона й собі його понюхала, а потім висолопила язика так, ніби хотіла скуштувати цей запах на смак. І Ерагон,
Перебуваючи доволі близько від Мертага, Ерагон помітив на його шиї щось, що було схоже на безліч шнурів, а ще — випнуту жилу, яка пульсувала в нього на лобі.
— Я не злий! — сказав Мертаг. — Я робив усе, що міг, залежно від обставин. І я не певен, що тобі б пощастило вижити, якби наша матінка вирішила залишити тебе в Урубейні, а мене сховати в Карвахолі.
— Може, воно й так.
— Ага! То як же мені скористатись твоєю порадою? — Мертаг грюкнув кулаком об нагрудну пластину. — Якщо я хороша людина, якщо я чинив так добре, як тільки міг, то як же мені тепер змінитись? Може, мені слід стати ще гіршим, ніж я є? Чи я маю увібрати в себе всю темряву Галбаторікса, щоб звільнитись від неї? Не думаю, що це розумне рішення. А якщо я зміню себе так, що тобі не сподобається той, ким я стану, і ти проклинатимеш мене так само, як зараз проклинаєш Галбаторікса?
— Та ні ж бо, ні! Тобі не треба ставати ані кращим, ані гіршим, — у відчаї сказав Ерагон. — Тобі просто слід стати інакшим. Адже у світі є багато різних людей і багато способів гідно прожити життя. Поглянь на когось, кого ти любиш, але хто обрав такий життєвий шлях, що є несхожим на твій. Поглянь на нього й стань таким, як він. Для цього потрібен якийсь час, але якщо тобі пощастить змінитися, ти зможеш покинути Галбаторікса, покинути Імперію, і ви разом із Торнаком приєднаєтесь до варденів. Ви станете вільними.
«А як щодо твоєї власної обіцянки помститися за смерть Ротгара?» — спитала Сапфіра, проте Ерагон нічого не відповів.
— Отже, ти просиш мене стати тим, ким я не є, — здавалося, Мертаг кепкує з Ерагона. — Виходить, якщо ми з Торнаком хочемо врятуватись, то нам треба знищити справжніх себе… Твої ліки гірші за наш біль.
— Я просто хочу, щоб ви дозволили собі обернутися на когось іншого, не схожого на того, ким ви зараз є. Не сперечаюсь, зробити це дуже важко, але ж люди весь час змінюються. Насамперед позбудься своєї люті, і тоді ти раз і назавжди зможеш позбутися Галбаторікса.
— Позбутися люті? — сміючись, спитав Мертаг. — Я позбудусь люті тільки тоді, коли ти забудеш про свою ненависть до Імперії, яка вбила твого дядька й знищила його ферму. Лють є нашою силою, Ерагоне, а без неї і ти, і я вмить станемо їжею для хробаків. Однак… — майже заплющивши очі, Мертаг побарабанив пальцями по гарді Зарока. — Маю визнати, що твоя думка дуже цікава. Може, ми й поміркуємо над нею разом, коли будемо в Урубейні. Ясна річ — якщо король дозволить нам залишитись наодинці. Але швидше за все, він триматиме нас окремо. На його місці я б зробив саме так.
Ерагон міцніше стис пальці навколо руків'я шаблі.
— Наскільки я розумію, ти ще й досі хочеш насильно забрати нас до столиці?
— Саме так воно й буде, мій брате, — скрививши губи в лиховісній посмішці, мовив Мертаг. — Навіть якби ми з Торнаком і справді захотіли змінитися, то навряд чи нам вдалося б зробити
Крізь Сапфірині зуби вирвався язик полум'я, проте Ерагон намагався тримати себе в руках, бо якби він зараз втратив самовладання, то неодмінно пролилася б кров.
— Мертагу й Торнаку, невже ви справді не хочете зробити те, що я вам раджу? Невже у вас немає жодного бажання чинити опір Галбаторіксу? Адже ви ніколи не скинете із себе кайданів, доки самі не схочете цього зробити.
— Ти недооцінюєш Галбаторікса, Ерагоне, — відповів на те Мертаг. — Він створює рабів імен уже понад сто років, відтоді, як винайняв нашого батька. Невже ти гадаєш, ніби він не знає про те, що справжнє ім'я людини змінюється з плином життя? Я думаю, він зробив усе можливе, аби цьому запобігти. І якби наші з Торнаком справжні ймення мали змінитися саме зараз, то якесь магічне закляття неодмінно дало б знати про це Галбаторіксу й змусило б нас повернутися до нього в Урубейн.
— Але ж він зможе зробити це лиш тоді, коли знатиме ваші нові імена.
— Повір, він чудово на цьому розуміється, — сказав Мертаг і взяв із сідла меч. — Може, ми колись і скористаємося з твоєї поради, але це станеться тільки тоді, як ми все добряче вивчимо й підготуємось, аби не отримати свободу тільки задля того, щоб Галбаторікс знову її в нас забрав. — Він покрутив Зарок, і його лезо спалахнуло в променях сонця. — А зараз у нас немає вибору й нам залишається тільки одне — забрати вас із собою до Урубейна. Я не хочу з тобою битися, тому пропоную піти з нами по добрій волі.
Ерагон почав утрачати рештки самовладання:
— Та я радше вирву собі серце!
— Краще спробуй вирвати мої, — відповів Мертаг, змахнув Зароком, і повітря розітнув його дикий бойовий клич.
Немовби наслідуючи свого Вершника, Торнак і собі войовниче гаркнув, а потім двічі змахнув крилами й миттю опинився над Сапфірою. Тепер його голова була зовсім близько від Сапфіриної шиї й він міг легко її убити, один раз клацнувши своїми велетенськими щелепами.
Проте Сапфіра, ясна річ, не стала на це чекати, кинулась уперед і вже за мить опинилася під Торнаком. Потім вона здійняла праве крило, повернула голову ліворуч і відчайдушно крутонулася проти годинникової стрілки так, що її м'язистий хвіст ударив Торнака в лівий бік і розірвав йому крило в п'яти різних місцях. З-поміж пошматованої луски ворожого дракона випинались оголені кісточки, а його кров почала падати на Ерагона її Сапфіру. Одна з крапель, пекуча, ніби гаряча олія, впала Вершникові на потилицю й просочилась крізь кольчугу. Ерагон мимохіть став розтирати собі шию, намагаючись позбутися неприємного відчуття, що відволікало його від бою.
Тим часом Торнак із ревом і скигленням пролетів повз Сапфіру вниз, не в змозі більше лишатись угорі.
— Непогано! — гукнув Ерагон Сапфірі, коли та вирівнялась.
Згори Вершникові було видно, як Мертаг витяг з-за пояса якийсь маленький круглий предмет і приклав його до крила свого дракона. Юнак не відчув жодного потоку магії, проте бачив, як предмет таємниче зблиснув. Відразу ж потому порване крило Торнака затремтіло, кістки стали на місце, сухожилля й м'язи запульсували, а всі рани миттєво загоїлись.